"Зараз позиція української влади в Криму – відсутність позиції"

 

16 березня в Криму відбувся незаконний референдум. За його результатами, більшість проголосували за приєднання півострова до Російської Федерації. Фактично Крим окупований з 27 лютого 2014 року. Тоді розпочалося захоплення українських військових і адміністративних будівель. Хоча майже всі країни світу продовжують вважати півострів частиною України, перед нашою державою постали виклики, на які необхідно знаходити відповідь.

1. Що робити з військовою матеріально-технічною базою в Криму?

2. Як вчинити з військовими, їхніми родинами і майном?

3. Як допомогти цивільному населенню, яке хоче виїхати з півострова на материкову Україну?

4. Як сприяти кримським татарам?

5. Як вибудувати політику щодо українців Криму?

6. Що робити з постачанням газу, електрики та води на півострів?

Дмитро ТИМЧУК. 42 роки, голова Центру військово-політичних досліджень:

1. Військову техніку та майно армії ніхто росіянам не залишить. Проте в будь-яку хвилину може припинитися постачання баз. Військові вимагають, щоб їм нарешті пояснили, що робити з технікою, як діяти далі.

На все потрібна політична воля. Зараз позиція української влади в Криму – відсутність позиції. Вона нічого не говорить. Армія та Мін­оборони – це інструменти. Якщо скажуть воювати – підуть у бій. Накажуть залишити територію Криму – залишать. І тут проблема. З одного боку, керівництво України не має підстав вести перемовини з окупантами, оскільки пролунала чітка заява щодо приналежності Криму до України. Однак якщо ухвалять забрати з півострова українську армію – забезпечити кори­дор можуть тільки окупаційні сили.

Якщо вирішать виводити війська – українські бійці можуть покинути територію, залишитися на півострові або ж стати на бік росіян. Що зроблять більшість – вирахувати неможливо. Бо, наприклад, міліція та СБУ в повному складі без жодного спротиву перейшли до окупантів. Армія вперлася.

Олексій МЕЛЬНИК, 47 років, експерт військових програм Центру Разумкова:

2. Уряду треба ухвалювати дуже непопулярні рішення. Захід і далі тиснутиме та закликатиме не піддаватися на провокації. Тобто не конфліктувати. Тому з часом наші війська витіснять із Криму. Завдання номер один – урятувати людей, які залишаться вірними присязі. Усім, хто захоче виходити у велику Україну, держава зобов'язана надати чіткі гарантії. Їх треба буде забезпечити житлом і працевлаштувати. Тим, хто вирішить залишитися в Криму, потрібно пояснити, що особисту безпеку ніхто не гарантує. Статус українських військових на окупованій території буде невизначений. А можливості нашої держави тут абстрактні. Декого з прикордонників уже вигнали зі службових квартир. Такі випадки мають стати предметом розгляду в міжнародному суді. Потрібна сильна група юристів, яка над цим працюватиме.

Борис КУШНІРУК, 48 років, економіст:

3. Цивільним біженцям із Криму треба надати разову довгострокову фінансову допомогу. Є кілька напрямків вирішення цієї проблеми. По-перше, люди мають визначитися, куди хочуть переселитися. Паралельно слід ухвалити закон про допомогу постраждалим від окупації. Біженцям даватимуть земельні ділянки за межами міст, аби вони мали змогу там жити. Вільні землі є.

Друге питання – формування поселень. Для облаштування нового помешкання треба коштів. Грошима можуть допомогти Європа, США та Канада. Повчальним для нас є приклад Грузії, де швидко за фінансової допомоги Заходу побудували містечка для постраждалих від війни з Росією.

Ще один варіант допомоги – видача кредитів із мінімальною ставкою на 10‑15 років на переселення або ж придбання об'єктів нерухомості. При цьому до моменту працевлаштування відсотки та кредит можна не сплачувати.

Деякі родини виїхали з Криму. Тому 27 лютого можна вважати початком окупації, а усіх людей, які відтоді залишили півострів, – біженцями.

Ігор СЕМИВОЛОС, 42 роки, директор Центру близькосхідних досліджень:

4. Кримські татари – енергійна та згуртована група. Вони заявили про свою позицію і право на самовизначення в межах України. Тому Верховна Рада повинна зробити кілька кроків. По-перше, ухвалити постанову, де визнає Меджліс єдиним конституційним органом кримськотатарського народу. По-друге, приєднатися до конвенції ООН про корінні народи (такі є суб'єктами міжнародного права і можуть самостійно визначати, до якої країни хочуть належати. – "Країна"). По-третє, забезпечити фінансування всіх організаційних процедур.

Кримські татари мають чітку організаційну структуру по всьому півострову. Вони згуртованіші за росіян. Тому ключова роль у регіоні належить татарам. ­Україна повинна тісно співпрацювати з Меджлісом.

5. Українське населення, що не підтримує окупантів, на жаль, не таке організоване, як татарське. Українці Криму не мають окремої організаційної мережі на зразок Меджлісу. Її потрібно вибудовувати. Завдання уряду – фінансувати недержавні українські організації різних напрямків і формувати міцний татарсько-український союз. Він буде здатний розхитувати російську владу на півострові.

Ігор ЛОСЄВ, 59 років, політолог і культуролог:

6. Україна не зобов'язана своїм коштом утримувати російські багатотисячні військові контингенти в Криму, які надурняк споживають наші воду, електроенергію та газ.

Якщо Україна розраховується за газ за світовими цінами, то нехай і Москва платить так само. Треба пояснити: доки в Криму російські війська, ми змушені іти на такі непопулярні кроки.

Інших джерел постачання електрики, води та газу на півострів, крім як українських, немає. Для цього треба збудувати лінії електропередач із Кавказу. А це кілька років технічно складної й дорогої роботи.

Громадянам України в Криму можна сприяти й інакше. Наприклад, забезпечити гуманітарну допомогу, банківську підтримку. Варіантів багато.

×