"Запаси сарани швидко закінчилися": на Мадагаскарі почався голод через кліматичні зміни

Мадагаскар став першою країною світу, де почався голод через кліматичні зміни. Недоїдає більш як мільйон людей. Вони залишають домівки в пошуках продуктів, харчуються кактусами та сараною. Чимало дітей жебракує.

Посуха на Мадагаскарі триває четвертий рік. Найбільше потерпають на півдні. Через брак вологи не можуть вирощувати фрукти й овочі. Якщо ситуація не покращиться, кількість тих, хто голодує, стрімко зростатиме, кажуть в Організації Об'єднаних Націй.

Дощів на острові не очікують ще мінімум два місяці, за прогнозами

Ровен ЕНЕССА, 38 років, аналітик гуманітарної програми, Антананаріву:

– Багатші мали якийсь запас. Бідні з'їли те, що збиралися садити. Надії в них не залишилося. Продають землю за безцінь і намагаються переїхати в міста. Хтось пустив чутку, що там щодня годують обідом із двох страв. Насправді ж дають банку-дві бобів на тиждень.

Раніше пропонували їжу за роботу. Цьогоріч почали роздавати харчі просто так. Мали кілька ящиків бобів, трохи меду й два блоки води. Якісь люди розповіли, що в них від голоду помер найсильніший чоловік. Ловив сарану й віддавав дружині та дітям. Вважав, що протримається. Але розпухли ноги – й за кілька днів його не стало.

Зараз їжу роздаємо лише вагітним і дітям до 5 років. Склад майже порожній. Пандемія все ускладнила – не можемо привезти воду й харчі. Два великі вантажі передали у школи. Хотіли, щоб кожна дитина їла хоча б раз на день і мала пляшку чистої води. Коли їжа закінчилася, батьки не пустили їх на уроки.

Чікабуга ПАТАРАССУ, 61 рік, педіатр, Амбувумбе:

– Регіон Андруї постраждав від посухи найбільше. Там не росте навіть батат, який добре переносить відсутність дощів. Завезли експериментальні посухостійкі помідори. Вони добре зійшли, мали міцні стебла. Та коли почали цвісти, пропали цілими полями. Регіоном прокотилася хвиля самогубств. Люди не стали чекати голодної смерті.

Такої посухи не бачили 40 років. У 1970-х можна було поглибити колодязі – й питної води вистачало. Зараз, хоч скільки копай, сухо. Кактуси тримаються без вологи кілька років. Зараз і вони почали всихати. Тепер це основна їжа. На фермах дехто вже місяців сім не їв нічого іншого. У червні був сезон сарани. Люди наловили й насушили, але запаси швидко закінчилися. Комахам не було чим харчуватися, тому швидко полетіли геть.

Коли вперше їхали з'ясувати масштаби голоду, нам дали 30 коробок сухого молока. Мали роздати їх найбільш виснаженим малюкам у п'яти селах. У першому в черзі було 48 дітей. За рік третина померла.

 

Ніхто не миється й не вдягає чистого. Матимемо проблеми через страшну антисанітарію. Але люди такі зневірені, що на це не зважають.

Востаннє їздили колоти вітаміни та роздати трохи спеціальної суміші. Кілька жінок благало забрати їхніх немовлят. Намагалися віддати їх мені в руки. Нічого жахливішого не переживав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли член мафії потрапляє у в'язницю, його місце посідає дружина чи мати

Сірен БОВІ, 40 років, фермер, Амбувумбе:

– Коли почалася посуха, попросив допомоги в уряду. Вирощував овочі на держ­замовлення. Мені безкоштовно встановили дорогу зрошувальну систему на сонячних батареях. Але воду брати нема де. Двічі приїжджали на ферму з лекціями про те, що посуха настала через глобальне потепління. Люди ж чекали, що їм роздаватимуть консерви.

Ми мали кілька мішків кісткового борошна й сушених овочів. Працівникам даю по чашці на тиждень. Збираємо всю вологу для пиття. Воду з туалету очищую, а тоді пускаю на поливання. Коли побачили, що матимемо врожай, чергували на полях цілодобово. Не було ночі, щоб голодні не намагалися нас обікрасти. Я не жадібний. Але спочатку маю нагодувати свою родину й робітників. Щонеділі варимо великий бак супу з бобами. Приходять усі охочі.

×