За збитого посеред міста лося на Алясці відбирають водійські права

У вересні під час китобійного сезону в поселенні Кактовік ескімосів-інупятів на півночі американського штату Аляска зареєстрували рекордну кількість відвідувачів – білих ведмедів. У село із 258 жителями та кількома десятками науковців на спостережній станції одного дня прийшли 80 звірів. Голодним тваринам люди лишають рештки китових туш.

Інупяти з Кактовіка полюють на гренландських китів близько 50 років. Ведмеді навчилися спускатися зі схилів на узбережжя саме перед тим, як люди вирушать на лови. Узимку хижаки самі добувають із крижин у морі нерп, моржів та інших тварин. Відкладають жир, бо влітку лід відступає і їм доводиться жити на березі, де майже нема їжі. У серпні цього року льодова лінія в Арктичних водах відступила рекордно далеко. Літо затягнулося, й тварини голодували. Попередній рекорд був 2004-го, коли якось у селі з'явилися 64 тварини

Анрі ДЖОЙС, 51 рік, механік, Рашн-Мішн:

– Другий рік боремося з нашестям лисиць. Наші сусіди хотіли розводити кролів, а коли щось там у них не вийшло, випустили їх. А може, ті просто повтікали. Той рік був голодний в лісах, і лисиці підбиралися ближче до міста. Спочатку ми знаходили всюди туші кролів, потім хижаки добралися до свійської птиці. Зараз лисиці залазять у будинки, якщо десь є відчинене вікно – не бояться ні собак, ні людей. Минулого тижня на мого брата напала одна в гаражі. Медсестра наклала чотири шви.

Ми перепробували і капкани, і отруту, і відстрілювати їх. Мер видав спеціальний дозвіл на це. Але тварини оминають пастки, і їх не стає менше. У нас немає тарганів, проте їх замінили ці руді потвори. Зараз намагаємося не викидати нічого, що приваблювало б їх. Однак це мало допомагає. Цієї ночі добралися до моєї компостної ями, хоч ми туди скидаємо тільки залишки овочів. І це ще осінь, коли в лісі повно поживи. Не уявляю, що робитиметься взимку.

Вал МАЙРЕД, 34 роки, гід, Форт-Юкон:

– Торік зграя вовків пригнала в місто ­пораненого лося. Боровся з ними до останнього, а тоді впав на автомобіль мого друга. Погнув крило та капот. Вовки пошматували його, але не перегризли нічого життєво важливого. Тварина повільно конала. Вовків ми відігнали – вони бояться людей, навіть коли чують здобич. А що робити з лосем, не знали. Ветеринар сказав, що шити немає сенсу, бо він втратив забагато крові, немає чим її замінити. А добити його ми не могли, бо був сезон, коли полювання заборонене взагалі. За кожен постріл у тварину можна заплатити штраф до 4 тисяч доларів. Тоді прийшов наш поліцейський й застрелив його. М'ясник розділив тушу, й охочі розібрали м'ясо додому.

З вовками боротися простіше. Маємо спеціальні установки, подібні до феєрверків. Вони відлякують їх. Часом, буває, нахабніють і підходять дуже близько до міста. Але не було жодного випадку, щоб нападали на людей.

Дошкуляють дикі кабани. Ті не бояться нічого. Коли вже прибігли в місто, то краще ­пересидіти, доки вони не пориються у смітниках. Якщо почати стріляти, можуть покусати. Кажуть, голодне стадо диких кабанів може загризти двох озброєних людей.

Сара ДІЛЛІНС, 42 роки, домогосподарка, Ківаліна:

– Цього року вже тричі бачила на вулицях ведмедів. Щоразу припадало так, що більшість чоловіків були якраз у морі, залишалися малі й старі. Ведмеді приходять у пошуках їжі, бо біля моря їх відлякують ­мисливці й мотори на кораблях. Раніше боялися диму й вогнищ, але зараз, таке враження, їх це приваблює. Минулого тижня поцупили в моєї ­сестри оленячу ногу, яку та коптила у ­дворі. Ми спочатку подумали, що це її чоловік-­алкоголік украв, а тоді побачили сліди.

Коли ведмеді підходять надто близько до жител, ветеринарний нагляд відганяє їх. Біля моря підкидають сиру рибу, і вони завертають туди. Стріляти у ведмедів заборонено – якщо вони не загрожують людині.

Пайті ЛІНН, 22 роки, студент, Анкоридж:

– Я переїхав сюди з Небраски працювати авіадиспетчером. Був вражений, коли побачив лося на вулицях Анкориджа. Рух зупинили, утворився затор, бо його треба було відігнати в безпечне місце. Якщо збиваєш тварину, можеш позбутися водійських прав. Перші півроку я не знав і половини птахів, яких бачив за вікном. А зараз впізнаю дятла – він кілька разів на тиждень прилітає до мого вікна.

Відпустку з нареченою провели на узбережжі. Вона хотіла знайти роботу на риболовних суднах. Тоді побачили, як убивають дитинчат морських котиків. Я не надто активний захисник природи, але це – жахливо. Життя на узбережжі підкоряється законам економіки. Витискають з природи все, що можна. Але не лукавитиму: в супермаркеті ми купуємо лосося та креветок, а в мене й нареченої хутряні шапки й рукавиці.

Кай РОУЛІНҐ, 30 років, лісник, Ненана:

– Зараз розводимо північних оленів у заповіднику. Більшість відпускаємо в дику природу, кількох ріжемо на замовлення ресторанів чи господарств. Також маємо 40 диких кабанів. Їх поки що не можемо відпустити, бо кілька молодих самок не дають потомства, хоч мали ще торік.

Навесні вовки роздерли трьох оленят у заповіднику. Відлякували їх пострілами і автомобілями. Не знаю, чи взимку вони не повернуться. З'явилася зграя, яка вважає заповідник своєю територією.

Ханна ПАТІСОН, 56 років, Нью-Йорк:

– Маємо будиночок на півночі Аляски. ­Рієлтор обіцяв, що на нас там чекають незабутні враження. І не буде відбою від прохань орендувати його. Ми приїхали і перший день були в захваті від дикої природи. Я ще казала: відвалили за дім величезні гроші, але він того вартий. Туди проїхати можна тільки снігоходом або позашляховиком. Уночі почули чи то рохкання, чи то рик. До ранку трусилися. Коли розвиднілося, побачили ведмежі сліди навколо будинку. Їх було двоє. Надвечір вони прийшли знову.

Додзвонитися до рятувальників ми не могли, бо мобільний брав із перебоями. Виявилося, рієлтор нам спихнув будинок, біля якого живуть гризлі. Продати його ми не можемо, бо всі про це вже знають. За три роки дім тільки раз винайняла якась божевільна пара.

×