Зо три сотні людей прийшли на творчий вечір письменника Василя Шкляра в київський Будинок художника 23 червня. Це його остання зустріч із читачами перед туром Америкою, Канадою й Австралією, де він збиратиме кошти на екранізацію роману "Чорний ворон". Цьогоріч Шкляр став лауреатом Шевченківської премії, але відмовився її брати через те, що посаду міністра освіти обіймає Дмитро Табачник. Українці зібрали понад 250 тисяч гривень на "альтернативну премію".
10 червня Василеві Шкляру виповнилося 60
17.45
Біля входу до Будинку художника:
- Дівчино, за ким ви в черзі стояли? За жінкою у червоній кофтинці? Оцією? Все, найшлась, стій, - ведучий вечора режисер Сергій Проскурня намагається упорядкувати чергу, яка вишикувалася до Василя Шкляра за автографами. Півсотні людей перекрили прохід.
- Підпишіть, будь ласка. Юрію Козицькому з Черкащини, - простягає книжку літній чоловік у вишиванці, із сивими вусами до підборіддя. Коли розмовляє, вуса погойдуються.
- Та я вже підписував сьогодні такому, - піднімає очі Шкляр. На його чорній футболці спереду зображений вершник з обкладинки роману "Чорний ворон". На спині - білим "Воля України або смерть".
- Не підписували, - вуса хитаються вправо-вліво.
- Підписував!
- Ну, ще підпишіть.
Шкляр мовчки ставить автограф.
18.11
Глядачі зустрічають письменника оплесками стоячи. У третьому ряді - його одногрупниці з Київського університету:
- Не змінився зовсім. Тільки що вже не чорнявий. Замолоду Василь дівчат сторонився, хлопчаче товариство більше любив. Відважний, симпатичний був. Пам'ятаєте, як мене з університету виганяли за те, що самвидав читала? Єдиний встав і каже: "Що ж ви робите? Чорне білим називаєте". Все одно вигнали.
Василь єдиний встав і каже: "Що ж ви робите? Чорне білим називаєте". Все одно вигнали
18.38
- Зробили з мене гастролера, а я маю сидіти й писати, - каже Василь Шкляр зі сцени. - Об'їздив Україну від Одеси до Львова, від Харкова до Франківська. Каюся, не встиг у Донецьк. Приймали скрізь дуже добре, хоча влада чинила перепони. Коли ночував у івано-франківському готелі, серед ночі почали дзвонити й гупати в двері. Відчиняю. На порозі стоять три величезні охоронці: "У вас щось горить. Пожежна сигналізація спрацювала". Кажу: "Та ні, не горить". - "Може, ви курите?" - "Курю, але не в кімнаті. Зайдіть, подивіться". Глянули: диму нема, пішли. Через 5 хвилин знову гупають: "У вас знову спрацювала пожежка". Коли приходять утретє, кажу: "Хлопці, виключіть цього датчика. То в мене холодноярський вогонь у серці. До ранку дзвенітиме".
У Дніпропетровську, зовсім юні хлопчики: "Пане Василю, покажіть, де і з ким умерти за Україну?" Кажу: "Рано вам ще, вмирайте краще від кохання. Життя збережіть на пізніше". - "Візьміть тоді в кіно зніматись, бодай у масовку. Хоч у кіні дайте москаля зарізати". Якщо хоча б один хлопчина після "Чорного ворона" стане "бандитом", то я недаремно жив на цій землі. Сподіваюсь, у всіх вистачить гумору не звинуватити мене в ксенофобії чи розпалюванні якоїсь ворожнечі.
В Одесі повна зала театру: 1200 людей. На балконі молоденькі студенти-юристи з університету Ківалова вивісили червоно-чорний прапор свободи.
У Харкові під час зустрічі ледве не розвалили книгарню "Є". Книжки скінчилися, один чоловік прискіпався до продавщиці: "З-під поли дайте". - "Не ті часи. З-під прилавка нічого не даємо". - "Розгромлю книгарню, якщо не дасте". Продавщиця зітхає й дістає книжку. А один чорний козак розповів, як дав маленькій доньці в метро погортати "Чорного ворона". Якийсь пасажир кричить: "Что вы делаете, вы же ребенка испортите! Немедленно заберите у него эту книгу!" На що той відповів: "Не хвилюйтеся, моя дитина вже давно зіпсована".
19.40
Ювіляра вітає одногрупник, екс-посол України у Вірменії Олександр Божко. Дарує пляшку вірменського коньяку "Арарат" 1971 року. Вона закрита пробкою-"безкозиркою".
- У молодості Василь вправно грав у карти, - каже Божко. - Одного разу виграв величеньку суму. Пішли з ним, посиділи, купили ще пляшку коньяку. А вдома він каже: "Сашко, візьми цю пляшечку, прибережи. Одного дня, коли будемо трохи старшими, вип'ємо". Нещодавно знайшов її випадково.
19.53
- Були нарікання від української діаспори, - продовжує Шкляр. - Задля переконливості всі документи подав у оригіналі - російською. А вони її не знають й не зрозуміли, про що йдеться.
Не дозволяю перекладати свої книжки російською. За життя жодного разу не купив російськомовної газети. Я не буду фінансувати чужинську культуру. Комплекс меншовартості залишимо тим, хто на нього страждає.
Українське кіно у величезному занепаді. Щоб екранізувати "Чорного ворона", мусимо звертатися на Захід. Скоріше за все, художнім керівником буде поляк Єжи Гофман. Він прочитав роман в оригіналі, від польського перекладу відмовився. Сказав, це дуже хороша штука, яку обов'язково треба екранізувати. Режисером хочу молодого українця. Так само й Чорного Ворона. Гофман бачить величезний бюджет: чотири пори року, батальні сцени. Серйозних перемовин не було, поки все на рівні балачок. Зараз на моїй картці вже є півмільйона гривень. Багато "потенційних" коштів. Людина каже мені: "Давайте номер вашого фонду, переведу 10 мільйонів". А він тільки на стадії реєстрації. За місяць уже буде. Перший серйозний внесок надійде не зі Львова чи з Києва, а з Дніпропетровська. Для фільму роман доведеться скоротити, все не влізе. Точно залишу лінію кохання. Бо "Чорний ворон" - це роман про любов.
Часто запитують, чи буде ще один твір на історичну тематику. Думав, що ні. Серіалів не пишу й найбільше боюся повторів у літературі. Про УПА має писати галичанин. Але якщо за п'ять років не з'явиться хороший роман про це, можливо, візьмуся. Аж тут виринула тема: наша Жанна д'Арк - отаманша Маруся. Це молода тендітна дівчина, яка після смерті трьох братів зодягає козацьку шапку й без найменшого сумніву йде на смерть за Україну. Її уявляли здоровою, дебелою жінкою, а насправді це була 16-річна гімназистка. Одні кажуть, вона загинула, інші - втекла за кордон. Тому ще не знаю, як майбутній роман закінчиться. Їздив на Житомирщину, де зберігся будинок при школі, в якому жила Маруся з братами. Був у кімнаті, в якій застрелили її брата Дмитра. На стіні є сліди від куль.
20.50
Василь Шкляр понад півгодини підписує книжки. На останніх присвят уже не пише, ставить тільки розчерк. Шанувальники розходяться після того, як уп'яте повторює:
- Відпустіть мене до жінки, будь ласка.
2 217
гривень і 27 копійок зібрали на екранізацію роману "Чорний ворон" на останньому творчому вечорі в Києві. В Одесі сума склала близько 6 тис. грн, у Черкасах - 3 тис., у Дніпропетровську - 5 тис.
Що запитували Василя Шкляра із зали:
- Документи, які ви використовуєте у книжці, - справжні?
- Чому зараз так мало лідерів, які готові жертвувати собою заради України?
- Як боротися з комплексом меншовартості?
Хто раніше вийшов з творчого вечора
17-а хвилина
Першими із зали виходять 74-річний поет Віктор Женченко, народний депутат від БЮТ 55-річний Володимир Філенко та екс-нардеп Борис Пономаренко.
- Поспішаємо, - пояснює останній. - У Зеновія Корінця, головного диригента хору імені Верьовки, сьогодні день народження.
37-а хвилина
Виходить чоловік у темно-синій тенісці з пакетом політичних брошур, які роздавали в залі.
- Не читав "Чорного Ворона". Але я такий любопитний, любознатєльний, - каже 55-річний пенсіонер Микола. - Коли десь чую щось про когось, хочу побачити цю людину. Біжу, бо треба зустрітися з чєлавєком. Мав сюди прийти, я йому даже місце держав. А він не прийшов, щось не получилося. Тепер треба виясняти, рішати проблєми, де він.
40-а хвилина
Зал покидає автор українських ювілейних монет Микола Кочубей, 56 років. Кидає кілька купюр до прозорої скриньки з написом "Збір коштів на екранізацію роману "Чорний ворон". Яку суму пожертвував, не зізнається:
- Так я ж гроші малюю, скільки намалював - стільки й кинув, - сміється. - Задуха, нема кондиціонерів, тому й іду. Он у вересні обіцяють в палаці "Україна" зустріч зі Шкляром, то там кондиціонери є. Але якщо там будуть такі патріотичні вечори проводити, то їх відключать.
43-я хвилина
Виходить колишній народний депутат 77-річний Володимир Мулява. Раніше працював заступником міністра оборони, тепер - почесний гетьман українського козацтва. Одягнений у вишиванку, на голові солом'яний бриль, із довгими сивими вусами. Ледве ступає. Його підтримує головний редактор газети "Рада Козацька" Віталій Опанащук.
- Небезпечно для життя. Дуже душно в залі, а моторчик барахлить, - показує на серце Володимир Мулява. - Український народ сьогодні змушений буде породити дуже багато Олексів Довбушів під проводом Степана Бандери. Не приписуйте цю фразу нікому іншому. Це мої слова.
55-а хвилина
Виходить пара студентів.
- Зголодніли, біжимо їсти, - говорить хлопець. - Книжку не читав. Прийшов, бо дівчина запросила.
За ними одразу виходять фольклористка Оксана Шалак із подругою.
- Книжка глибока, цікава, використані документальні матеріали. І автор залишив не перекладеними російськомовні документи, що показує всю достовірність, - розказує Оксана. - Але в романі забагато самого Шкляра.
- Зараз неможливо бути там, усередині, - перебиває Оксану її подруга. - Не сам Василь, а Проскурня веде вечір. Він абсолютно депресивний, цей Проскурня.
63-а хвилина
Виходить 70-річний Андрій Кабалюк:
- Спішу, навіть книжку залишив другу, хай потім дасть на підпис. Удома дружина хвора чекає. Василя ще з юності знаю, а "Чорного ворона" ніяк мені не підпише.
Текст: Наталя ВЛАСЕНКО
Першою романи Шкляра читає дружина
Петро Шкляр, 62 роки, рідний брат письменника
- Кажуть, письменнику вдається той персонаж, який він пише не із себе, а змальовує ідеал, до якого прагне. Про Василя, на жаль, так сказати не можна. Зовнішність Чорного Ворона, те, як він повільно дивиться, - це Василь. Погляд у героя тяжкий.
У романі, коли Чорний Ворон голодував і десь підстрелив ворону, то не патрав її, а обдер. Вочевидь, він це в мене побачив. Коли в качок стріляю, то одразу шкуру здираю. У романі одна дівчина подарувала козакові шапку й на шлику виписала "Вертайсь росою". Це теж мої слова.
Із братом у турне їздив, коли ми були молоді. А коли зістарився, то сиджу дома. У селі Хлипнівці на Черкащині в нас одна хата на двох. Ми там часто стрічаємося.
Василь ще років 13 тому відмовився від російських перекладів. Хоча каже: "Перекладайте на здоров'я, але не розповсюджуйте в Україні". 1989-го росіяни видали його роман "Тінь сови". Тепер інші часи настали, рішив так - і правильно.
Першою Василеві романи читає його дружина. Вона коректор. Але уривки "Чорного Ворона" давав читати й мені. Я ще 30 років тому казав, що за мовою подібний до нього тільки Григір Тютюнник.
Я знаю Василя з утроби. Червень, мати нарвали черешень. "На тобі, - кажуть, - буби". А я дивлюсь на ті буби, і вперше замітив, що в матері живіт. А згодом бачу, якісь тряпки червоні у дерев'яних ночвах баба пере. І каже, що під горіхом мати братика мені народила. Я його гойдав. Між піччю й лежанкою була забита ключка в стелю з вервечками, а на них - колиска. І я його так розгойдав, що вервечка одна одірвалася. І дитина отак по дузі летить униз головою. А мати саме мазала долівку кізяком. Там стояв невеликий чавунчик і він головою попадає саме в середину отої болтухи.
Також у Василя є шрам на все стегно. Якось ранком забіг до нас хлопець сусідський, старший. Я витягнув його книжку "Ботаніка", а там було багато кольорових малюнків. Брат був ще малий, тільки повзав по лежанці. І я гортаю сторінки. А Василько дочарапкався, лізе до тієї книжки. Я не хочу йому давати, щоб не порвав. Одіпхнув, а він на гарячу плиту гепнувся. І - шрам на півноги.
А на лобі в нього шрам, бо билися дітьми, і він упав. На підлозі були розставлені розряджені бронзові та латунні патрони. Бо батько був мисливцем. То він упав лобом на патрон. Ще б сантиметр - і в око потрапив.
4 
1
Коментарі