8 березня харківський музикант та актор Сергій Бабкін, 31 рік, покаже програму "Класика" в Київському академічному театрі юного глядача на Липках. Цього разу до гурту Бабкіна долучаться 13 музикантів струнного оркестру. Разом із дружиною, актрисою "Театру 19" Сніжаною Вартанян, Сергій зіграє театральні етюди до пісень. На 10-метровому плазмовому екрані транслюватимуть фото та відео з особистого архіву музиканта.
- Я не хочу робити свою музику популярною. Хочу просто дати людям щось хороше. Бо дивлюся навколо й бачу лайно, яке вішають на людей, а ті хавають і тупцюють на місці. Хорошої музики мало. Із іншого боку: а що, якби скрізь була тільки якісна музика? Тому, може, її й має бути небагато, щоб вона народжувалася в боротьбі.
Популярність - це не головний показник успішності. Я дорослішаю, хочеться робити акцент на вмінні, на професіоналізмі.
Намагаюся рости й розвиватися. Скажімо, ще років п"ять тому, я говорив зовсім не так, як зараз. Якось їхав у Києві на таксі, водій запитав: "А ви в "44" (арт-клуб у центрі Києва. - "Країна") виступатимете?" Відповідаю: "Так, будемо грати". Він: "У-у, цікаво. А хто ви? Із Москви? Із Пітера?" Це, звісно, приємно, але відповідаєш: "Ні, Харків". Реакція: "А-а-а, зрозуміло". Людині щось не сподобалося - те, що з Харкова, чи що? Можна було сказати: "Так! Москва!" Він, може, продовжив би розмову: "Цікаво. А хто такі? Що тут робите?" А коли почув, що з Харкова - замовк. Кажу: "А ви запитали, бо в мене акценту нема?" Той ствердно відповів. А я пояснюю, що це професійне, що я стежу за своєю мовою. Щоб не було "шо" й "га". В актора має бути правильна хороша вимова, без акцентів і дефектів.
Свого часу для мене дуже важливим був Володимир Семенович (Висоцький. - "Країна"). Він змінив моє ставлення до поезії, яку можна покласти на музику. Вплинули також Єсенін, Маяковський. Вони навчили надавати словам думку.
Земфіра напрочуд атмосферна й усе навколо неї починає бути таким самим. Із російськомовних люблю також "Сплін" й "Аукціон".
Хорошої музики має бути мало, вона повинна народжуватися в боротьбі
Господи, мені 30 років, а я весь час грав аби як. І лише рік тому вирішив репетирувати під метроном. Захотілося створювати справжній "кач", коли всі рівно та вчасно грають і з"являється справжня магія музики. Коли з"являється драйв. Починаємо музикувати з навушниками - вони суттєво допомагають. Шукаємо просторішу і якіснішу студію. Мрію записати альбом у Лондоні. На якійсь величезній студії з місцевим режисером. Який крутитиме всі ті регулятори-повзунки й щось бубонітиме англійською. Хочеться, щоб на компакті було написано Лондон.
Емоції в публіки в Москві, Києві, Єкатеринбурзі чи Харкові після пісень дуже подібні. Але сидяча публіка відрізняється від концерту в клубі, де люди стоять, танцюють, п"ють. Я можу зупинитися на півпісні, коли чую якийсь гамір. У Кривому Розі в залі хтось зашарудів. Я співав-співав, а потім вигукнув: "Так, що там коїться?" І продовжив далі. Заспокоїлися.
Я - людина театральна. Люблю, коли купують квиток, приходять і сідають на місце. Щоб нічого не відволікало від того, що на сцені.
Світ розмовляє англійською мовою. Це те що відкидає нашу музику від популярності за кордоном. Також немає хорошої апаратури. Подивіться на гурт Radiohead. Слухаєш із роззявленим ротом. Але тільки уявіть, скільки там звукової апаратури задіяно, про яку публіка навіть не знає. Ця музика всім подобається, а от скільки в це вкладено сил і грошей ніхто не питає. Людині кажуть, що квиток на концерт коштує 200 доларів, а вона: "Ви шо, вопше? За що? Я піду собі краще щось куплю". Нас не хвилює мистецтво, нам потрібно щось таке, що можна помацати, побачити, щось матеріальне. Те, що стоїть чи їздить.
Важливо також викорінювати нашу недбалість. Я сам часто робив "у півноги": та нічо, мовляв, зійде й так! А так не можна. Слова "зійде", "прикільно" й подібні треба відкинути. Треба весь час учитися, треба відпахувати все до кінця.
Боротися з піратами? Навіщо? Вони навіть зробили для нас послугу - рознесли нашу музику по всьому інтернету.
2 
1
Коментарі