У Києві пройшов Міжнародний фестиваль підводного зображення "Срібна акула". Його почесним гостем був Едуард Розовський - оператора-постановник фільму "Людина-амфібія". Цього року стрічці виповнилося півстоліття.

Едуард РОЗОВСЬКИЙ, 84 роки

Радянський і російський кінооператор. Народився у Ленінграді. 1950-го закінчив операторський факультет ВДІКу. Працював на студіях "Леннаучфильм", "Ленфильм". Зняв 78 стрічок. Найвідоміші – "Людина-амфібія", "Начальник Чукотки", "Біле сонце пустелі". Професор Санкт-Петербурзького державного університету кіно і телебачення.

- Я плавав за збірну Ленінграда. Але не міг уявити, як це - знімати підводний фільм. Нас із режисером Володимиром Чеботарьовим приголомшила перша стрічка Жака-Іва Кусто. Написали заявку на "Ленфильм": хочемо зняти картину "Людина-амфібія". Ті покрутили біля скроні пальцем, сказали: "З цього нічого не вийде". Однак ми організували групу декораторів, акторів, освітлювачів. Пішли до школи підводного плавання на Василівському острові. Вона була розташована в церкві. Від купола донизу стояв 25-метровий циліндр із водою. Півроку вчилися у ньому водолазній науці. Отримали посвідчення легких водолазів, із правом занурення до 40 метрів. Це був початок.

"Людину-амфібію" хотіли знімати на Червоному морі, але держава заборонила. Студія дозволила провести експериментальні зйомки в Судаку. А Чорне море ж - неживе. У пошуках цікавих місць ми пройшли підводний шлях від Феодосії до Севастополя. Зупинилися в бухті Ласпі. Вона була найчистіша. Затягували у воду сосни, ялинки, ялівець - майстрували підводний світ, потрібний для картини.

Викликали у Ленінград, виключили з партії

Під час зйомок двічі закінчувалися гроші. Один прокатник із Москви порадив зняти, як ми працюємо. Зробили маленький фільм "Зустріч з Іхтіандром". Отримані кошти вклали у велику картину.

Спочатку використовували звичайні, заізольовані лампи. Світло було слабке. Пробивали товщу води лише злітно-посадкові авіаційні фари.

Відзняли 462 години під водою у светрах, тільняшках і трусах. Спеціальних костюмів не мали. Я занурювався чотири рази на день. Постійно переохолоджувався, руки не тримали камеру, хоча температура води була 23-24 градуси. Виходив на поверхню, вдягав светр, рейтузи, залазив у спальник, накривався матрацом.

Під водою найважче було знімати статику. Доводилося одягати свинцеві пояси. А на плечі мені сідала помічниця. Щоб притопити.

Для сцени, де Іхтіандр бореться з акулою, попросили чорноморських рибалок виловити білугу. Риба важила 140 кілограмів. Її доставили випатраною, начинили сіном і трухою. Планували, що білуга пливтиме по колу, опускаючись на дно. А вона весь час переверталася догори пузом. Лише на сьомий-восьмий дубль пішла, як треба. Після зйомок білугу треба було повернути рибалкам. Я пірнув за нею, і в той же час почала тонути камера. Підіймав по черзі рибу й камеру.

Спілка художників мала зробити гумову 6-метрову акулу. Всередину хотіли посадити аквалангіста, який керуватиме нею. Але в тій акулі не можна було ані ворушитися, ані дихати. Тоді ми зробили механічну, з моторчиком. Через нього риба була схожа на торпеду.

Виготовили підводний акваріум із маленькими рибками. Кріпили до об'єктиву і здавалося, наче у кадрі постійно плаває багато риб.

Коли завершували підводні зйомки, знову закінчилися гроші. Тоді змінився директор "Ленфильма", нового збентежили наші перевитрати. Винним зробили мене. Викликали у Ленінград, виключили з партії, лякали, що пред'являть позов на мільйон рублів, але обійшлося. Заплатив тільки за залишки кольорової плівки. Сказали, вона більше нікому не знадобиться.

Після завершення роботи ми жартували: "Незважаючи на всі створені умови, ніхто не втопився". Картину назвали буржуазною і непотрібною. Півтора року фільм пролежав на полиці, доки хтось із високого керівництва не побачив його і зателефонував у Міністерство культури.

×