Майже 300 тисяч британських пенсіонерів живуть на південному узбережжі в Іспанії. Перебралися заради теплого середземноморського клімату.
Житло почали купувати наприкінці 1970-х. Тоді, продавши невелику квартиру в центрі Лондона, можна було обзавестися віллою на узбережжі. За економічної кризи в Іспанії зросли ціни на продукти й комунальні послуги. Курс англійського фунта щодо євро значно впав. На початку 2011-го уряд Великої Британії урізав виплати пенсіонерам.
В Іспанії на продаж виставили понад дві тисячі елітних вілл. За них просять у півтора-два рази дешевше, ніж купували. Однак охочих придбати житло немає
Фредерік КЕССІ, 64 роки, Ель-Пуерто-де-Санта-Марія, Іспанія:
- Весь час із дружиною мріяли після виходу на пенсію поселитися на узбережжі. Хтось вирушає в навколосвітній круїз чи облаштовує ферму. А ми переїхали в тепліший клімат. У дружини радикуліт, вона на це заслужила.
У Лондоні мали квартиру й заміський будинок у Бірмінґемі. За дім уторгували небагато, 180 тисяч фунтів. Довелося продати й квартиру. Хоча планували здавати її в оренду. Віллу купили за 400 тисяч фунтів.
За дім уторгували небагато, 180 тисяч фунтів. Довелося продати й квартиру
Спочатку на життя вистачало пенсії, це близько 3 тисяч фунтів на двох. Потім усе стрімко подорожчало. Заміна труб і водогрійної системи обійшлася у 5 тисяч фунтів. Заплатили із заощаджень.
Торік узимку дуже подорожчали комунальні послуги. На електрику, воду й газ витрачали всю пенсію. Тоді ж звільнили жінку, яка прибирала в домі й прасувала. На їжу, медикаменти й одяг використовували банківські заощадження.
Торік у грудні уряд повідомив, що урізає пенсійні надбавки. Ми втратили 700 фунтів. Без них ситуація стала критичною. Думаємо переїжджати назад. Рієлтор каже, аби не сподівалися продати дім навіть за 200 тисяч фунтів. На ці гроші хочемо купити квартиру в Лондоні. Решту відкладемо на лікування.
Норман КЕССІ, 32 роки, син Фредеріка, Лондон:
- Радили батькам залишити квартиру в Лондоні й купити в Іспанії невеликий дім, а не віллу. Але вони переїжджали до міста, де є ціла вулиця англійців. Тому не погоджувалися на щось скромне.
У мене троє дітей. Дружина отримує мінімальну допомогу, бо я заробляю на рік більш як 50 тисяч фунтів. Ніхто не враховує, що тільки плата за школу двох старших становить на рік 12 тисяч фунтів. Батьки хочуть подарувати мені ту віллу в обмін на право жити в заміському будинку дружини. Ми не погоджуємося. Тоді нам доведеться їх утримувати. Дешевше винайняти на місяць будинок у Франції чи Іспанії, аніж платити рік по 2 тисячі фунтів щомісяця, аби вілла не розвалилася. Рієлтори радять продати її першому ж, хто запропонує більше 150 тисяч. І шукати на ті гроші щось у Лондоні.
Коллін БАРБЕРІ 73 роки, Коста-дель-Соль, Іспанія:
- До Іспанії ми переїхали 2003 року. Віллу купили ще 1988-го. Вона невелика - два поверхи й садок. Платили тоді за її утримання копійки. Щороку віддавали 1,5 тисячі фунтів людині, яка сплачувала рахунки і перевіряла, чи в будинку все справне.
Коли влітку рахунки за світло зросли до 800-900 євро, зрозуміли: треба з'їжджати
Після переїзду зробили ремонт і купили нові меблі. Дружина працювала мистецьким критиком, добре знається на антикваріаті. Придбали кілька скульптур, старовинний комод. Мали майже 5 тисяч фунтів пенсії на двох. Щось платила держава, щось банк - за спеціальною програмою.
Коли влітку рахунки за світло зросли до 800-900 євро, зрозуміли: треба з'їжджати. Взимку ще додався обігрів будинку й оранжереї.
Продали віллу - з меблями і картинами - тільки-но з'явився покупець. Придбав її хтось із росіян, через агентство.
Беккі ФОСТЕР, 72 роки, Коста-дель-Соль, Іспанія:
- У Лондоні я мала бізнес - магазин органічної косметики. Тому переїжджати не боялася. Купувала дім 2001-го, коли ціни були вже нічогенькі. Віддала 400 тисяч фунтів. Ще 100 тисяч заплатила за ремонт. Хотіла перевершити сусідок, найняла садівника-декоратора. Цей іспанець витягнув у мене за чотири роки ще 70 тисяч. Зробила величезні вікна та скляні двері. Тому витрачала на обігрів і кондиціонери більше, аніж сусіди.
Пенсії мала 2 тисячі фунтів. Узимку тут почали міняти фунти на євро майже один до одного. Я не змогла дозволити купувати собі м'ясо. Потім потрапила до лікарні з операцією на коліні. Страховка покрила тільки третину витрат. Онуки сказали повертатися додому.
За віллу просимо 500 тисяч фунтів - стільки, як уклали в неї. Покупця поки нема. Онука здає її для випускних балів і весіль. Це покриває витрати на світло й воду, але ці системи знову час міняти. Щоб прожити в Іспанії, продала свій магазинчик. Все одно більшість клієнток уже померли.
Онука недавно пожартувала: "Ти ще купила б віллу в Греції чи Португалії". Зараз моя покупка виглядає смішно. А тоді вкладати гроші в іспанську нерухомість було дуже вигідно. Я залишилася без заощаджень, у пільговій однокімнатній квартирі в передмісті Лондона.
Джо КАСТЕР, 68 років, Ель-Пуерто-де-Санта-Марія, Іспанія:
- Коли ми переїжджали, пенсії мали вдвічі-втричі вищі за іспанські. Зараз фунт упав - суми майже зрівнялися. Іспанські пенсіонери мають купу пільг, а з нами панькатися ніхто не збирається.
Платимо за світло й воду за підвищеними тарифами - через податок на елітне житло. Ні про які субсидії нема й мови.
Це абсурд - мати елітну нерухомість на березі моря й жити в богадільні
Британці спеціально купували будинки на узбережжі. Хоч за них треба платити високий податок на землю. Іспанці живуть у віллах за 2-3 кілометри від пляжу.
Держава відмовилася допомогти нам. Соціальні служби пропонують влаштовуватися в будинки для літніх людей. Але це абсурд - мати елітну нерухомість на березі моря й жити в богадільні.
Кетрін ОРР, 65 років, Естепона, Іспанія:
- За три місяці стало зрозуміло, що ми з чоловіком не можемо собі дозволити жити тут за теперішньої пенсії. Щомісяця донька надсилає нам тисячу фунтів на їжу. Віллу тут вони із сином допомогли нам купити. Ми сподівалися, це буде сімейний будинок відпочинку.
Зараз обставини змінилися. Діти не можуть віддавати щомісяця по 2-3 тисячі євро, щоб утримувати нас тут. А нашої пенсії не вистачає навіть на елементарне. Продати віллу теж не виходить, бо це не дуже відомий курорт. Нам пропонують третину вартості.
У нашій квартирі в Лондоні живуть 18-річна онука з двома дітьми.
"Британці похилого віку, які живуть у Іспанії, мають багато проблем. Деякі з них роздирають мені душу"
Кріс БРАЙЯНТ, 49 років, британський парламентар
Щомісячні витрати подружжя британських пенсіонерів, місто Коста-дель-Соль, Іспанія:
2005 рік
Пенсія на двох - 5300 фунтів
1200 - плата за електрику, воду, питну воду, охорону
1000 - їжа, вечері у ресторанах
200 - оплата медичних послуг
1000 - оплата прислузі та персоналу містечка
близько 1000 - відкладали щомісяця
2011 рік
Пенсія на двох - 4000 фунтів, доплату знято
2000 - оплата за комунальні послуги та податок на елітну нерухомість. З них 900 - за електрику, 400 - за воду, 200 - охорона, 150 - вивіз сміття
800 - їжа. Економлять на м'ясі, не купують продукти у фермерів, відмовилися вечеряти в ресторанах
500 - оплата медичних послуг
0 - оплата садівнику й служниці, їх звільнено
0 - відкладають щомісяця
Оксана СНІГУР
Коментарі