Українська асоціація футболу провалилася так, що збірна досі не має тренера

26 березня збірна України з футболу починає відбір на Євро-2024. За півтора місяця до матчу команда не має головного тренера. І це головний вирок Андрієві Павелку – керівникові Української асоціації футболу

 

Він удруге потрапляє в ситуацію, коли питання з головним тренером команди підвисло. Уперше це сталося влітку 2021-го. Тоді збірна України під керівни­цтвом тренера Андрія Шевченка дійшла до чвертьфіналу Євро. І нехай цьому посприяла Швеція, але результат на турнірі однозначно вказував на необхідність продовження контракту з тренерським штабом. Завадити могло небажання тренерського штабу. І воно було. Не зійшлися по грошах і побили горщики. Добре, таке трапляється. Але має бути готова заміна. Проте Павелко тягнув до останнього і знічев'я призначив Олександра Петракова. Той 2019-го приніс Україні перемогу на Кубку світу серед 20-річних.

Для Петракова це була робота життя. Тому пішов і на скромні фінансові умови – $10 тис. на місяць, хоча попередник отримував удесятеро більше. Погодився на статус виконувача обов'язків. Не вимагав тривалого контракту. Усе це призвело до того, що 31 грудня його угода з Павелком закінчилася – і тренер тихо-мирно залишив посаду, очоливши збірну Вірменії.

Наскільки це морально, враховуючи приналежність країни до організації договору з колективної безпеки, ініційованої Путіним, хай вирішує сам Петраков. Врешті, саме він погрожував кинути тренерську роботу, узяти до рук зброю і боротися проти росіян. А от оцінку його трохи більш як річної роботи дати можна.

Петраков відпрацював на рівні своїх можливостей. Він молодець, що вирівняв ситуацію у відборі до Кубка світу-2022, яка почала хилитися не на нашу користь після трьох поспіль стартових нічиїх Шевченка. Його команда якісно провела виїзний матч відбору проти Шотландії – на виїзді, проти команди, яка подолала кризу двох десятиліть і зіграла на Євро-2020/21. Так, потім Петраков програв вирішальний матч Вельсу. І це двічі прикро, коли знаєш, як ця команда зіграла у фінальній частині – стала однією з найгірших, не вийшла з групи. Проте все одно у збірної України немає гравців класу Бейла чи Ремзі, а в першому таймі ми вели гру. Шкода, що Ярмоленко підставився під м'яч і забив у свої ворота, а суддя не дав чистого пенальті у ворота господарів. Проте глобальних претензій до тренера в цій грі бути не може. Звичайно, треба було знімати з матчу втомленого Ярмоленка, але Петракову забракло авторитету для такого кроку. Тим більше, він його підірвав, коли спочатку вивів, а потім повернув до команди Малиновського.

Головна ж проблема Петракова – невідповідність часу. Він був органічний у роботі з молоддю. Проте не міг поставити себе як слід у роздягальні з гравцями з європейських клубів із чималими зарплатами. Він був щирий на пресконференціях, і це добре. Але тренер має бути чемпіоном на полі, а не в залі для бесід із журналістами. Це ще добре, що Петракову вистачило розуму відмовитися від схеми з трьома центральними захисниками й перейти на сучасніші 4–3–3, що додало якості грі команди.

Тепер Павелко вдруге пробує ангажувати Сергія Реброва. Очевидно, найкращого на цей час українського тренера, який мав очолити команду ще після відставки Шевченка, але не зміг розірвати контракт із клубом "Аль Айн" з Об'єднаних Арабських Еміратів. Ребров – повна протилежність Петракову. Він має ігровий досвід в Україні та за кордоном, знає мову, стежить за тенденціями сучасного футболу, постійно пробує щось нове й готовий, щоб влити свіжу кров, відмовлятися від футболістів, які себе вичерпали. Зрозуміло, чому Сергій ставить у пріоритет роботу з національною командою.

Річ не тільки в патріотизмі. І навіть не у привабливості складу. Таке вже було й наприкінці 1990-х, коли грав сам Ребров, і тільки майбутні бронзові призери хорвати перешкодили нам потрапити на Кубок світу-1998. Ми мали перспективну команду на початку десятих років, яка поступилася тільки одним м'ячем Франції – майбутньому домінанту світового футболу. Але ми ніколи не мали збірної, складеної з гравців, які виступають за кордоном. Практично на кожну позицію в нас тепер є якісний легіонер. Нарешті до збірної приїжджатимуть люди з поточним досвідом ігор у європейських кращих чемпіонатах. Робота з ними збагатить і самого Реброва, якщо він усе-таки очолить збірну, й додасть привабливих рис ігровому малюнку команди.

Єдине, що непокоїть, – кар'єра самого Реброва. Стартувала вона вибухово. Двічі поспіль став чемпіоном України з "Динамо", обігравши "Шахтар" Луческу. Згодом уперше за 25 років вивів угорський "Ференцварош" до групового турніру Ліги чемпіонів. Проте далі не відбулося якісного прориву якщо не в топчемпіонат, то принаймні в міцний європейський турнір типу Португалії, Франції чи Бельгії. Натомість Ребров поїхав на Близький Схід і тепер працює в Еміратах. Поточний сезон для його команди складається не вельми вдало. Можемо списати це на те, що подумки тренер перебуває на іншому місці роботи. І пам'ятати, що хорвати "дістали" Златка Далича саме з нинішнього клубу українця. Наслідок – друге місце на Кубку світу-2018 і третє на мундіалі-2022. На такі результати нам навряд чи доводиться розраховувати. Але планка очікувань від цієї команди із цим тренером буде висока, як ніколи.

×