"У чому вимірюється участь у Львівському форумі - літерах чи літрах?"

"У чому вимірюється участь у Львівському форумі - літерах чи літрах?" - написав на своїй сторінці у Facebook поет Лесь Белей зранку 19 вересня. До того чотири дні у Львові тривав 18-й Форум видавців.

П'ятниця, 16 вересня

11.51

Книжку дитячого німецького письменника Пауля Маара "Що не день, то субота" про інопланетянина тримає 17-річна львів'янка Олена Потоцька. Біля оперного театру чекає на масову фотосесію з улюбленими книжками. Із собою Олена взяла 200 грн. Хотіла купити роман Любка Дереша "Як стати Богом і не заплакати". Але його ще не видали.

Хлопці з мегафонами скликають людей із книжкових яток. Знімати має фотограф Ігор Гайдай.

- Прізвище у нього москальське, тому ніхто йти не хоче, - каже львів'янин Мар'ян.

Гайдай встановлює камеру на балконі опери. Внизу збираються більш як 60 осіб. Фотограф махає рукою. Каже, щоб дивилися на нього. Серед натовпу у вишиванці стоїть письменник Сергій Пантюк. Тримає свою повість "Сім днів і вузол смерті".

14.09

- Ви не проти, що я з квасом? - починає презентацію польська письменниця Ольга Токарчук у блакитній залі палацу Потоцьких.

На столі - її детектив "Веди свій плуг понад кістками мертвих". Українською роман видало львівське "Урбіно".

- Зараз у Польщі дуже популярна кримінальна проза. На початку мого роману з'являються кілька трупів, потім шукають убивцю. А ще йдеться про ставлення до тварин. Я проти мисливців, що полюють заради спорту. Книжка вистрелила якраз перед виборами. Наш президент Броніслав Коморовський - мисливець. Мої читачі навіть сказали, що проголосують за нього, якщо припинить полювати. Коморовський обіцяв більше цього не робити. Але, як усі політики, не дотримав слова. У Польщі полюють чоловіки при владі, а не працівники фабрик. Тому роман можна трактувати як бунт проти влади.

15.30

На міні-футбольному майданчику спорткомплексу "Динамо" зібралися 12 чоловіків. Діляться на дві команди.

У жовтих футболках на поле виходять письменники Сашко Ушкалов, Євген Положій, Андрій Бондар, білорус Сяргей Прилуцький, який нещодавно отримав українське громадянство. Капітан команди - Сергій Жадан. (ТУТ ЗАГУБИЛИ ОДНОГО ПИСЬМЕННИКА: ЇХ МАЄ БУТИ ШІСТЬ - УТОЧНИТИ). У синьому - троє каталонських гостей-поетів, піарник Сашко Кривець, поет Роман Рудюк і фотограф Орест Калиняк. Вони вважають себе професійними читачами команди "жовтих".

Із перших хвилин гри у ворота письменників летить м'яч. Голкіпер Сашко Ушкалов хапається за голову. Вболівальників близько 20. Свистять та аплодують. "Жовті" прагнуть зрівняти рахунок, але м'яч перелітає через огорожу й закочується у кропиву. На 5-й хвилині Андрій Бондар невдало приймає м'яч. Падає, забиває ногу.

- Може, вони добре пишуть, але грають жалюгідно. Стидно дивитися, - сміється один з уболівальників. Поруч сидить травмований Бондар і прикладає пляшку холодної води до набряклого коліна.

Після удару одного з "жовтих" м'яч опиняється на даху сусідньої двоповерхівки. Положій біжить за ним, а в цей час Жадан знімає шорти і майку й обмінюється з Ушкаловим. Уболівальниці пищать. Жадан стає на ворота. Пропускає ще два голи.

Середина другого тайму. Рахунок 3:5 на користь читачів.

- Піддайтеся письменникам! - кричать дівчата.

Поет-каталонець забиває "жовтим" ще один м'яч - 3:6.

- Збірна України, буває, з більшим рахунком програє, - виправдовується Жадан.

17.28

- Як так, розмовляєте російською щодня, а пишете українською? - запитує хлопець з першого ряду 54-річну Люко Дашвар у ресторані "Дім легенд". Вона презентує новий роман "Макар".

- У мене родина російськомовна, думаю російською. Але видавці захотіли, щоб романи були українською. Як я можу писати про українське село російською? І зараз така складна ситуація, що нашу мову потрібно тиражувати, рекламувати. Думаю, я це роблю.

"Макар" вийшов накладом 20 тис. За кілька днів у Львові продали понад 500 примірників.

- Написала за місяць. Книжку читають, бо вона про сучасне життя багатої молоді - владу, гроші, любов.

17.41

За столиком кав'ярні сидить поет Роман Скиба, 40 років. Біля нього чотири молоді письменниці. Перед Скибою металева пір'їна на підставці.

- Отримав учора "Золоту пір'їну" за дитячі вірші. Нагородив журнал "Ангелятко". Дали 400 гривень. 300 вчора пропили - виставлявся в "Білому лицарі". Сам випив із літр коньяку. Погано, нічого їсти не хочеться. Ще один коньяк, - каже офіціанту.

19.17

25 жінок і троє чоловіків прийшли на зустріч "Як зрозуміти чоловіка, не б'ючи посуду" з Ладою Лузіною у ресторан "Зеник - Гламур". Письменниця у джинсах і короткій жилетці "під тигра" присіла на стіл. Позаду Лузіної на стіні прибита малинова оксамитова сукня з перукою та гумові чоботи з кольоровими стразами.

- Усе життя ненавиділа істеричок. Та коли вийшла заміж, сама стала такою. Здійняти крик - єдиний спосіб, щоб до чоловіка дійшло. Коли написала останню книжку про київських відьом, він прочитав перші 11 сторінок і закинув. Я сказала, що подам на розлучення, якщо не дочитає до кінця. Мусив дочитати.

Субота, 17 вересня

14.12

- Ну, почему он, блин, хохол? Почему в России нет своего Жадана? - цитує блогера письменниця з Москви Марія Галіна під час круглого столу "Рецепція української літератури в Росії". - Українські письменники мають відчуття, що вони починають з нуля свою літературу. А над сучасним російським письменником висить досвід великої літератури. Він пригнічує.

- Коли в літературному журналі "Новый мир" надрукували повість Сергія Жадана "Кращий клуб для геїв", я помітив таке: якщо у тексті українське місто замінити російськими Перм'ю або Єкатеринбургом, різниці ніякої не буде. Отримаємо типовий пермський або єкатеринбурзький текст. У Жадана багато спільного з нами, жорсткої прив'язки до України немає. А от романи Оксани Забужко є типово українськими, - каже літературний критик Андрій Василевський.

18.03

- У мене сьогодні синюшний колір обличчя. Це не тому, що я народила двох дітей, а бо стою під якоюсь фіолетовою лампочкою. Тепер на усіх фотках буду із синьою мордою. Можна світло на сцені змінити? - каже на естраді бару "Атмосфера" письменниця Ірена Карпа.

Презентує новий роман "Піца "Гімалаї". Колір світла змінюють на зеленкуватий, воно починає мигати. У залі бракує місць за столиками. Глядачі стоять у проходах. Офіціантка несе блакитний коктейль і пиво. Кричить, щоб розступилися. Хтось штовхає її ліктем, алкоголь проливається на підлогу.

- У книжці багато автобіографічних моментів. Герої - лайдаки після університету, які дупля не відбивають, що далі робити. Такою є дівчина Редька, яка вирішує мандрувати Азією. Хтось був в Індії? Підніміть руку.

Ніхто не піднімає.

- Тому вам обов'язково треба прочитати цю книжку, щоб був імунітет. Особливо, коли їздитимете у жахливих місцевих автобусах із драним дахом. Книжку дописувала у Гімалаях, під якимись курниками, коли все село збігалося дивитися, що воно за диво приїхало і привезло коробочку з буквами. Їжджу в Азію, бо там дешево, а я жадная українська женщина.

У залі душно. Присутні починають виходити надвір.

- Бачу, люди уже тікають панічно, - сміється на сцені Карпа. - Тікайте-тікайте, я вас запам'ятаю!

18.43

- Часам паэтов трэба адправить на літфэст за мяжу, каб паэты в чатырох стенах змушені були послухаць верши один одного, - каже Андрей Хадановіч на "Великих білоруських читаннях". Під столом у письменників - надпита пляшка коньяку.

Максим Жбанков читає вірші, тримаючи в одній руці замість традиційних роздруківок ноутбук, у другій - мікрофон. Вони про те, як його мамі соромно, що він поет, а не як усі нормальні люди, і їй незручно їздити в ліфті із сусідками, бо треба про це говорити. Посеред вірша зривається на крик.

Слухачі аплодують.

Неділя, 18 вересня

14.28

На капоті зеленого "Запорожця" із 20 примірників книжки "Щоденник моєї секретарки" братів Капранових. Припаркувалися біля входу на книжкову виставку. Дмитро дістає з кишені маленьку пляшку коньяку, відпиває, закушує чорним шоколадом із горіхами.

- Купуємо нову книжку братів Капранових! - гукають письменники. - Як в- брати обіймають з обох боків усміхнену читачку.

- Там усередині біля вашого стенду так багато людей, що не можна проштовхнутися, - говорить покупець, - бідні ваші дівчата, як білочки в колесі.

- Вони у нас живенькі. За це їх і любимо, - ставить автограф один із братів.

15.03

- Вибачте, це Степана Бандери, 1? Підкажіть, де вхід до Тюрми на Лонцького, - питає дівчина чоловіка, що стукає у двері відділку міліції.

- Обійдіть, напевно, з іншого боку, - і повертається до домофона - Пустіть, у мене вдома убівєц! Чого не дзвоню? Телефон розрядився.

Дівчина знаходить вхід, минає камеру-одиночку й камеру смертників, йде коридором з облупленою зеленою фарбою на лекцію "Книжка як предмет винаходу". Її читає історик-візантист Сергій Іванов, професор Санкт-Петербурзького університету.

- Коли папірус замінив пергамент, лікарі теж казали, що він дуже шкодить очам. А потім і папір так само. Культура в усі часи чинила спротив. Після винаходу Ґутенберґа у Європі ще довго малювали карикатури, де біси допомагали у друкарнях. Зараз говорять про кінець епохи Ґутенберґа. Але насправді завершується набагато довша епоха. Попередній такий злам був дві тисячі років тому, коли сувій витіснила книжка-кодекс. Кодекс - зшита книжка зі сторінками, яку можна гортати.

Книжку-сувій писав раб, кодекс - шановані люди, монахи. Зараз статус автора зрівнявся зі статусом читача. Написати текст може будь-хто, як і володіти ним. Змінилася психологія створення текстів - в інтернеті він не мислиться як завершений, бо завжди можна знайти помилку і виправити або переписати.

Раніше студент списував із папірця і йому було за це соромно. Тепер він робить копіпейст і думає, що так і має бути. Ніби професор-дурак не помітить. Копіпейст позбавляє особистість творчого заряду. Вони вже забули, що мають писати власний текст, а не переписувати в інших. Хоча їм дають приклад самі викладачі.

- І президенти, - вигукує хтось із залу.

×