Як організована ізраїльська армія
В Ізраїлі немає військових академій, де випускникам роздають звання. Кожен офіцер колись був солдатом. Він не даватиме наказів, яких солдат не зможе виконати. Він відчуває їх, як себе, і дорожить ними. Тому з 64 бійців, які загинули під час останнього конфлікту в Газі, близько 20 – офіцери.
У нас на всю армію лише один генерал-полковник – начальник генерального штабу. Командувача армії немає – за законом, це уряд: прем'єр і вісім міністрів. Міністр оборони – скоріше політична фігура, сполучна ланка між урядом і начальником генштабу. Йому навіть форму носити заборонено.
Кожен ізраїльтянин – і чоловіки, і жінки – по три роки служать в армії. Строкова служба ділиться на три категорії. Перша – це бійці: піхота, танки, артилерія, інженерні війська, польова розвідка, льотчики й моряки. Друга – солдати бойової підтримки: військові фельдшери, зв'язок, розвідка, водії бойової техніки. А третя група – тилова служба й логістика.
Зарплата в перших двох категорій – 800 шекелів (2,8 тис. грн – "Країна"), у службовців третьої – 300 (приблизно 1,5 тис. грн. – "Країна"). Це суто символічно, "на цигарки". Значно більше виплачують по закінченню служби: відповідно 20 та 8 тисяч шекелів (70 і 28 тис. грн. – "Країна"). Ці гроші здебільшого витрачають на часткову оплату навчання в університеті чи на подорожі. Більшість прагнуть потрапити до бойових груп, а не до тилових.
В армії служать 150 тисяч солдатів. Призов стосується майже всіх. Серед винятків – люди з кримінальним минулим. Втім, якщо хтось із таких захоче виправитися – візьмуть до багатьох спецпідрозділів. Після трьох років бездоганної служби всі кримінальні справи анулюють. Цим користуються тисячі ізраїльтян щороку.
Беруть в армію й людей із фізичними захворюваннями. Інваліди, буває навіть візочники, служать у розвідувальному управлінні, працюють за комп'ютерами. Людей із плоскостопістю беруть, але прописують спеціальне взуття.
Звільняються від служби лише араби. Хоча, за бажанням, беруть і їх. Охочих десь біля трьох тисяч. Вони розуміють: Ізраїль – єдина країна, де вони можуть жити вільно, обирати владу й працювати без хабарів. Кращих умов ніде в регіоні нема.
Окрім строкової служби, є резервна – у ній півмільйона людей. Під час війни частину з них залучають. Ось зараз проходить операція "Непорушна скеля", призвали 86 тисяч.
Дідівщини нема. Солдати й офіцери в ізраїльській армії фактично нарівні. Після першої ліванської війни 1982-го я був командиром зв'язку танкової бригади, у прямому підпорядкуванні мав 70 чоловік. Дзвонить начальник служби кадрів і говорить: "Слухай, тут є волонтер російськомовний. Івриту не розуміє, але в бій рветься". Кажу, щоб направили його до мене. Приходить хлопець, став при вході до намету. Пропоную сісти – з побоюванням присів. Я попросив радиста принести нам каву, побесідували, запросив його на вечерю в нашу їдальню. Сіли там до столу біля командира бригади, полковника й командирів батальйонів. На столі – два види сиру, маслини, мармелад, хліб, смажена картопля, омлет, овочі, три види салатів, фрукти. А я хотів картоплю-фрі. Жартома вигукую: "Ет, знов нічого їсти!" Хлопець підводиться й каже: "Ти що? Оце нічого їсти? Та я в Хабаровську три роки служив, була сама каша й оселедці! Ви що, розжиріли?" Потім він довго дивувався: що він із нами – офіцерами – сидить, п'є каву й ніхто із солдатів нам не козиряє.
Ізраїльська армія воює постійно, усі 66 років від створення. Тому нічим іншим, окрім бойової підготовки, не займається. Під час тримісячного курсу офіцер вистрілює понад 5 тисяч патронів. Щоранку пробігає 2 кілометри з бойовим поясом, у якому дев'ять обойм – це 270 патронів. Стріляє по мішенях, біжить 2 кілометри назад, заповнює обойми, чистить зброю і лише тоді снідає. У піхотних підрозділах дуже подібно.
Кожен боєць отримує автоматичну гвинтівку
М16/М1/TABOR і має її при собі всі три роки служби.
Постійної бази в солдата немає, хіба в тилових службах. У бойових бригадах кожен рік ділиться на чотири періоди по три місяці. Спочатку – служба на ліванському кордоні, тоді на кордоні з Газою, третій період – тренування й навчання від рівня бійця до рівня командира бригади, а тоді – реорганізація, тобто прийом нових бійців, навчання й відпустки. Під час війни служать біля Гази по півроку, тоді три місяці на ліванському кордоні й стільки ж – навчання. І так упродовж трьох років служби.
У бойових підрозділах командира одразу не впізнаєш. Форма така, як у рядового. Єдина різниця – в погонах.
В останній війні хлопці проявили масовий героїзм, бо знищили всі тунелі, які ХАМАС (радикальна ісламська політична партія з потужним бойовим угрупованням. – "Країна") шість років будував із Гази на територію Ізраїлю. Але 64 загиблих бійці – це для нас дуже багато. Так, у нас є "Залізний купол" проти ракет. А проти мінометного вогню захисту практично нема. Поки що, але буде.
Командири ХАМАСу спеціально стріляють по нашій армії з житлових будинків, обв'язуються дітьми, ховаються за мирним населенням. Таким чином під час останньої операції в Газі загинули понад тисячу цивільних. Потім ХАМАС активно використовує це, щоб показати світу, який Ізраїль монстр.
Для Ізраїлю життя людини – найсвятіше. Яка ще армія обмінює одного полоненого на більш ніж тисячу терористів, у яких руки по лікоть у крові? В нас міняють навіть труп свого солдата на 300 живих терористів. Наші солдати впевнені, що в будь-якому разі їх із полону звільнять. Навіть якщо вони загинуть, їхні тіла передадуть сім'ї. Ми всіх знаходимо й повертаємо. Терміну "зниклий безвісти" в Ізраїлі немає. Як і могил невідомих солдатів.
На нараді перед кожною спецоперацією першими слово завжди мають наймолодші за званням бійці. Потім говорять офіцери, а вже тоді – командувачі. Вони закінчують дискусію й після цього наказ не обговорюється. Але взяти участь в його формуванні може кожен.
"Залізний купол" – це протиракетна система, що виявляє, розраховує траєкторію та знешкоджує ракети супротивника, доки ті ще в повітрі. Має дев'ять батарей. Аби повністю покрити територію Ізраїлю, потрібно ще шість. Система дуже дорога, один запуск ракети коштує 30 тисяч доларів. Тому, якщо під ураженням відкрита територія, якесь поле – ракету не чіпають. Збивають лише ті, що мають упасти на місто чи дорогу. Бо руйнування обійдуться ще дорожче. Ну й ракети випускаються завжди, коли в зоні небезпеки – люди. Їх захистять за будь-яку ціну.
Фінансування армії – це 20 відсотків національного бюджету. Якщо зараз він становить майже 110 мільярдів доларів, то десь 22 з них припадає на армію. Ще допомагають Сполучені Штати Америки: дають близько 3 мільярдів щорічно (для порівняння: бюджет України торік становив $57,3 млрд. – "Країна").
В ізраїльській армії нема такого явища, як зрада. Бо працювати на ХАМАС – це, як єврею – на німців під час Другої світової. У минулому зрадники були, вони працювали на Радянський Союз. Розпався Союз – явище зникло.
Рідко, але буває дезертирство. Не всі ж можуть фізично воювати. Коли таких людей знаходять – до них ставляться гуманно. Посадять у комфортабельну тюрму на 30 днів і відпустять. Звільняють за "білим квитком", тобто через психічну невідповідність.
2 
1
Коментарі