Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 70 років, культуролог. Народився 1941 року в селі Бакланова Муравійка на Чернігівщині у сім'ї вчителів. Закінчив факультет романо-германської філології Київського університету імені Шевченка. У 1970-х був редактором відділу критики в журналі "Всесвіт". Залишив роботу через звинувачення в "націоналістичних ухилах". Три роки працював заступником директора з наукової роботи в музеї Лесі Українки. 1995-го читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті. Професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. Був ведучим циклів історичних телепередач. Знімався в кіно. 1995-го здобув гран-прі фестивалю "Стожари" за найкраще виконання ролі непрофесіоналом у фільмі "Співачка Жозефіна та мишачий народ" за Францом Кафкою. Одружений, має дорослу прийомну доньку
1. Тев'є, вистава "Тев'є-Тевель" Григорія Горіна за мотивами творів Шолом-Алейхема в постановці Сергія Данченка, 1989
Українці стільки сварилися з євреями, але я не знаю жодного єврейського актора, який зіграв єврея так, як це зробив Ступка тут. На все життя запам'ятав момент, коли йому кажуть, що його потенційного родича – студента-революціонера заарештували. "А чого заарештували?" – питає герой Ступки. "А він хотів, щоб не було багатих", – відповідають йому. "Якби хотів, щоб не було бідних, була б інша річ", – каже герой Богдана Сильвестровича. Гра на протилежностях – це він умів, як ніхто.
2. Микола Задорожний, вистава "Украдене щастя" Івана Франка у постановці Сергія Данченка, 1979
Це друга найкраща театральна роль Ступки. В його грі дуже рідко можна зустріти імпровізацію, усе продумано. Але ця продуманість розгортається впродовж якоїсь секунди. 1995-го на першому Київському кінофестивалі "Стожари" він з'являвся на сцені, де вже стояв я. Мені мали дати гран-прі як непрофесійному актору, а йому – як професійному. Він вийшов і в секунду мене "погасив". Я вже для зали не існував. Хода, легке загравання з глядачами, півоберти голови – все це було продумано. У режисерів на "обдумування" йдуть не день і не два, а акторові-генію вистачає кількох секунд.
3. Артуро Уї, вистава"Кар'єра Артуро Уї, якої могло не бути" Бертольда Брехта у постановці Валентина Козьменко-Делінде, 1999
Спектакль був експериментальний, досить незвичний для "франківців". Ступка зіграв фашистського диктатора Артуро Уї. Створив ультранегідника, який раптом піднімається до ролі "вождя" народу. Акторові вдалося втілити і негативний образ, і натякнути на своє глибоке заперечне ставлення до цієї ролі. Знову – поєднання протилежностей.
Те саме у фільмі "Сірі вовки" росіянина Ігоря Гостєва 1993 року. Падіння Микити Хрущова, кінець відлигової доби. Ступка втілив керівника тогочасного КДБ, нашого землячка Володимира Семичасного. З одного боку, чоловіка, безперечно, обдарованого, з іншого – кар'єриста-негідника. Це поєднання шарму, підлості й мерзоти Ступка геніально передавав. Як він це робив – не знаю, але зробити міг усе.
4. Орест Дзвонар, фільм "Білий птах з чорною ознакою", режисер Юрій Іллєнко, 1970
Це – перша і головна роль Ступки в кіно. Один діаспорний філософ говорив про загублену українську людину. У цьому фільмі вона чи не найяскравіше постає у виконанні Богдана. Він володів неймовірним даром, що його ми не розуміємо, але спостерігаємо. Як у музиці: є просто блискучі скрипалі, а є Паганіні. Так і зі Ступкою.
5. Архієрей, фільм "Нині прославився син людський", режисер Артур Войтецький, 1990
Не дуже видатний фільм за оповіданням Антона Чехова. Але перший кадр, в якому з'являється Ступка – незабутній. Церква, спиною до нас стоїть головний герой – архієрей. І так зацьковано, замучено повертає голову. Ступка, коли грав у посередніх картинах і спектаклях, все одно залишався великим актором. Із його появою на екрані або сцені твір переставав бути фальшивий.
6. Богдан Хмельницький, фільм "Вогнем і мечем", режисер Єжи Гоффман, 1999
Ступка був автором неймовірних акторських сюрпризів. У Будинку кіно, перед початком роботи над цією стрічкою, сидять на сцені польський режисер та український актор. Гоффман ніби прохає дозволу у представників української інтелігенції на зйомки фільму за, по суті, українофобським романом Генрика Сенкевича. А потім каже: "Пане Богдане, а покажи, який у тебе буде твій тезка Богдан Хмельницький". От на нас дивиться Богдан Ступка. За півсекунди повертає голову – і це вже Богдан Хмельницький. Саме такий, яким ми його уявляємо, яким бачили в усіх фільмах, на усіх картинах і пам'ятниках. Ще тоді дуже запам'яталася одна їхня розмова. Ступка в одному з епізоді мав їхати верхи. Каже Гоффману: "Єжи, я раз сів на коня, він мене скинув, і з того часу я цих звірів страшно боюся, не знаю, як це зробити". Режисер відповідає: "Пане Богдане, то не мистецтво показати, як ти їздиш на коні. Мистецтво – показати, ніби ти вмієш їздити на коні". "О, то це будь ласка", – відповідає Ступка і за декілька хвилин мізансцена, де він хвацько скаче верхи, була готова.
Такого рівня актора на нашій землі не було.
7. Іван Мазепа, фільм "Молитва за гетьмана Мазепу", режисер Юрій Іллєнко, 2001
Богдан Сильвестрович стримано ставився до цієї ролі, однак фільм дивовижний і слава його ще попереду. Роль Ступки в ньому заслуговує на "Оскара". Але парадокс полягає в тім, що стрічка побудована на суто наших смислах української історії, які ніхто в світі не розуміє. Самі українці не до кінця розуміють. Тому багато сенсів цієї ролі залишаються поза увагою глядача. Німецький кінознавець Карл Шльоґель відвіз цей фільм на Берлінале за нагородою. Але європейці його не зрозуміли, а російські гості фестивалю навіть влаштували скандал – оскільки виховані на блискучій, але все ж неадекватній до реальної історії, пушкінській "Полтаві".
8. Поліцай Гірш, фільм "Для домашнього огнища", режисер Борис Савченко, 1992
Середньої ваги фільм за однойменною повістю Івана Франка. Коли в кадрі з'являється польський нишпорка-поліцай, єврей за національністю, нічого, окрім нього, не помічаєш. Геніальна робота Ступки другого плану. Сидить із головним героєм у ресторації й каже: "Як я вам дякую, що ви мене, звичайного жида, покликали в ресторан, яка честь для мене". А з його обличчя читається зовсім інше: скоро він його заарештує.
Взагалі, всі другорядні й третьорядні ролі Ступки заслуговують на "Оскар". 1983-го з тріском на Каннському фестивалі провалився фільм Сергія Бондарчука "Червоні дзвони". Але подивіться цю стрічку задля Богдана Ступки в ролі Олександра Керенського. Геній. Думаю, тому що в таких ролях Ступка сам собі був режисером. Пам'ятаю фестиваль "Молодість" на початку минулого десятиріччя. Чекають міністра культури, тут він з'являється й починає бігти на сцену. Було щось дуже кумедне в цьому: міністр і біжить. Зал аж заревів від захвату. Колись запитав його: "Скажіть, будь ласка, як ото ви були міністром культури?". Він: "Я зіграв цю роль".
5 
1
Коментарі