На початку червня в Києві пройшов фестиваль "Дні турецького кіно". У кінотеатрах Туреччини половину прокату складають стрічки власного виробництва. Про причини успіху тамтешнього кіно розповідають режисери Селім Демірделен та Марина Горбач.
- Прорив почався приблизно 7 років тому. Якщо до того знімали щонайбільше 15 фільмів на рік, то зараз - понад 60. 217 наших картин отримали призи на міжнародних фестивалях. 2004-го стрічку Фатіха Акіна "Головою об стіну" нагородили "Золотим ведмедем" у Берліні. Гран-прі цьогорічного Каннського фестивалю дали картині "Одного разу в Анатолії" Нурі Більге Джейлана.
Після військового перевороту 1980-го люди постійно жили в страху. Зараз на державному рівні цензури вже немає, є скоріше самоцензура. Найближчим часом молоді режисери її подолають. Вони вже почали звертатися до історичних тем, які раніше були не бажані. Навіть у Європі не роблять стільки фільмів, що розкривають тему нетрадиційних стосунків, як у нас. Бісексуальність, гомосексуальність, інцест - жодних обмежень.
Коли знімаєш за державної підтримки, треба враховувати офіційну позицію уряду. Якщо твій фільм не отримує ніякої нагороди на фестивалях, гроші треба повернути. Якщо ж працюєш на приватні кошти, можна висловлювати все, що вважаєш за потрібне.
Довгий час хороших художніх стрічок у Туреччині не було, але створювали серіали, рекламні ролики. А в країні, де знімають якісну рекламу, є все необхідне для роботи над повнометражними картинами. Просто треба трохи переорієнтуватися.
Глядачі надають перевагу комерційному кіно. Раз побачив, як пара вибирала перед двома афішами, на який фільм піти. Коли побачили значок про перемогу на якомусь фестивалі, хлопець сказав: "На цей не підемо, мабуть, нудний".
"Перехрестя" - про чоловіка, самотнього у величезному місті. Це моя перша серйозна самостійна робота. Я - режисер рекламних роликів, а не рекламщик. Тому погано організував просування свого фільму. Майже не заклав для цього коштів у бюджет. Кошторис картини - 400 тисяч доларів. Сам написав сценарій, був режисером і композитором, робив монтаж.
Низькобюджетні стрічки у кінотеатрі показують лише три тижні. На "Перехрестя" купили 20 тисяч квитків. Ще близько 100 тисяч подивилися піратські копії стрічки в інтернеті.
Свій перший фільм міг зняти 15 років тому. Зараз розумію, чому не зробив цього – не був готовий до такої відповідальності. За "Перехрестя" мені не соромно.
У Туреччині іноземні фільми показують мовою оригіналу із субтитрами. Тому люди, коли хочуть відпочити, вибирають стрічки турецькою. Таких затишних кінотеатрів, як ваш київський "Жовтень", лишилося мало. Переважно відкривають по вісім кінозалів у розважальних центрах, і квитки туди коштують 12 доларів. Дорослий турок, за статистикою, буває в кіно десь раз на рік.
- "Гавкіт чорних псів" знімали з чоловіком за сімейні кошти. Але нам багато допомагали. Торговий центр для зйомок безкоштовно надав батько Баґадирового однокласника. Зйомки в такому коштують 70 тисяч євро за ніч. Одна охоронна фірма, якій сподобався сценарій, дала безкоштовно своїх службових собак.
Знімали в старих кварталах Стамбулу, які незабаром знесуть. Це - майже документальний фільм про місто, норови, які зникають, говорили про стрічку.
Коли подруга подивилася "Гавкіт чорних псів", сказала: "Це ж про мого братика, який працював на троєщинському ринку вишибалою, а мріяв стати головою СБУ"
Не маю права казати, скільки вклали, але це десь уп'ятеро дешевше будь-якого арт-хаузного фільму. Вся знімальна група вміщається на одній фотографії. Коли картину почали запрошувати на фестивалі, Міністерство культури виділило понад 100 тисяч євро на копії та транспортування.
У Туреччині державна схема підтримки виглядає так: приносите сценарій у квітні, до кінця червня маєте відповідь. Стандартна сума - 5 тисяч євро для початку, потім ще 100 тисяч на виробництво. Але три роки не можна подавати нову заявку, якщо фільм не переможе на фестивалях.
Індустрія розвинута. Якщо хтось не хоче тобі дати світло за малі гроші, то інша компанія дасть зі знижкою. Тому що наступний фільм ти прийдеш знімати до них.
Основна причина прориву турецького кіно - інтерес до нього місцевих глядачів. "Пси" двічі були в прокаті, їх показували по телебаченню. Після цього ми вийшли в нуль, покрили всі витрати. А на віллу й не розраховували.
"Аватар" не заробив у Туреччині стільки, як місцеві блок-бастери. Турки люблять посміятися над собою, поплакати.
Недавно були в Києві, довелося викликати міліцію, бо о другій ночі сусіди дуже шуміли, а в нас - маленька дитина. Через кілька днів дізналися, що на нас є рапорт, ніби це ми шуміли й не відкривали двері міліції. Таких історій "сміх крізь сльози" в Україні безліч. Це – майже готові сюжети для кіно. Коли подруга подивилася "Гавкіт чорних псів", сказала: "Це ж про мого братика, який працював на троєщинському ринку вишибалою, а мріяв стати головою СБУ".
Більшість фестивальних призів у нашого фільму акторські. Вік творчої групи - до 30 років. Важливо, щоб глядач вірив, що два головні герої - друзі все життя. Тому за два місяці до команди "мотор" ми попросили їх поселитися разом. Казала їм курити одну цигарку на двох, застосовувала ще багато тренінгів, наприклад, вправу "врятувати один одному життя".
Постійно читаємо турецький кінофорум "Кислий словник". Там писали, що наш фільм - це мікс Тарантіно й Мартіна Скорсезе. Тепер із чоловіком сваримося, хто з нас хто.
3 
1
Коментарі