Шахтарі більше боялися, що зніму, як випивають, аніж про що говорять

 

18 травня в столичному Будинку кіно показали документальну стрічку "Інший "Челсі": історія з Донецька". Прем'єра картини німецького режисера Якоба Пройсса відбулася в березні на фестивалі Docudays UA в Києві. Двічі її показали в Донецьку. Віцепрем'єр Борис Колесніков казав, що після такого фільму секретар Донецької міськради Микола Левченко має піти з політики

"Інший "Челсі": історія з Донецька". Документальний фільм про життя уболівальників "Шахтаря". Герої – Саша, Валя й Степанович, які працюють на шахті "Путилівська", та секретар Донецької міськ­ради Микола Левченко. У стрічці він розповідає про свій бізнес, будівництво розкішного будинку й політичні погляди. За словами режисера, Левченко намагався викупити авторські права на фільм. Стрічка російською мовою з англійськими субтитрами, триває 87 хвилин

– Ідея зняти фільм про Донецьк з'явилася завдяки помаранчевій революції. Я був спостерігачем у першому турі президентських виборів 2004го. Ваші політики дуже нагнітають протиріччя між Сходом і Заходом. А контрасти мене приваблюють. Насторожила ідеалізація революції. Хотів показати життя регіону, який був проти і, напевно, мав для цього причини.

2003го зняв перший фільм "Розірваний Іран". Там на півночі живуть просунуті сучасні люди, а південь – традиційний: по 10 тісняться у двох кімнатах. Стрічку купили через три роки після виходу. Отримані гроші вклав у "Інший "Челсі".

Бюджет кіно про Донецьк – 190 тисяч євро. Перший гроші виділив Sundance Institute із США, який фінансує фільми про права людини. Я виграв грант у 25 тисяч доларів. Невелика частина від усієї суми, але престижна. Половину покрив німецький телеканал ZDF. Знімати почали 2007го. Потім була перерва на рік – шукали кошти.

Я намагався дістатися до Ріната Ахметова. Але коли знайшов Колю Левченка, зрозумів, що Ахметов мені вже не треба. Миколу побачив по телевізору: говорив про російську мову й Бандеру. Почувши мою пропозицію, одразу загорівся. Він дуже любить виступати перед камерою. І це вийшло на краще. Ахметов якщо й погодився б на інтерв'ю, говорив би банальності типу "Я вас люблю, мої вболівальники, ура, "Шахтар". Для драматургії фільму Ахметов, як Папа Римський – стоїть на трибуні й нічого не робить. А мені потрібні були живі люди.

Для Ахметова головне – щоб нормально був показаний клуб "Шахтар". Із цим усе гаразд

Ніхто не знав, який буде фільм. В Україні режисер із­за кордону нечасто зависає на рік, щоб зняти одну документальну стрічку. Тут звикли до прилизаних новинних репортажів. Шахтарі більше боялися, що я зніму, як вони випивають, ніж що говорять. Мене теж намагалися напоїти. Здався тільки тоді, коли відзняв увесь матеріал.

Познайомився із Сашею на стадіоні. Він сидів у компанії таких самих чолов'яг – відкритих, доброзичливих. Я розпитував їх про Донецьк, цікавився клубом. Цим і завоював довіру. Саша – колоритний представник пострадянського покоління. Він уже 50 років уболіває за "Шахтар".

Із Валею ми наполовину знімали, наполовину відпочивали. Вона взагалі зірка. Цілий день сидить у шахті, шість років зустрічає тих самих людей, але все одно не прийде на роботу без зачіски. У Валі часто були нічні зміни – з шостої вечора до шостої ранку. Їй нудно весь час сидіти самій, тож я її розважав. Шахтарі швидко зрозуміли, що мені локшину на вуха не повісиш, бо я й не таку чорнуху бачив у Росії.

10 днів відзняв із Колею Левченком – значно менше, ніж із шахтарями. Здивувало, що він не поставив багато питань, які мав би. Не цікавився, яким буде фільм. Коли пропонував переглянути відзняте, махав рукою і біг у справах.

Під час перших відвідин його офісу побачив там німецький маузер. Микола почав ним вихвалятися, показувати, як добре стріляє. Він не розуміє, що західній людині політик, що хизується такою зброєю, здається дивним.

Левченко працює переважно із журналістами муніципальних каналів. Нічого іншого, окрім піару, вони не знімають. "Регіонали" посилають його на ефіри, бо він молодий, радикальний, може думати. Коля не очікував, що виглядатиме у фільмі тупим мажором. Навіть коли побачив змонтовані епізоди із собою, не зрозумів цього. Попросив тільки забрати кілька гострих моментів, які його явно компрометували. Я вирізав ті, що не мали великого значення для картини.

Мені локшину на вуха не повісиш, бо я й не таку чорнуху бачив у Росії

Наприклад, коли вибирав штори й при цьому принижував вітчизняних виробників. Казав: "У нас у Донецьку немає спеціалістів, самі ідіоти". Не дуже це інтелігентно для місцевого політика. Є сцена, де він розмовляє по телефону з другом: "Я в Дубаї на днів п'ять погрітися полечу". А на людях твердить, що працює в Раді 20 годин на день. Додам ці епізоди, коли стрічка вийде на DVD.

Спочатку планував фільм без футболу – про життя шахтарів і влади. Потім побачив, що гра – місток, який єднає ці світи. Тут є внутрішній конфлікт. Люди дуже ображені на олігархів, які так добре живуть, але пишаються, що ті розвивають клуб "Шахтар". За драматургійну лінію взяв приказку "Коли "Шахтар" виграє – видобування вугілля зростає".

На прем'єрі в Донецьку було багато представників міськради, тому люди боялися сміятися відкрито. Не були певні – можна чи ні. На другому сеансі сміялися на повну.

Наступного дня після показу в Києві до мене в готель приїхали з пресслужби віцепрем'єра Бориса Колеснікова. Узяли копію фільму. Колеснікова стрічка розсердила. Казав, що Колі Левченку краще покинути політику й податися у пекарі. Тому перед прем'єрою в Донецьку я дуже хвилювався. Напередодні мені подзвонили звідти й запитали: "У вас який розмір і як пишеться ваше прізвище?" Подарували клубну футболку "Шахтаря" з моїм прізвищем на спині. Виявилося, кіно сподобалося Ахметову. І Левченко вже не міг доводити, що воно погане, бо ж Рінат Ахметов сказав, що хороше. Колін слоган тепер: "Я був чесний, а за правду не може бути соромно". Це мене дуже обурило. Бо за таку правду повинно бути соромно.

У Донецьку після прем'єри мені дорікнули: "Як можна спочатку їсти з людиною за одним столом, а потім показати її в негативному світлі?" Я насамперед правдивий перед глядачем. Хай Коля Левченко вибачає. Коли я завершив картину, він сказав мені по телефону: "Ти внеси зміни лояльно. Ти розумієш слово "лояльно"?" – такий мафіозний сленг.

За кордоном фільм не викликав такого ажіо­тажу, як в Україні. Західного глядача зацікавив естетичний бік стрічки. Ізраїль, Фінляндія, Польща вже купили її. Зараз узгоджую питання прокату в Україні. Не знаю, чи Партія регіонів здатна перешкодити цьому. Для Ахметова головне – щоб нормально був показаний клуб "Шахтар". Із цим усе гаразд.

×