- От дурні, полізли перепливати затоку. А там глибина понад 4 метри, - часто затягуючись цигаркою, каже 37-річний Ігор Віблий дорогою до черкаської школи N12. Тут навчається Андрій Пошукайло, якого 25 квітня Ігор урятував на Дніпрі.
Віблий родом з Умані. До грудня минулого року працював в Управлінні комунального господарства облдержадміністрації. Зараз без роботи - скоротили. Живе з 24-річною дружиною Іриною. У квартирі роблять ремонт, тому тимчасово мешкають у знайомого, який поїхав на заробітки за кордон. Від першого шлюбу Ігор має дитину, яку виховують його батьки.
- Того дня я прокинувся о восьмій ранку. Сказав дружині, що ніби ж неділя, то сходжу на рибалку. Взяв вудку. Пішов на ринок, купив опаришів. Десь об 11-й уже ловив рибу, із берега на Митниці (район Черкас. - "Країна"). Поряд зі мною прилаштувався хлопець Роман. На рибалці знайомишся за 5 хвилин: ти черв'яка дав, тобі теж щось. Усе - друзі!
Тут на велосипедах приїхали п'ятеро хлопчаків. Троє роздяглися й за метрів 30 від мене в самих трусах почали бігати по воді. Бризкали один на одного: я ось так можу, а той хвалиться, що ще краще вміє. Я більше дивився на поплавок, бо клювало непогано. Купаються хлопці - хай собі купаються. Думаю, може моржуванням займаються, то їм не холодно. А потім піднімаю голову, бачу, почали перепливати канаву. Її три роки тому прорили на виході з озера, щоб вода не застоювалася. Ширина десь понад 10 метрів.
Найстарший одразу переплив. Він так якось швидко пірнув і зразу вискочив біля того берега. А два стоять і спорять: а тобі слабо так зробити, а тобі слабо? Й обидва у воду. Бултих, течією схопило і понесло обох. Дивлюся, вже напроти мене - видно тільки одного. Бо другий пішов під воду. А той хлопчина, що переплив, бігає берегом і кричить диким криком, що топляться. Спочатку я подумав - приколюються. А тоді дивлюся: у того, що в воді, реально очі квадратні.
Я туди скочив. Не дуже й пам'ятаю, як усе відбувалося, у гарячці все було. Схопив його за руку, бо він уже й кричати не міг, судорога схватила. Підбіг один із хлопців. Допоміг витягнути на берег. А він, клацаючи зубами, каже перелякано:"Там ще один". А його вже й не видно. Куди пірнати? Де шукати? Я викликав по "101" еменесників. Подзвонив своєму знайомому начальнику МНС облдержадміністрації Олександрові Криворучку. Він каже: стій там, нікуди не йди.
Першими підбігли чоловік і жіночка, що прогулювалися. Почали на хлопців кричати: у вас розум є? А вони перелякані, очі поопускали. Потім приїхали еменесники, перетягли на надувному матраці хлопця з другого боку канави. Я цьому, що витягнув, кофту дав, тоді сам одівся. Еменесники дали їм бушлати. Викликали міліцію і "швидку". Міліція подзвонила батькам хлопчика, який утопився. Двоє їхніх товаришів утекли, а врятований і та ще один залишилися. То з переляку позабували, де й живуть. Одно питають мене: нам щось буде? Кажу врятованому - тобі вже було.
На рибалці знайомишся за 5 хвилин: ти черв'яка дав, тобі теж щось. Усе - друзі!
Потопельника водолази, мабуть, із годину шукали. Я показав, де востаннє бачив хлопця. Такий білявий. Витягли на берег синього. Він не захлинувся. Судорога скрутила, і каменем зразу пішов на низ. Пальці на руках і ногах поскручувані. Така картина - не хочу згадувати. Батько в цього хлопчика працює водієм у головного лікаря однієї з лікарень. Приїхав, дуже ридав.
Що думав, коли біг рятувати? Не думав нічого. А потім дійшло, що міг і сам піти на дно. Але не шкодую, що так зробив. Верховодку, яку наловив, випустив у Дніпро - нічого вже не хотілося. Дома довго сидів, обдумував. Спалося, звичайно, не дуже. Просинався раз по раз. І зараз із голови ніяк не йде той день.
"Дядько Олега кричав, що вб'є мене. А після похорону вибачався"
25 квітня зранку 13-річний Андрій Пошукайло подався велосипедом до на два роки старшого друга Андрія. Туди ж з'їхалися шестикласники Денис, Богдан і 11-річний Олег Удот, сусід Пошукайла. Найстарший Андрій запропонував поїхати на пляж до Дніпра. Це за кілька кварталів.
- Ми дурачилися біля берега, там було по кісточки. Андрій запропонував переплисти на той бік канави. Вода була холодною. Раптом Олежка почав тонути, хватав мене за плечі й тягнув під воду. Я схопив його за ногу і почав пливти. Але вона раптом зісковзнула. Повертаюся, Олежки вже немає, - згадує зі сльозами на очах Андрій Пошукайло. - Потом мене ось цей рибалка витягнув.
Два дні я лежав у лікарні, лікували від переохолодження. Першу ніч щось укололи, щоб заснув. Не міг повірити, що Олежки немає. Вони живуть рядом. Після цього не купався і не знаю, коли буду. Розказували, що хтось там тонув від судороги, а я не вірив. У школі нас попереджали, що не можна купатися там, де глибокі ями. Ми просто не знали, що там намивали пісок. Раніше там було до 2 метрів глибини.
Ми з Олежкою того дня забрали диск, думали про гру, яка там. Дядько Олега на березі кричав на мене, що вб'є. А після похорону вибачався. Каже, прости, що я тобі таке наговорив. Олег хороший друг був. Зараз не хочеться й усміхатися.
Андрій відмовляється показати місце, де сталася трагедія. Говорить, що тепер туди не ходитиме. На ньому темний костюм - дістався від сина знайомих матері. З-під рукавів виглядають жовті манжети сорочки. Фарба на зеленуватих кросівках потріскалася.
- Мрію стати поваром. Умію готувати яєчню й картоплю смажену. А улюблені страви - борщ і курка. Вчуся так собі, поганенько, - опускає очі. - Люблю грати у футбол. Учора залишив м'яча надворі, пішов попити води. Приходжу, а його немає. З іграшок дома немає нічого. Найцінніше для мене в житті моя мама. Допомагаю їй пилососити, мити посуд, сміття виносимо по черзі. Сьогодні мама обіцяла купити кеди до костюма.
Олежка почав тонути, хватав мене за плечі й тягнув під воду. Я схопив його за ногу. Але вона раптом зісковзнула
Андрій Пошукайло живе з 37-річною матір'ю Галиною. Має ще 3-річну сестру Єлизавету, але дівчинка живе в бабусі. Через пиятику Галину хотіли позбавити батьківських прав. Умовила соціальних працівників дати їй ще один шанс. Почала підробляти швачкою.
- Рідний батько Андрія помер п'ять років тому. Він - непоганий хлопчик. Часто в школу приходить голодний. Ми годуємо його в столові. Сьогодні зранку не прийшов на уроки. А потім прибіг у брудній футболці й порваних джинсах. То я сказала, щоб переодягнувся,- розповідає заступник директора школи Тетяна Мержва, 51 рік.
Класний керівник 35-річна Тетяна Головко була на лікарняному:
- Коли прийшла на роботу, провела інструктаж. Кажу дітям, ви знаєте, який випадок у нас стався. Андрій так глянув на мене з-під лоба. Я не стала більше наголошувати на цьому. Думаю, йому й так нелегко пережити смерть друга.
3 
1
Коментарі