Поради туристам, які їдуть в Україну вперше

Нещодавно в Сполучених Штатах вийшло третє видання путівника Україною британського видавництва Bradt. Автор – американець Ендрю Еліс Еванс – прожив у країні кілька років, побував у більшості областей. Нижче – уривки з останньої версії книжки

Загальна інформація

Виживання в українців у крові. Вони зазнали всіх відомих людству економічних негараздів. Злет економіки, що відбувся кілька років тому, багато кого надихнув. Однак відчуття впевненості в собі ґрунтуються на розумінні: раптом щось станеться – українці візьмуть свої рюкзаки й лопати, поїдуть на свої dacha, вирощуватимуть картоплю, збиратимуть гриби – і так переживуть іще одну зиму.

Українське суспільство рясніє літніми жінками. Здається, що вони всюди, завжди чимось зайняті: замітають вулиці, тягнуть непомірно великі торби, щось продають. Чому в Україні так багато babushek? Під час Другої світової СРСР втратив 20 млн людей, переважно молодих чоловіків. Їхні дружини, сестри й матері вижили й тепер становлять більшість населення. Вони старенькі та переважно зубожілі, адже вийшли на пенсію вже за тяжких часів на початку незалежності. До всіх літніх жінок із повагою звертаються "babushka", "babulya" або "babusya". Більшість українських дітей виховані ними. Для іноземних туристів вони – живі свідки історичних подій: воєн, Голодоморів. Усі вони знають, як вижити. Купуючи в бабусь на вулиці соняшникове насіння чи квіти, ви в такий спосіб їх підтримуєте.

Червона книга України, надрукована лише українською, є в більшості національних парків та біологічних музеїв. Але вона є радше довідником з тваринного й рослинного світу, ніж документом, що захищає рідкісні види.

Було би справедливо сказати, що зараз українці живуть краще, ніж будь-коли у своїй історії.

Особливості вдачі

Неспокійне минуле та непевне майбутнє виховали в українцях надприродне терпіння. Їхні рішення залежать лише від справді важливого – зміни сезонів, родини і вміння виживати. Сьогодні вони знають про свою роль у історії та з більшою гордістю озираються на дуже непросте минуле. Уперше їм стала доступна історична правда.

Українці тримаються близько до землі. ­Кожен сезон і цвітіння кожної рослини мають для них значення.

В Україні про вас судять за одягом. Вихо­дячи в люди, українці вбираються в усе найкраще – незалежно від того, наскільки вони бідні.

Якщо ви приїдете взимку, то зможете на власні очі побачити, як жінки на височезних підборах примудряються не падати на льоду, а чоловіки – мати чистими холоші штанів протягом дня. Це – особливі навички, притаманні лише їм.

Українці люблять застілля – п'ють, їдять, співають, розказують історії й анекдоти. Вони мають схильність до філософствування. Дуже гостинні та з радістю відчинять двері чужинцеві, з яким знайомі не більше хвилини. Гостеві обов'язково запропонують чаю, а скоріше за все – добре нагодують.

Православ'я – доволі містична й медитативна релігія. Церковні служби можуть тривати кілька годин, а інколи – всю ніч. Побувати на службі в православному храмі – незабутній досвід, потрапити на неї має стати головним завданням мандрівника під час перебування в Україні. ­Пам'ятайте, що фотографування всередині церкви, особливо під час служби, може викликати осуд. Щоб не привертати уваги, купіть свічку й поставте її перед іконою, що вам найбільше сподобалася.

Причиною всіх бід і слабкостей для українців є нечиста сила. Найгірший її різновид – "лихе око". Воно може накликати втому, депресію, зубний біль, сварки з чоловіком, проблеми на роботі, псування їжі.

Українці обожнюють читати. Книжки – показник статусу, тому навіть у найменших квартирах ви знайдете великі бібліотеки української та російської літератури. ­Радянська влада дозволяла читати деяких іноземних авторів, тому люди тут знають про Ернеста Гемінґвея, Джека Лондона, Джона Стейнбека і сера Артура Конан Дойля. Складання й читання віршів – ще одне з національних хобі.

Українські народні пісні зазвичай про кохання, горілку або кохання та горілку. Іноді ще сало. Деякі – жартівливі, але більшість – сповнені смутку. Традиційний інструмент для акомпанування – струнна, у формі сльози, бандура. Але нині переважно співають під гітару. Радянський фольклор також увійшов до репертуару. Практично кожен дорослий чоловік може заспівати вам про самотність і тугу на фронті.

Іноземців часто шокує переконання українців, що в злочині винна сама жертва. Вони ніколи не відчинять дверей, не спитавши "Kto tam?" чи не подивившись у вічко.

На ринку вам відмовляться продати несвіжі продукти, компліментів наговорять від щирого серця, а сарказм відсутній.

Українці вміють стояти в черзі. При цьому не поважають решту людей у ній. Може статися, що ви прочекаєте 20 хвилин, а тоді просто перед вами влізе хтось без жодного вибачення. Якщо перед віконцем ви шукатимете гроші чи квитки, то, на думку українців, це дає їм право стати на ваше місце. І вони так і зроблять. Коли приїжджає трамвай, автобус чи потяг метро, про чергу забувають – усі намагаються пролізти першими, розштовхуючи решту. Якщо ви будете чемні, то можете ніколи не потрапити всередину.

Давня традиція і не менш традиційний брак гарячої води зробив похід до громадської лазні одним із найулюбленіших занять українців. Це стало такою собі культурною традицією. В Україні ­популярна ­російська banya – кам'яна піч у parilka робить дуже гарячу пару, люди стоять або лежать на полицях на різній висоті. Коли ви добряче упрієте, треба взяти жмут березових, липових або дубових гілок – залежно від того, який ефект вам потрібний, – і шмагати ними, аж доки каша з листя, кори і відмерлих клітин шкіри не вкриє вашу червону спину. Ви маєте кричати: "­Yeshcho!", доки не відчуєте, що непритомнієте. ­Потім треба зануритися в холодну воду й повторити цей процес шість-сім разів. Похід до лазні передбачає також намилювання, тертя жорсткою мочалкою, масаж, гоління, пиття великої кількості рідини та бадьорі розмови з дружбанами або дівчатами. Це заняття дуже згуртовує – хоча б тому, що тобі обов'язково потрібен напарник, аби побити одне одного.

Українці шаленіють від фотографій. Майже кожен удома в сховку має десятки фотоальбомів. Незнайомці на вулицях зазвичай не проти, коли їх знімають, – але не зайвим буде підійти й запитати дозволу. Щойно доросла людина стає перед камерою, вона перестає всміхатися й робить серйозне обличчя у стилі "фото на радянський паспорт". Якщо хочете, щоб вони усміхнулися, приспіть їхню пильність розмовою або скажіть "vsyo", а коли людина з полегшенням усміхнеться – сфотографуйте.

Транспорт

Порівняно з аеропортами Heathrow чи імені Джона Кеннеді (головні повітряні ворота Лондона й Нью-Йорка. – "Країна") український "Бориспіль" видається іграшковим.

Інвалідів на візках можна зустріти хіба біля церков, де вони просять милостиню. В Україні для таких людей немає ніякої інфраструктури.

В автобусах і маршрутках узимку може бути страшенно холодно, і ви молитиме­теся, щоб зайшла якась велика babushka й сіла біля вас.

Потяги – найкращий спосіб пересування, до того ж квиток коштує неймовірно дешево. І там ви побачите справжню Україну.

Їжа й напої

Запорукою мандрівки при здоров'ї є пересторога не пити води з крана. Вона жахлива на смак, від неї матимете пронос. Пийте лише бутильовану або кип'ячену. Чай та гарячі напої в ресторанах безпечні.

Уникайте вживання непросмаженого м'яса або риби – у них можуть бути глисти. Будьте готові до діареї. Тоді, коли вона вас таки спіткає, це не здаватиметься великим лихом.

Їсти м'ясо є символом статусу, тоді як його відсутність на обідньому столі – вимушене визнання бідності. Якщо ви відмовилися від запропонованого господарями м'яса, не забудьте щедро похвалити наступну подану страву.

Якщо ви хочете справжньої української їжі – зробіть усе можливе, аби потрапити на родинну вечерю. Жоден ресторан не може досягти кухарської майстерності української babushka.

Подорожувати в Україні без харчів вважають гріхом. Люди, яких ви щойно зустріли, можуть дати вам із собою величезні кошики продуктів – "на дорогу". Навіть якщо це лише 2-годинний переїзд автобусом.

Українці люблять їсти морозиво весь рік. Його продають і їдять на вулицях навіть у найхолодніші січневі дні. Якщо морозиво не тане в роті, його жують.

Ресторани в Україні зазвичай неоригінальні, оскільки їхні власники запозичують будь-який новий масовий тренд. На початку 1990-х по всій країні була популярна мексиканська кухня, потім – японські суші (неодмінно є в будь-якому ресторані, який вважає себе елітним), тайська кухня, і – вірите ви цьому чи ні – "кухня британських пабів". Потік мігрантів до Італії спричинив популярність італійської піци, а дешеві чартери до Єгипту – близькосхідної кухні.

На днях народження, весіллях, святах і взагалі під час будь-якої гулянки українці не п'ють без тостів. Зазвичай вони довгі й поетичні. До вас, як почесного іноземного гостя, їх адресуватимуть дуже часто. І простого "Дякую!" чи "Ваше здоров'я!" у відповідь буде замало. Будьте багатослівні й винахідливі, закінчуйте приблизно так: "За найчарівнішу і наймудрішу господиню цього дому, зичу їй щастя і добробуту на весь наступний рік".

Нічліг

Під час ночівлі взимку в скромних готелях ви можете зігрітися, знявши з ліжка матрац і постільну білизну – і вмостившись на підлозі біля обігрівача (радіатора).

Переважають готелі радянської епохи, яким пощастило з керівниками. Це означає: велетенські бетонні конструкції, подібні до тюремних камер номери й мініатюрні ванні кімнати. Більшість таких готелів перебувають у стані трансформації – тобто деякі кімнати відремонтували, а деякі не змінилися від часів з'їзду комсомолу 1974 року. "Люксові" номери зазвичай оздоблені у стилі "пострадянський шик": заквітчані золотим тисненням штори, килими з кумедними узорами, великі м'які дивани, картини з невиразними малюнками та величезні корейські телевізори в кожній кімнаті. Декор часто доповнюють меблі у стилі IKEA.

Інші практичні поради

Якщо подорожуєте з дітьми, то гарна ідея – купити дитяче зйомне сидіння для унітаза й носити його із собою. Це може полегшити відвідини найжахливіших туалетів на зразок "дірка в землі" або ж туалетів у потягах. Дитячі підгузки можна купити в будь-якому великому магазині. Просто скажіть "­pampers" із російським акцентом.

Пакуючи речі в Україну, візьміть набір для шиття та пристойний запас ґудзиків, бо в Україні їх часто відривають. Залежно від того, в яку частину країни ви їдете, прихопіть російський або український кишеньковий словничок, а краще – обидва. Українці дуже люблять візитівки й пристрасно обмінюються ними. Тому захопіть їх побільше.

Дозволяти чоловікові пригощати вас випивкою, а також приймати запрошення піти до нього додому – погані ідеї. Особ­ливо наполегливим можете сказати, що ви – глибоко релігійна жінка: "­Ya ­verushaya". І вони відчепляться.

Спакуйте речі в просту неяскраву валізу, щоб не привертати зайвої уваги. Для прогулянок містом не беріть "прикольних" сумок – покладіть усі свої речі в поліетиленовий пакет для покупок, з якими ходить більшість українців. Злодії й не подумають його красти.

У музеї вам одразу безапеляційно пояснять, куди йти і на що дивитися. Вільне блукання залами – це "ні-ні", і якщо ви насмілитеся пропустити якусь із зал чи піти у зворотному напрямку – зазнаєте люті babushka. Через брак коштів у музеях рідко буває тепло, і наглядачі не ввімкнуть у залі світла, доки ви туди не зайдете. Втім, ефект від увімкнення й вимкнення світла в залежності від напрямку вашого руху скоріше дає відчуття власної всемогутності.

В Україні все більше пристосоване для організованого групового туризму. Якщо хочете побачити щось конкретне – краще обрати цей варіант. Але тоді ви не дізнаєтеся, що таке справжня Україна. Неймовірно грубі жінки в касах, нічні потяги й вилазки на природу залишаться за вікном туристичного автобуса. Самостійно ж ви матимете чудову нагоду поспілкуватися з місцевими, що є найцінніше і найцікавіше в подорожі до України.

×