У Національному музеї "Київська картинна галерея" у столиці відкрили виставку "114 день".
Представили 86 робіт від 53 сучасних українських митців із колекції артцентру "Білий світ".
Триватиме до 10 липня. Про найцікавіші твори розповідає співкуратор виставки, художник Єгор Анцигін, 33 роки
– 114 днів повномасштабної війни з Росією – дата не особлива. Це лише точка, потрібна, щоб зафіксувати час, розділити "до" й "після", де ми були вчора й де опинимося завтра. Назва виставки має технічне звучання. Але як митцям нині важко творити, так і артцентру важко "давати голос" на тлі трагедії. І все ж ми рухаємось уперед. Тож важливо почати говорити посеред жаху, що нас оточує. Відповідати на запитання, де ми нині на шляху крізь пітьму, що робимо та як наближаємо нашу перемогу.
Проєкт містить різноманітні за формою, змістом і стилем роботи, в яких ми відчули натягнутий нерв і дзвінке переживання. Які виявляють небайдужу присутність, єднання й підтримку в цей складний час.
Реальність війни змінила оптику. Напрочуд ясно можна це помітити, споглядаючи мистецтво. Написані задовго до 24 лютого полотна тепер "звучать" інакше – візуально, контекстуально чи пластично. Промовляють до нас новою мовою і світяться нещодавно народженою символікою. Наприклад, мальовничий пейзаж пророкує насування бурі, а зображення опіку зчитується як наслідок вибуху. Війна вписує нове сприйняття в культурний код. Половину представлених на виставці митців хочеться записати у пророки. Хоча, мабуть, справа не в руках, що створили роботу, а в очах, які дивляться на неї крізь призму нинішньої дійсності.
Твори в експозиції розподілені на 10 категорій: тривога, хоробрість, травма, безпека, зневіра, надія, розпач, рутина й гумор, пам'ять, свобода. Ці означення зрозумілі та спільні для всіх українців тут і тепер. Виставка пропонує разом переживати моторошну та хворобливу добу й мистецтво вживати як ліки.
"Лідер цивілізації" Владислава Кришовського з виставки про перегони зображує коня, що летить на ракеті. Твір гумористичний, але тепер вписується в контекст тривоги. Взагалі ми взяли до експозиції всі роботи з конями й вершниками, що їх мали в колекції. Бо тематично підходять до провідної теми хоробрості, яку ми ніби заново відкрили для себе й у собі за попередні 114 днів. Асоціюються з воїнами, які нині боронять Україну. На них хочеться дивитись і про них хочеться говорити.
Нашими захисниками уявляються й персонажі картини Євгена Равського "Гнів Ахілла". Це оголені по пояс чоловіки в джинсах, намотують бинти на кулаки для вуличної бійки. Схожі на античних героїв. Сьогодні здається, ніби вони готувалися до боротьби за Україну.
Анна Атоян працює в ексклюзивній техніці розпису по шовку – гарячий батик. Її робота "Білий танець" мала романтичне звучання, а тепер більше про стосунки в умовах війни. Ажур на сукні героїні асоціюється з отворами від куль чи осколків. А на тлі – вже не плями світла, а пробита наче шрапнеллю поверхня.
"Тяжіння" Олексія Владімірова – ніжна салонна робота з грецького мармуру. Сьогодні ці чоловіча й жіноча фігури репрезентують ще один вплив війни на близьких. Це постійна розлука сімей. Матері з дітьми їдуть за кордон, щоб бути в безпеці. Батьки залишаються на батьківщині – йдуть на фронт або продовжують працювати.
2019-го галерея "Білий світ" робила "Парадний проєкт", у рамках якого художники малювали діячів незалежної України. Гідних, на їхню думку, урочистого зображення. Владислав Шерешевський створив іронічний портрет Володимира Зеленського в наполеонівській позі одразу після його інавгурації у травні 2019-го. Недомальованому портрету дав риторичну назву "Незакінчений". Тому що це був тільки початок правління й ніхто не знав, чого очікувати від лідера держави далі. Сьогодні ж, напевно, вже відбувся як персона сучасної української історії й образ надії.
"Тридцять сім та п'ять" Шерешевського показує обличчя підлітка з високою температурою. Тепер очі героя наче наповнені сльозами. Або налякані. Автор закладав хворобливість, а сьогодні бачимо тут потерпілого, біженця чи людину, яка стала свідком горя. Ці образи за останні місяці вписалися в наші сітківки, закарбувалися в пам'яті.
Величезна картина Шерешевського "Sexтінець" обігрує "Сікстинську Мадонну" італійця Рафаеля. Зображує Діву Марію з котом замість Ісуса. Домашній улюбленець наче стрибнув до неї на руки, зручно розмістився й почувається чудово. Притому він антропоморфний – ніби маленька дитина, вдягнута в костюм кота. Гумор нині не менш важливий, ніж рефлексія. Це певна захисна реакція, щоб не заганяти себе повністю у глухий кут, а мати змогу жити далі. Але ця робота має не лише комічний ефект. Нагадує, що тварин сьогодні рятують і прихищають нарівні з людьми.
Безіменне полотно Нікіти Цоя викликає моторошні відчуття. На ньому постать сидить у темряві, підібгавши ноги, замість голови в неї крихкий плафон лампи.
Це зразок серії Opportunists and ennoblement, у якій митець замаскував анатомічні деформації й тілесні ушкодження. Герой ховається від чогось – не лише фізично, а й психологічно. Настільки, що навіть не відображається обличчя. Коли дивишся, пронизує тривога. Сьогодні картина нагадує, як ми сидимо в бомбосховищах. Багато хто зі знайомих казав, що спускаєшся в укриття – й тобі страшніше, ніж на вулиці. Тому що там панує емоційне напруження. Здається, краще залишитися назовні – й хай воно якось буде. Можна навіть загинути, зате швидше.
На іншому полотні із серії Цоя – якась заклеєна рана на нозі. Але дивишся й думаєш: це ж приклад однієї з травм – фізичних і ментальних, які внаслідок атак російських окупантів отримують наші співвітчизники. І символ нашої загальної травмованості війною.
Є кілька пейзажів Петра Сметани. Малює їх не з натур, а в майстерні – таких складних фактур на пленері не напишеш. Працює з фабрично-урбаністичною темою, де індустріалізація стикається з людиною. На полотні "Без назви" бачимо село, а за ним фабрику. Ідеться про взаємодію маленьких людей із великою промисловістю. Нагадує виробництво вугілля в Лисичанську чи іншому містечку Донбасу. Як завжди в митця, робота сповнена важкої, напруженої, тривожної атмосфери.
На картинах Бориса Фірцака "Торшер I" і "Торшер II" – жіночі фігури на ліжках, одна з яких вмикає лампу, а інша вимикає. Тепер сприймаються як очевидна теза про світломаскування в умовах обстрілів. У темряві почуваєшся начебто в більшій безпеці.
У творі Люсі Іванової "Не виходь у море сьогодні" особливо важлива назва, бо означає інше, запускає механізм нового сприйняття. Йдеться про рибалку та взаємодію зі стихією. Але тепер у цьому зверненні-застереженні відлунює контекст війни – і тривога набуває нового значення.
Назва скульптури Євгена Штейна "Завмер" викликає асоціацію зі смертю. Здавалося б, це просто профіль юнака. Але щось відбулося і його ніби стиснуло – настільки неприродно деформоване обличчя. У цьому контрасті агресивної геометрії до людської форми проглядається розмова про травму – нині воєнну. А в образі вгадується солдат, риси якого спотворила вогнепальна зброя.
"Військове мистецтво" Євгена Валюка – робота-виняток. Він дізнався про нашу концепцію й вирішив підготувати новинку саме для цього проєкту. Знайшов десь на OLX написану олією копію традиційної картини "Ранок у сосновому лісі" російського живописця Івана Шишкіна. Запропонував бойовим побратимам, які приїхали з фронту, взявши відгул на два тижні, домалювати на свій розсуд. Тепер на полотні можна побачити гвинтокрил, синьо-жовтий прапор і "Слава Україні".
До 10 липня
Виставка "114 день" від Центру сучасного мистецтва "Білий світ"
11:00–17:00, Київ, Нацiональний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
8 
35413
Коментарі