"Уряд Сполучених Штатів готовий домовитися з урядом Франції про укладання договору. Але той має бути відкритий для підписання всіма націями, які згодні засудити війну та відмовитися від неї як від інструменту національної політики та обрати мирне вирішення міжнародних суперечок", – написав Державний секретар США Френк Біллінґс Келлоґ до міністра закордонних справ Франції Арістіда Бріана в червні 1927-го. Таким чином держсекретар відповів на пропозицію з Парижа підписати договір про вічну дружбу між двома країнами.
Френк Біллінґс Келлоґ (1856–1937) мав великий досвід юриста, обирався в Сенат від Республіканської партії та рік був послом у Великій Британії. 5 березня 1925 року він обійняв посаду Державного секретаря США.
Тоді його основна увага була зосереджена на Мексиці, де новий президент Плутарко Еліас Кальєс захотів націоналізувати нафтові родовища, які розробляли американські компанії. Келлоґ у червні 1925-го виступав із погрозами на адресу мексиканського уряду, у Вашингтоні говорили про можливу війну. Та після численних переговорів за участі дипломатів, політиків та представників нафтових компаній напруженість між США та Мексикою знизилася.
Тоді ж американський президент Джон Кулідж доручив держсекретареві втрутитися в територіальну суперечку між Перу та Чилі. Для цього Келлоґ організовував зустріч у Вашингтоні. На ній сторони, що ворогували, дійшли згоди, яку закріпили угодою.
У квітні 1927-го під час промови з нагоди 10-річчя вступу США в Першу світову війну Арістід Бріан закликав Вашингтон дати іншим країнам приклад засудження воєн у майбутньому й підписати двосторонній договір. Келлоґ запропонував угоду, до якої могли б долучитися всі охочі відмовитися від воєн. Бріан погодився. Розпочалася робота над Паризьким пактом.
Він складався з трьох статей. Документ засуджував використання війни для врегулювання міжнародних спорів. Підписанти відмовлялися від війни як інструменту національної політики щодо інших країн та зобов'язувалися вирішувати суперечки лише мирними засобами.
У серпні 1928-го пакт підписали представники Австралії, Бельгії, Великої Британії, Ірландії, Індії, Італії, Німеччини, Канади, Нової Зеландії, ПАР, Польщі, США, Франції, Чехословаччини та Японії. Згодом документ ратифікували у СРСР та ще 46 країнах. За прізвищами ініціаторів його назвали Пактом Бріана – Келлоґа.
"Неприпустимо використовувати силу для дотримання умов нашого пакту про відмову від війни, – виступав перед Радою з міжнародних відносин у Вашингтоні Келлоґ після підписання документа. – Опора на силу перетворить прагнення до тривалого миру на військовий союз, яких ми прагнемо позбутися. Нація, яка виправдовуватиме свої дії самообороною, буде змушена постати перед судом громадської думки".
За вирішальну роль у створенні цього документа Френка Біллінґса Келлоґа удостоїли Нобелівської премії миру 1929-го.
На практиці договір виявився недієвим. 1931 року Японія розпочала окупацію Маньчжурії. Згодом Італія вторглася в Ефіопію, а Радянський Союз і Німеччина почали ділити Східну Європу. Пакт Бріана – Келлоґа став прикладом того, що війнам неможливо запобігти, просто заборонивши їх і підписавши документ.
24 лютого 1921-го на залишках кургану біля міста Егтвед у Данії фермер Педер Платц відкопав видовбану у 2-метровій дубовій колоді труну з жіночими останками. Дослідники датували поховання 1370 роком до н. е. Жінка віком 16–18 років була загорнута у шкуру бика, одягнена у вовняну коротку блузу та спідницю до колін. На тканому поясі мала бронзову пластину. Біля ніг стояла посудина з берести із залишками пшеничного пива з медом і журавлиною, а поруч із головою – згорток із обпаленими кістками дитини 5–6 років. Останки жінки майже повністю зотліли, залишилися лише волосся й зуби. Знахідки законсервували й виставили в Національному музеї в Копенгагені.
У ніч на 26 лютого 1852 року біля південного узбережжя Африки британський паровий фрегат Birkenhead налетів на підводну скелю і почав тонути. На борту було 643 особи – переважно військові. Корабель мав вісім рятувальних шлюпок. Із початком завантаження на човни, замість поширеного раніше правила "Кожен сам за себе", капітан дав команду: "Перші – жінки та діти". Врятувалися 193 особи. Зокрема, всі присутні на судні 13 дітей і сім жінок. Відтоді пріоритет порятунку жінок та дітей почали називати Birkenhead drill – принципом "Біркенхеда".
"Це цілком справедливо, щоб ті, хто віддавав життя та проливав кров задля нашого захисту, насолоджувалися миром, який вони забезпечили всім нашим підданим. Ветерани мають проводити решту своїх днів у спокої", – йшлося в едикті французького короля Людовика XIV, підписаному 24 лютого 1670-го. Документом засновано Королівський готель для інвалідів у Парижі. Протягом п'яти років звели комплекс споруд, який став одним із найважливіших шедеврів французької класичної архітектури. Будівлі були розраховані на 1,5–2 тис. військових, які через стан здоров'я чи вік не могли більше служити. При готелі діяла лікарня на 300 ліжок. Працездатні ветерани виготовляли взуття, панчохи, форми, сірники та гобелени
3 
1
Коментарі