Одеський міжнародний кінофестиваль

Міжнародна конкурсна програма

"Звичайна справа", Валентин Васянович, Україна

Головний герой стрічки психіатр Толік мріє стати відомим поетом. За бійку з пацієнтами його виганяють з роботи. Щоб прогодувати сім'ю, продає за кордон метан, видобутий із підігрітих у Чорнобилі фекалій українців.

– У першому кадрі з'являюся із собакою породи ньюфаундленд, – каже виконавець головної ролі Тарас Денисенко. – Завжди дуже хотів мати пса. І так мені сподобалась ця порода, що наступного дня пішов і купив собі такого. Жінка була проти, то я поставив її перед фактом: тепер це член нашої родини. За паспортом пес – ­Ратибор Великодушний, а звемо його Борею. Наші діти також знялися в цьому фільмі. Син Васяновича ­зіграв мого сина, мій – у масовці взяв участь. День познімався – отримав 50 гривень гонорару. Дуже сподобалось йому. Склалася класична ілюзія про професію актора – весело, ще й платять.

Чотири роки знімали, два з них чекали на гроші – держава виділила 6,2 мільйона гривень. Працювали

по 12–16 годин на добу, щоб скоротити кількість

знімальних днів. Інакше в суму не вклалися б.

"У тумані", Сергій Лозниця, Німеччина–Росія–Латвія–Нідерланди–Білорусь

72 монтажні склейки має 128-хвилинна картина киянина Сергія Лозниці "У тумані". Зазвичай у 100-хвилинному фільмі – 600–700 склейок. Кожен епізод оператор Олег Муту знімав за раз, не зупиняючи камери. Цей прийом, як і відмова від музики, – вплив документалістики. Сергій Лозниця – автор 11 документальних картин.

Український національний конкурс

"Янгол смерті", Володимир Тихий, Україна

У головного героя дядька Толі рік тому повісилася дружина. Діти живуть за кордоном. Самотній нещасливий чоловік просить Господа вчинити суд над усіма поганими людьми. Але Бог не відповідає на молитви, й Толя бере його функції на себе.

– І стає серійним маніяком-убивцею, – каже режисер Володимир Тихий. – Фільм – про апокаліпсис у його душі. Але стрічка дуже весела, багато чорного гумору. Нещодавно показував її комісії Держкіно. Жінки, які за 20 років роботи чого тільки не бачили, під стільці падали від сміху. А голова Держкіно Катерина Копилова вже декілька тижнів цитує репліку бабусі про маленьку дівчинку, яку щойно закопав головний герой: "З неї б все одно нічого хорошого не вийшло – або бл...дь, або на базар".

Загублений світ: українське кіно початку 1990-х

"Кисневий голод", Андрій Дончик, Україна

Тема дідівщини у фільмі навіяна досвідом служби в радянській армії режисера Андрія Дончика й автора сценарію Юрія Андруховича. Після наказу про дембель "діди" вирішили познущатися з "молодих". Всі терпіли, а рядовий Білик – не став. із нього збиткувалися, доки не зважився на вбивство ­ОДНОГО З них.

– Служба в армії – це найгірші півтора року мого життя, – розповідає Юрій Андрухович. – Але якби можна було повернути все назад і не піти в армію, все одно пішов би. Найважчий період – півроку в учбовій частині в Чернівцях. Нам просто не давали спати. За статутом, якщо солдат не на вахті, має спати 8 годин. А ми отримували завдання – коли зробиш, тоді й підеш спати. А вони були такі, що виконати їх було неможливо.

Потім рік у Гайсині вже здався курортом. Найтяжча проблема – командував відділенням із 10 солдатів. Зловживали там усім, чим могли, а особливо – місцевим самогоном. Усі озброєні, у будь-яку хвилину щонайменше один одного можуть перестріляти. Робив вигляд, що командую ними, вони робили вигляд, що слухаються, старшини робили вигляд, що командують мною, офіцери – що всіма нами. Із тим часом більше веселі спогади пов'язані, але були й трагічні моменти. Чотири хлопці за цей час загинули. Не на війні, а через нещасні випадки і хвороби, один застрелився на посту.

Фестиваль фестивалів

"Любов", Міхаель Ганеке, Франція–Німеччина–Австрія

80-літні Жорж і Анна – пара викладачів музики на пенсії. Після інсульту жінка прикута до ліжка. Донька наполягає відвезти її в будинок для літніх людей, але Жорж не погоджується. Кидає роботу й сам доглядає за дружиною.

– Дивився фільм у Каннах, де він отримав "Золоту пальмову гілку", – розповідає кінознавець Андрій Халпахчі. – У ньому зіграли Жан-Луї Трентіньян і Еммануель Ріва – фантастичний дует старих акторів. Чоловік виконує обіцянку, яку дав коханій ще в молодості, – не покинути хворою в лікарні. Вона дуже мучиться, і він допомагає їй піти з життя.

70-літній Ганеке на фестиваль прийшов зі своєю дружиною. Домовленість не залишати одне одного до кінця є й між ними.

Фільмом запитує – чи сучасні люди здатні до самопожертви заради іншого. Адже це і є кохання.

×