Іспанська "Барселона" виграла Лігу чемпіонів 2010/11. Це третій подібний успіх за останні п'ять років. Клуб зі столиці Каталонії називають найкращою командою за всю історію футболу. Нагадуємо про команди, що домінували впродовж різних періодів.
"Реал" кінця 1950-х
Мадридці п'ять разів поспіль здобули Кубок європейських чемпіонів. Головний "творець" успіху - президент клубу Сантьяго Бернабеу. Завдяки його зусиллям у у столиці Іспанії з'явилися зірки світового футболу: аргентинець Ді Стефано, француз Копа, угорець Пушкаш. Саме на індивідуальну майстерність виконавців робили ставку тренери Королівського клубу Хосе Вільялонга, Луїс Карнілья та Мігель Муньос. "Реал" міг грати з чотирма нападаючими водночас. Приміром, у фіналі Кубка чемпіонів 1959/60 мадридці розгромили німецький "Айнтрахт" - 7:3. Три м'ячі на рахунку Ді Стефано, чотири - Пушкаша.
Наступного сезону переможну ходу "Реала" зупинила "Барселона" - у 1/8 фіналу.
"Аякс" початку 1970-х
Амстердамський клуб вигравав Кубок чемпіонів із 1971 по 1973 роки. Зроблено це було зусиллями своїх вихованців. Головна роль у тотальному футболі, де захисник міг опинитися на місці нападаючого і навпаки, відводилася півзахисникові Йохану Кройффу - найкращому гравцеві початку 1970-х. "Аякс" здебільшого атакував. Але, коли треба, відходив назад і успішно діяв біля своїх воріт.
Значна заслуга у тріумфі клубу тренерів - голландця Рінуса Міхелса та румуна Стефана Ковача. Вони почали діяти в захисті з ліберо - замість схеми в лінію.
Ґвардіола відмовився від Роналдіньйо, Деко й Ето'О. Гра клубу почала будуватися навколо тріо Хаві-Іньєста-Мессі, оборону зміцнив запрошений із "МЮ" Піке
"Баварія" середини 1970-х
Після "Аякса" настав час мюнхенців. Тричі, з 1974-го по 1976-й, їм не було рівних у Європі. За грою "Баварія" не була відчутно сильнішою за суперників. Перемагала насамперед завдяки класові бомбардира Герда Мюллера.
1974-го збірна Німеччини, утворена на базі гравців "Баварії", здобула Кубок світу. Після цього у мюнхенців з'явився необхідний запас досвіду - завдяки йому команда могла віддати суперникові ініціативу, але все одно брала своє. Окрім Мюллера, вирізнялися вільний захисник Франц Беккенбауер та стопер Ханс-Георг Шварценбек.
Шлях "Баварії" до четвертого поспіль Кубка чемпіонів перетнули київські "динамівці". Підопічні Валерія Лобановського обіграли мюнхенців у чвертьфіналі сезону 1976/77.
"Ліверпуль" кінця 1970-х
1977-го та 1978 року Кубок чемпіонів прописався на батьківщині "Бітлз". У тогочасному "Ліверпулі" грали винятково місцеві футболісти - жодного легіонера. Першу скрипку грав володар "Золотого м'яча" форвард Кевін Кіган. Невисокий на зріст, він виконував на полі чималий обсяг роботи, міг самотужки вирішити долю епізоду.
Тренував "Ліверпуль" Боб Пейслі, який змінив стиль гри клубу. За попередника, Біла Шенклі, "червоні" поводилися на полі обережно, оглядаючись на свої ворота. Пейслі прищепив агресивний, атакувальний футбол, навчив однаково концентровано підходити до важливих та другорядних матчів. Нерідко команда діяла в чотири форварди.
1981-го Пейслі виграв ще один Кубок, а за три роки "Ліверпуль" переміг уже під керівництвом Джо Фегана.
"Мілан" кінця 1980-х - початку 1990-х
20 лютого 1986-го клуб придбав телемагнат Сільвіо Берлусконі. Він ефектно представливив уболівальникам "червоно-чорних" - приземлився на гелікоптері прямо на газон стадіону "Сан-Сіро" і пообіцяв, що невдовзі "Мілан" переможе всіх. Так і вийшло.
Берлусконі запросив із "Парми" тренера Арріґо Саккі, а головними "діамантами" стали голландські легіонери Марко ван Бастен, Рууд Ґулліт та Франк Райкаард. "Мілан" формально грав 1-4-4-2, але демонстрував видовищний футбол - саме цього прагнув Берлусконі. У тріумфальному 1989 році спочатку було знищено мадридський "Реал" 5:0, а в півфіналі "дублі" Ґулліта та ван Бастена принесли перемогу над "Стяуа" з Бухареста - 4:0.
1991-го французький "Марсель" перервав гегемонію команди Саккі. Проте вже з новим тренером Фабіо Капелло, апологетом оборонної гри, "Мілан" завершив ударну п'ятирічку виграшем Ліги чемпіонів 1993/94.
До появи нинішньої "Барселони" саме "Мілан" Саккі вважали найсильнішим клубом у історії футболу.
"Барселона" середини та кінця "нульових"
Розквіт "Барселони" збігся з приходом Жоана Лапорти на посаду президента 2003 року. Він запросив бразильця Рональдіньйо із французького ПСЖ. А головним тренером поставив Франка Райкаарда, хоча той провалив роботу зі збірною Нідерландів та роттердамською "Спартою".
Райкаард налагодив гру в обороні - у цьому компоненті "Барселона" ніколи не була сильною. В атаці, окрім Рональдіньйо, виблискували португалець Деко та камерунець Ето'О. Поступово на провідні ролі виходив півзахисник Хаві, почав заявляти про себе юний Мессі.
2008-го Райкаарда змінив Ґвардіола, який відмовився від Роналдіньйо, Деко, а потім - Ето'О. Гра клубу почала будуватися навколо тріо Хаві-Іньєста-Мессі, оборону зміцнив запрошений із "МЮ" вихованець клубу Жерар Піке.
1-4-3-3 - базова схема "Барселони": команда більшу частину матчу контролює м'яч, починаючи пресингувати високо. Тільки максимально щільна гра суперника і швидкі контратаки можуть зупинити нинішню "Барсу". Позаторік це частково вдалося англійському "Челсі", а 2110-го каталонців зумів переграти італійський "Інтер".
3 
1
Коментарі
1