Ніхто не збирається повчати, потрібно жити з усіма помилками та нерішучістю

Найцікавіші події липня

5–6 липня

Історію жорстокого римського диктатора Калігули, що закінчується вбивством тирана, покаже столичний Театр ім. Івана Франка. Його колектив тимчасово перебрався до приміщення Театру ім. Лесі Українки.

– П'єсу "Калігула" Альбер Камю закінчив 1944-го, коли ще тривала Друга світова, – розповідає режисер Іван Уривський, 32 роки. – Хотів поставити ще студентом. Але завжди здавалася занадто політичною, тому відкладав. Торік улітку запропонував цей текст у театрі – й вирішили спробувати. Якихось передчуттів повномасштабної війни тоді не було. Якби довелося тепер вибирати п'єсу, то не знаю, чи взявся б за "Калігулу". Надто гостро звучить.

 

Після 24 лютого мав великі сумніви, чи треба продовжувати репетиції. Але потім подумав, що в п'єсі одна з ліній – зло. Знаємо, що жорстокого диктатора Калігулу вбили лише за чотири роки правління. І як свідчить історія, зло треба в зародку знищувати, щоб воно не проростало. Ця п'єса – спроба попередження для людства. Але історія демонструє, що це не працює, на жаль. І абсолютна влада, зосереджена в одних руках не надто здорової психічно людини, – це крах і біль.

Ми залишили в п'єсі найближче коло людей Калігули. З одного боку, вони заручники диктатора, з іншого – це його прибічники, які зі страху погоджуються виконувати накази. У виставі немає насправді жодного позитивного персонажа, навіть Херей, який убиває Калігулу. І його особа тепер стає важливою темою.

Вистава "Калігула", реж. Іван Уривський

15:00, Київ, Театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5

До 13 липня

– Як і ми всі, намагаюся працювати на спільну перемогу, – говорить фотограф 42-річний Іван Лисюк. – Я не солдат, тому оформив акредитацію від Міноборони, працював воєнкором на бориспільському напрямку, співпрацюю з волонтерами на звільненій від російської армії Київщині. Зробив багато світлин. Дивитися боляче. Але як зілля проростає крізь розруху й закриває згарища, так я спробував додати в них надію, заквітчати їх. Застосував техніку подвійної експозиції. Накладав знімки один на другий та додавав символіки національного колориту.

Проєкт "Перетинаючи Голгофу" – творчий підсумок зйомок цієї весни на передовій, у звільнених містах і тилу. У кожній світлині поєднуються смерть і життя, минуле й сьогодення, реальність і потойбіччя. Головна мета – показати, що наш народ спроможний перетнути свою "Голгофу" та йти в майбутнє. Люди звільнених селищ дивно спокійні. Врівноважено тримаються. З гідністю. Лиш інколи, як почнуть розповідати про пережиту окупацію, виступають сльози. Вони завжди разом, підтримують і трохи кепкують одне з одного.

Фотовиставка Івана Лисюка "Перетинаючи Голгофу"

Київ, галерея Lavra Studiо у приміщенні театру "Мала опера", вул. Дегтярівська, 5

З 14 липня

– "Найгірша людина у світі" – один із найочікуваніших фільмів прокату багатьох країн. У більшості вже вийшов. У наших кінотеатрах мали показати в лютому, – каже програмний директор кінокомпанії "Артхаус Трафік" Ілля Дядик, 37 років.

Юлії виповнюється 30. Вона в постійному пошуку. Після перших місяців навчання вирішує, що психологія їй набагато ближча, ніж медицина. Потім захоплюється письменством, фотографією та книжковою справою. Не наважується прийняти пропозицію про шлюб від на 15 років старшого бойфренда-художника. Розриває стосунки й занурюється в черговий роман, сподіваючися владнати життя. Та їй доведеться зрозуміти, що деяких речей уже не виправити.

– 2021-го виконавицю головної ролі норвежку Ренате Реінсве назвали найкращою актрисою Каннського кінофестивалю, – продовжує Дядик.

– Цікаво, що вона збиралася завершувати артистичну кар'єру. Бо не складалася, майже не було запрошень. Режисер умовив спробувати ще раз. Перед 34-річною Ренате Реінсве тепер відкрилися нові перспективи в кіно.

Картину назвали однією з найкращих романтичних історій останнього часу.

Критик Джордан Мінцер із The Hollywood Reporter зазначив, що в ній яскраво видно риси авторського скандинавського кіно: "Якби це був Голлівуд, героїня засвоїла б урок і зробила би правильний вибір. Але це Норвегія, батьківщина темного-темного мистецтва. Тому тут ніхто не збирається давати життєствердні уроки чи демонструвати щасливий кінець. Глядачі зіткнуться з неминучим висновком про те, що потрібно жити з усіма помилками та нерішучістю.

Вихід у прокат романтичної комедії "Найгірша людина у світі",

реж. Йоакім Трієр, Норвегія, Данія, Франція, Швеція

17 липня

– Якщо вороги прийдуть у моє місто, боронь Боже, то в мене є 65 струн на бандурі. І їх можна використовувати як арбалет, – говорить співачка й бандуристка, 26-річна Марина Круть.

Нині перебуває в рідному Хмельницькому.

3 червня KRUTЬ опублікувала відео "Скажи мені, Боже". Композицію присвятила кожному українцю, хто прожив 100 днів війни. Робота має понад 100 тис. переглядів. Останні місяці артистка багато гастролює містами України та Європи з метою збору коштів для Збройних сил України. Також грає для військових.

У липні KRUTЬ представить новий альбом "Літепло". Презентацію планували в березні.

– За тиждень до повномасштабного вторгнення росіян у мене була сильна паніка, – продовжує Круть. – Не могла вийти з дому, нікому не відписувала. Лежала й забилася в куток. Відчула, що страх це і є мета, з якою росіяни робили ті маневри біля нашого кордону. Нас чіпляли за найголовніший нерв – страх смерті. І коли ти починаєш боятися, ти втрачаєш можливість чітко мислити, аналізувати й усвідомлювати реальність.

Ти затискаєшся, ховаєшся під ковдру й боїшся – ти почасти вже помер, бо перестаєш діяти. Треба продукувати музику, видавати книжки – якщо не буде творчості, то що лишиться від цього світу?

Якщо мистецтво не розвиватиметься, якщо його не підтримувати, то залишаться тільки базові речі та потреби, що нас нічим не відрізняють від тварин. Мистецтво завжди робило світ живим і яскравим, і воно завжди було.

Благодійний концерт KRUTЬ

18:00, Львів, літня тераса! FESTrepublic, вул. Старознесенська, 24–26

До 31 липня

20 плакатів українських ілюстраторів увійшли до виставки "Шевченко: 4.5.0". Присвячена російсько-українській війні. Зображує Кобзаря в сучасному контексті.

– Тарас Шевченко знову став образом першої необхідності. Оживає в малюнках, проживаючи війну разом із нами, – каже співкураторка проєкту Інна Мочарник, 36 років. – Після 24 лютого в мережі з'явилося багато переосмислень образу митця. Через його постать рефлексують щодо нинішніх подій. Найяскравіші роботи останніх місяців показують, як Шевченко і сформульовані ним націє­творчі сенси вшиваються в нашу реальність по-новому.

В експозиції немає пафосних або заїжджених образів – усі оригінальні. Взяли по одному малюнку від кожного автора, два – тільки від Олександра Грехова. "Шевченко-прикордонник" і "Шевченко-Kalush" продовжують його скандальну серію "Квантовий стрибок Шевченка", де Тарас мандрує з однієї особистості в іншу, як-от Елвіс Преслі або Жак-Ів Кусто. У нинішніх реаліях такі герої – це наші військові та репер Олег Псюк.

Олег Грищенко уявив, як книжка "Кобзар" прикриває українців від ворожих обстрілів. Водночас це й культурна стіна, що захищає нас у цивілізаційній війні з Росією, яка прагне не тільки вбити нас фізично, а й знищити наші незалежність, ідентичність, мову й культуру – все те, що відбирала століттями, доки окуповувала Україну.

Максим Паленко зобразив вагітну шевченківську Катерину на тлі вибуху. Створив плакат у день народження поета 9 березня, коли відбулося бомбардування російською армією пологового будинку в Маріуполі. Це образ усіх матерів України, які постраждали від агресора.

Ірина Ільїнська показала захист пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові. У березні споруду почали укріплювати – обкладати мішками з піском, щоб уберегти від обстрілів. Це один із символів міста. Зберегти Тараса означає зберегти Харків.

Найлаконічніший коментар до свого твору дав Нікіта Тітов. Червоно-чорний малюнок серця, всередині якого контуром окреслив профіль Кобзаря, підписав так: "Шевченко – це коріння та дух, палаюче серце українського народу, хай б'ється вічно".

"4.5.0" на військовому сленгу – "все спокійно". У нашій інтерпретації означає, що Шевченко на сторожі, тому все добре.

Виставка плакатів "Шевченко: 4.5.0"

Київ, Національний музей Тараса Шевченка, бул. Тараса Шевченка, 12

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×