Жанна КАДИРОВА, художниця, 29 років:
- Світло й тіні ніхто не сприймає як форму. Обрала для них бетон. Це - протилежність усьому легкому, ефемерному і нематеріальному. Експозиція нерозривна з цим приміщенням. Взяла простір галереї, тіні предметів у ній. Коли глядач погляне вгору, зрозуміє, що цей сірий конус - поле зору камери. Найменший об'єкт - тінь від кульки для пінг-понгу, яка лежить на столі. Наче тут сидів адміністратор Макс і грався. Поруч - настільна лампа із променем світла. Також зробила інсталяцію тіней дверей, вимикача і навіть розеток. Вчора покликали на допомогу майстра Сашу, який допомагав доштукатурити об'єкти. Пробував підключити дриль в мою розетку. Думав, що справжня, та це інсталяція.
Усе монтували на місці. Встановлювали тиждень, зранку до ночі. Об'єкти пустотілі, ззовні вкриті штукатуркою. Деякі важать по 100 кілограмів. Сама місила бетон у відрі перфоратором зі спеціальною насадкою. Для великих об'єктів будувала каркас. Спочатку арматурна сітка, за нею - малярна, потім проклеювала гіпсовою сумішшю, щоб дірок не було. Зверху зашпаклювала бетоном. На виставку пішло 15 мішків бетону, кожен по 25 кілограмів. Можна було дві чи три ванні кімнати відремонтувати.
Тягати бетон допомагали троє друзів. Під кінець монтажу бачила, що не встигаємо. Покликала ще чотирьох. Мої виставки давно вже слід підписувати "Кадирова & Co". Під вечір усі смертельно стомлювалися. Щоб підтримати бойовий дух, купувала їжу, вино і коньяк. Багато не пили. А от на відкриття пішло ящиків сім спиртного.
Моя майстерня схожа на будмайданчик. Винаймаю половину приватного будинку. Проекти, від яких найбільше пилу, роблю на вулиці. В майстерні працюю сама. Щоб не тягати мішки - бетон набираю кухлем у відро. Для роботи з кахлем є три плиткорізи, маю також дві болгарки.
На Володимиро-Либідській алеї у Києві встановили мої жовто-червоні лавки. Вони у формі графіків, які повистрибували за рамки системи координат. Також лавка є біля метро "Політехнічний інститут". Там облетіли шматки кахлю. Бо з першого ж дня об краї почали відкривати пляшки пива.
Кілька років тому в мене був проект, який привертав увагу до повсякденних речей і моменту їх споживання. Наприклад, зім'ята пачка цигарок. Цей жест робиться за секунду і про неї забувають. Або чайний пакетик чи обгортка від цукерки. Я матеріалізую момент чи явище. А от думку матеріалізувати б не стала. Її форма - це для мене надто складно.
Те, що я роблю - скульптура, арт-об'єкт чи сучасне мистецтво. Якщо хтось не вважає мої роботи мистецтвом - має право. Я займаюся цим, бо мені цікаво.
ВИНОСИ:
Пробував підключити дриль в мою розетку. Думав, що справжня, але це ж інсталяція
Об'єкти пустотілі, ззовні вкриті штукатуркою. Деякі важать по сто кілограмів
1 
1
Коментарі