Четвер, 19 травня, 16:05
– Чого ви прийшли? Захищати? Від кого? Ви мене захистили від мого чоловіка, якого вбили, – кричить Катерина Шеліпова в залі суду Києва. Там розглядають першу справу проти російського сержанта, 21-річного Вадима Шишимаріна. Його звинувачують у вбивстві беззбройного жителя селища Чупахівка Сумської області 62-річного Олександра Шеліпова – чоловіка Катерини.
– 28 лютого 2022-го Шеліпов вів узбіччям велосипед. Прапорщик Кафуров наказав стріляти. Я відмовився. Тоді ще один військовослужбовець пригрозив мені. Говорив, що здасть нас. Я вистрілив короткою чергою, – розповідає Шишимарін. – Визнаю свою вину й прошу вибачення. Щиро каюся в тому, що зробив. На той момент я нервував, йшли бойові дії. Не хотів убивати, але так сталося.
Колону, в якій був сержант, розбили українські військові. Окрім убивства Шеліпова, Шишимарін із чотирма окупантами обстріляли з автоматів приватний автомобіль. На ньому тікали від українців. Потім здалися в полон.
– Я думаю, що він заслуговує на довічне ув'язнення. Але якщо його поміняють на наших маріупольських захисників, хлопців-героїв Азовсталі – я не буду проти, – говорить Катерина Шеліпова
А в цей час:
– Слава Україні! Я і командування перебуваємо на території Азовсталі. Триває певна операція. Деталей я не розголошуватиму. Дякую всьому світу та дякую Україні за підтримку. Побачимося, – говорить на камеру заступник командира полку "Азов" 39-річний Святослав Паламар. Звернення поширює в інтернеті.
Україна розпочала операцію з порятунку бійців із заблокованого Маріуполя 17 травня. Майже 300 українських захисників вивезли до колишньої виправної колонії в селищі Оленівка на Донеччині. Нині цю територію контролюють росіяни. Майже 50 поранених доправили в госпіталь. Потім усіх мають обміняти на російських полонених.
– Важкопоранені отримали необхідну допомогу. Їх вдалося евакуювати з подальшим обміном і приїздом на підконтрольну Україні територію. Це головне, – каже командир "Азова" підполковник Денис Прокопенко, 30 років. – Щодо загиблих героїв – процес триває. Сподіваюся, найближчим часом рідні та вся Україна зможуть із почестями поховати своїх героїв.
– Мама, тут теж домалюй квіточку, – вигукує 5-річна Уляна, показуючи на отвір від кулі в паркані біля їхнього будинку в Ірпені на Київщині.
– На місцях, де влучили кулі чи уламки снарядів, малюю квіти, – каже 35-річна Світлана Середа. – Ідея не моя. Бачила в інтернеті, що так у Бучі робила активістка з Торонто. Подумала, що це крута терапія. Ніби розмальовую кольоровими фарбами весь той чорний жах. Перетворюю страшні спогади на щось хороше. Стає легше. І доньці кажу, що все погане можна витіснити хорошим. Раніше тут були сліди від куль, а тепер виросли яскраві квіти. Так і в Україні замість страшних руїн скоро з'являться гарні будинки.
Родина Серед від початку війни жила на Закарпатті. Додому повернулися в середині травня. Їхній будинок уцілів. Однак окупанти повибивали вікна й побили меблі.
– Ми навели лад. Невдовзі й паркан замінимо на новий, але хвіртку з мальованими квітами залишу на пам'ять.
"Внаслідок російської війни ціни на пшеницю, кукурудзу й олію різко зросли. Путін найсильніше б'є по найбідніших. Він б'є по тих дітях, жінках і чоловіках, які вже страждають від посухи, кліматичної кризи й економічних наслідків пандемії. Росія використовує голод як зброю, щоб вимагати вірності", –
Анналена Бербок, міністерка закордонних справ Німеччини
Війна проти України – повернення на фашистське поле бою
Україна не вперше стає об'єктом фашистської атаки. Завоювання країни було головною метою війни Гітлера 1941 року. Фюрер думав, що Радянський Союз був єврейською державою. Він планував замінити радянську владу та відібрати родючі українські землі.
Він уявляв, що це буде легко, бо Радянський Союз, на його думку, був штучним утворенням. Подібність до війни Путіна разюча. Кремль вважає Україну штучною державою. Путін вважає, що після ліквідації невеликої групи еліти українські маси радо приймуть російське панування. Сьогодні саме Росія відмовляє світові в українській їжі, загрожуючи голодом глобальному півдню планети.
Мандрівнику в часі з 1930-х неважко визначити режим Путіна як фашистський. Символ Z, мітинги, пропаганда, війна як очищувальний акт насильства та братські могили навколо українських міст роблять усе це зрозумілим. Війна проти України – це не лише повернення на традиційне фашистське поле бою, а й повернення до традиційної фашистської мови та практики. Інші люди в цій логіці існують для того, щоб їх колонізували. Росія – невинна через своє давнє минуле. Існування України – це міжнародна змова. Війна – це відповідь.
Ненависницькі висловлювання щодо українців полегшують їхнє вбивство, як це бачимо в Бучі, Маріуполі. Братські могили – не випадковість війни, а очікуваний наслідок фашистської війни на знищення.
Тімоті СНАЙДЕР, історик
Обмін азовців – питання навіть не тижнів
Для Путіна питання Азовсталі було принципове. На позицію Кремля вплинули переговори з генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй. І для того щоб Путін прийняв рішення, знадобилося багато часу. Був тиск з інших країн. І у Кремлі врешті-решт погодилися на вивезення поранених.
З одного боку, для пропаганди буде принципово показати, що вони проявили гуманізм. А з іншого – вони можуть не провести обміну. А влаштувати показове судилище над націоналістами, які "тримають Україну у страху".
Є декілька обнадійливих фактів для повернення українських бійців. Перший – позиції Путіна щодня стають слабшими. Він уже не може дотримуватися всіх ідей, які декларував. Наприклад, 9 травня мала бути перемога й росіяни повинні були вийти на адмінмежу Луганської області. Інший приклад – приєднання до НАТО Фінляндії та Швеції, чого не хотіли в Москві. А тепер кажуть, що в цьому нічого такого немає. До того моменту, коли постане питання обміну, позиції Кремля будуть іще слабші. Другий фактор – міжнародна громадськість докладатиме зусиль, щоб переконати Росію.
Обмін – це питання не днів і, може, навіть не тижнів. Люди – важко поранені. Влаштовувати над ними судилище нині – одразу поставити себе у програшному світлі.
Андрій МИСЕЛЮК, політолог
У Путіна закінчуються можливості уникнути катастрофи
У міру того як війна наближається до тримісячної позначки, в Путіна швидко закінчуються можливості уникнути катастрофи, яка зруйнує претензії Росії на статус військової наддержави та поставить під загрозу майбутнє режиму.
Найбільш очевидним варіантом для Путіна на цьому етапі була б ескалація до офіційного оголошення війни й повної мобілізації. Це могло б допомогти заповнити прогалини в лавах російської армії. Але суспільна протидія мобілізації може дестабілізувати внутрішню ситуацію в Росії. А Кремль параноїдально ставиться до можливих ознак повстання. Можливо, цей страх перед опозицією допомагає пояснити, чому в останні місяці за підозрілих обставин загинула значна кількість олігархів і членів їхніх сімей.
Західні санкції почнуть впливати з кінця літа. Бо нездатність Росії замінити західний імпорт неможливо приховати, а заощадження простих росіян починають вичерпуватися. Показники безробіття, ймовірно, досягнуть рекордно високого рівня, а економічні прогнози погіршаться, бо витрати через міжнародну ізоляцію продовжують зростати.
Якщо виходити з поточного рівня виснаження, то до вересня російська армія втратить 50 тисяч осіб. Такі втрати абсолютно безпрецедентні для великої держави в сучасній війні й не можуть бути повністю пояснені тим чи іншим чином, замасковані кремлівською пропагандистською машиною.
Тарас КУЗЬО, професор
400 тисяч тонн зерна вкрала Росія на тимчасово окупованих територіях
З донькою гуляли в парку. За день в обох знайшли кліщі. Витягли та й забули. Через тиждень розпухли місця укусів, у дитини підвищилася температура. У лікарні діагностували хворобу Лайма.
Вікторія Роман
Колега переїхав на Закарпаття. Кілька місяців скаржився, що залишився без копійки. Живуть у старій хаті, їдять дешеві макарони. Його всі жаліли, передавали харчі, надсилали гроші. Недавно повернувся додому на новій іномарці. Пригнав із-за кордону за 10 тисяч доларів. Коли нагадав за недавнє бідкання, назвав заздрісником.
Ігор Матвійко
До сусідки почав ходити російський лейтенант. Просив їжу, одяг. Боялися, що чіплятиметься, зґвалтує. Якось його перестріли. Хотіли пригрозити. Сусідка накинулася на нас. Кричала, що чекає від нього дитину та збирається переїжджати в Росію.
Дмитро Гаврилюк
Жартома розповіла знайомій росіянці, що Україна вже перемогла у війні, а Бєлгород і Кубань тепер окремі народні республіки. Але їм влада не зізнається. Спершу казала, що не може такого бути. А за кілька днів попросила скинути відео чи статті про це, бо їй у Росії на слово ніхто не вірить.
Алла Талько
На порталі "Дія" можна отримати статус безробітного. Послуга доступна для українців, які втратили роботу під час війни та живуть на тимчасово захоплених територіях або в зоні активних бойових дій.
Додаткові виплати від ООН можуть отримати люди, які не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, але живуть у звільнених населених пунктах, зоні активних бойових дій або обстрілів, захоплених чи оточених населених пунктах. Заявки прийматимуть із кінця травня. Про це повідомили в Кабінеті міністрів.
З 19 квітня скласти іспит на посвідчення водія та отримати його можна в будь-якому сервісному центрі МВС.
Якщо війна не закінчиться за рік, 90% українців опиняться за межею бідності, прогнозують в ООН.
Ми з мамою не встигли евакуюватися з Бородянки. Залишилися жити під окупацією. Щодня приходили російські військові. Мати благала, щоб не чіпали нас. Дивом вижили, бо готували їм їсти. Забрали в нас весь одяг і ковдри.
Анна Очеретяна, 32 роки, волонтерка,
Бородянка на Київщині
Від волонтерів отримав спальник ще на початку війни. У ньому знайшов дитячий малюнок із підписом "Повертайся живим, воїне". Ніщо так не зміцнює дух і жагу до боротьби, як цей малюнок. Ношу його постійно із собою.
Олег Тяненко, військовий, 47 років, Чернівці
Виїжджали з Ірпеня під обстрілами. Наше авто було побите: двері без скла й не зачинялися нормально, капот відірваний, дах пом'ятий. Дорогою зустріли двох дівчат років 12. Вони із собакою бігли перелякані. Забрали їх. Потім підібрали ще людей. В одну машину влізло 11. Сиділи одне на одному, але всі вижили.
Тарас Честеренко, 50 років, автомеханік, Ірпінь Київської області
8-річний син запитав: "А ми цього року смачних кавунів не їстимемо? У Херсоні ж росіяни". Застигла на кілька хвилин. Подумала, наскільки для нас важливе кожне українське місто, село. Усе рідне. Насіння кавунів таки купила для власного городу. Але на смачні з півдня ще чекаю.
Олена Яковенко, 36 років, Черкаси
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі