На Ходинському полі в Москві 30 травня 1896-го влаштували народні гуляння з нагоди коронації нового російського царя - 28-річного Миколи II. Іще за тиждень у вітринах магазинів виставили білі емалеві з позолотою кухлі. У газетах написали, що їх, а також торбинки з ковбасою, пряником, горіхами й пиріжками, роздаватимуть безкоштовно. Крім того, обіцяли кидати в натовп мідні пам'ятні жетони. Звістка дійшла й до віддалених сіл. Але спотворилася до "роздаватимуть золоті кухлі з червонцем на дні". Тож іще за добу до гулянь народ звідусіль потягнувся на Ходинку по царські подарунки.
Ходинське поле, на якому зазвичай відбувалися військові навчання, - квадрат розміром кілометр на кілометр - із чотирьох боків було обмежене ровами та траншеями. Через них навели дерев'яні мости. По периметру поля звели 20 бараків із бочками з дармовими пивом і медом та 150 сувенірних будок, із яких мали роздавати подарунки. На височині - трибуну-палацик для імператорської сім'ї.
Імператорська сім'я розіслала по лікарнях тисячу пляшок портвейну й мадери для госпіталізованих
До світанку на квадратному кілометрі Ходинського поля зібралися близько 500 тис. людей. Жінки брали із собою немовлят в обидві руки, сподіваючись отримати три пакунки одразу. Чоловіки набивали в кишені по кілька шапок - щоб їх змінювати й дістати ще пару царських подарунків.
- Чого штовхаєшся?! Куди преш?! - лунало в галасливому натовпі.
Когось від людських випарів почало нудити - на сусідів. То тут то там було чути молитви, прокльони, а далі - крики та схлипи від задухи. Загиблі від неї так і стояли щільно затиснутими. Якщо навколишні намагалися відсунутися від небіжчиків, це посилювало тисняву. Коли вранці почали роздавати подарунки, живі посунули ці трупи із собою. Рвонули до будок із дармовизною.
- Дають! Давай! Уперед!
Тих, що стояли в перших рядах, задавили за секунди. Містки під вагою маси людей провалилися, глиняні рови заповнилися тілами. Та по них мчали далі, бо поширилася звістка, що подарунків на всіх не вистачить. Зі страху буфетники почали кидали просто в натовп жетони й чашки з торбинками. Розгорілися матірні сварки та бійки. Заради кухля люди душили одне одного, рвали вуха й кусали до крові. Жінок скальпували, вириваючи коси.
Прибули донські козаки й відкрили вогонь. Натовп хлинув у протилежний бік. Тепер давили людей у задніх рядах. На полі, місцями у три-чотири ряди, лежали трупи. Миколі II негайно доповіли про 90 загиблих. Він звелів виплатити родинам кожного по тисячі рублів. Та в перерахунку на справжнє число жертв їхнім сім'ям дісталося по 60 рублів.
Ходинське поле від слідів трагедії оперативно очистили. Програма святкування тривала далі, грав оркестр. На 14.00 прибув Микола II, відбувся військовий парад. Урочистості з нагоди коронації ввечері продовжили в Кремлівському палаці, а потім був бал у французького посла. Микола II танцював із його дружиною, а імператриця Олександра Федорівна - з господарем.
У тисняві на Ходинському полі загинуло 1389 людей. Ушкодження, за різними даними, отримали від 1500 до 4 тис. Імператорська сім'я пожертвувала потерпілим 90 тис. рублів і розіслала по лікарнях тисячу пляшок портвейну й мадери для госпіталізованих. Московського обер-поліцмейстера та його помічника зняли з посад.
13 католицьких проповідників спалили живцем 3 червня 1886-го за наказом короля-вождя Буганди - нинішня Уганда - Мванґи II (на знімку). Той мав слабкі легені й часто застуджувався. Особистий лікар-християнин прописував йому опій. Король-вождь, або кабака, пристрастився до наркотику. Зрештою впав у параною. Вирішив, що лікар хоче його отруїти й власноруч його зарубав. А далі "розкрив" християнську змову. Проповідники прибули до Буганди вісьмома роками раніше й невдовзі набули більшого за монарха авторитету, бо викуповували за власний кошт рабів і навчали їх грамоти. Діти почали відмовлялися брати участь у місцевих культах. Тож кабака із затьмареною свідомістю наказав знищити місіонерів. Незабаром виник культ "угандійських мучеників", який посилив інтерес до християнської релігії. Сьогодні восьмеро з 10 угандійців вважають себе католиками або англіканцями.
"Воспретить в Империи печатание на малорусском наречии каких бы то ни было оригинальных произведений или переводов, за исключением устной народной словесности (песни, сказки, пословицы)", -
розпорядився російський імператор Олександр II 30 травня 1876-го, перебуваючи на німецькому курорті Бад-Емс. Документ, що в історіографії отримав назву Емського указу, готувала комісія з міністрів внутрішніх справ і освіти та шефа жандармів. До появи указу призвів донос-"меморандум" цареві від помічника попечителя Київського навчального округу Михайла Юзефовича. Той звинувачував українських діячів, що вони хочуть "вольной Украины в форме республики, с гетьманом во главе". Указ повторював тези Валуєвського циркуляру 1863 року про заборону на ввіз і друк книжок українською. Окрім того, велено перевірити викладачів Київського та Харківського університету на схильність до українофільства і "отмеченных неблагонадежных перевести в великорусские губернии, заменив уроженцами этих последних". Москвофільській газеті "Слово", що виходила в австро-угорському Львові, призначено субсидію. А газету "Киевский телеграф" наказано закрити за шкідливість, бо її редактор "слеп на оба глаза и не может принимать в ней никакого участия".
22-річний американський винахідник Томас Едісон (на фото), який підлітком торгував яблуками, 1 червня 1869-го отримав перший патент - на електричний реєстратор для голосування, що полегшив би роботу виборчих комісій. У супровідному описі пояснював: "Апарат працює, мов блискавка, на відміну від людей, які могли би робити більш корисну справу". Голова виборчкому у Вашингтоні відмовився взяти новинку на озброєння:
- Якщо десь на Землі є річ, яку я не хотів би бачити, то саме цю штуку.
2 червня 1891-го за пропозицією ірландця Вільяма МакКрама, текстильного фабриканта, сина мільйонера, а у вільний час воротаря команди "Мілфорд", Футбольна асоціація Англії запровадила пенальті - 11-метровий штрафний удар за грубу гру або гру рукою у штрафному майданчику. Ідея з'явилася після конфлікту під час тогорічного матчу на Кубок Англії між командами "Ноттс Каунті" та "Сток Сіті". За 2 хв. до кінця зустрічі захисник першої рукою відбив м'яч, що летів у ворота.
Візантійський імператор Мануїл II Палеолог 3 червня 1400-го прибув до Парижа з проханням до короля Франції Карла VI про допомогу у війні з османським султаном Баязидом I Блискавичним. Та французи не могли його підтримати, бо вели Столітню війну з Англією. Візантійців несподівано виручив інший азійський завойовник - Тамерлан. Він у липні 1402-го розгромив Баязида під Анкарою й заточив у залізну клітку. Через вісім місяців султан помер. Його держава загрузла в міжусобицях.
1 
1
Коментарі