четвер, 21 квітня 2022 06:47

"Ми не маємо права підставити другу щоку"

Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах

Андрій ЛЮБКА, 34 роки, письменник:

У січні американська розвідка повідомила, що росія готує розстрільні списки українців. Усі думали, що в тих списках – представники влади, інтелігенція, патріотичні активісти. А Буча показує, що в тих списках 43 мільйони людей. Просто всі українці – без розбору й різниці. Це війна на повне знищення.

Володимир АР'ЄВ, 47 років, політик, журналіст:

 

Новий Берлінський мур має з'явитись. Я не в ліберальному тренді, говорю не про ліберальні цінності, але ми живемо не в ліберальні часи.

Тепер він має захищати від русско-фашистського міра. І проходити по кордону з росією і Білоруссю. Почати варто із закриття всіх переходів, які ще залишилися, мінування всіх можливих проїздів і проходів. Далі – розміщення оснащених усім необхідним підрозділів ЗСУ там, де треба. Щоб більше тварюки не пролізли й не пролетіли.

І завжди пам'ятати: армія – наш пріоритет на століття. Не дороги, не будівництво, а саме армія. Інакше все інше не матиме значення. Без неї збудоване розіб'ють, а людей повбивають. Як сталося в Бучі, Ірпені, Маріуполі, під Харковом і на Сумщині та Чернігівщині. І викорчування в Україні "русского мира" під корінь, щоб ніде не проросло.

Ми маємо стати сильними та потужними. Щоб не просто вистояти, а і знищити рашистських гнид. Це тепер українська ідея, українська мета.

Тетяна МИКИТЕНКО, 40 років, журналістка:

Вони нас ненавидять за те, що не хочемо бути ними. І це єдине, що роздупляє їх про те, в чому їхня суть. І замість того щоб змінити суть, вони знищують тих, хто їхню суть знає як ніхто.

Іван ЛЕНЬО, 50 років, музикант:

Паралельно зі звитягами на фронті мають відбуватись і звитяги на культурному фронті. Ми вже відчули, як окупантам важливо знищити стратегічні об'єкти інфраструктури. По них ворог гатить зі всіх "Іскандерів", "Калібрів" і "Точок У". Так от, до важливих, а насправді надважливих стратегічних об'єктів належать культура і мова. По ній завдавали ударів ще задовго до війни. І продовжують. Український культурний простір окуповано давно. Закладена величезна кількість мін у вигляді російських серіалів, музики та іншого "культурного" лайна.

У розстрільних списках – 43 мільйони людей

Настав час розміновувати. Раніше на поодиноких саперів культурного фронту шикали. Не на часі, мовляв. Не влазьте людям у зону комфорту. Не розколюйте суспільство. Сподіваюсь, настав час дискомфорту. Чи ще рано?

Сергій МАРЧЕНКО, експерт ринку праці:

Тільки що спало на думку, що після Бучі я розумію, чому мій дід-фронтовик ніколи не розказував про Другу світову.

Павло УС, підприємець:

Поточна тактика Збройних сил України – майже повна копія тактики сколотів проти величезної армії вторгнення Дарія І (VI століття до н. е.).

Перський деспот Дарій вважав незалежність сколотів Північного Причорномор'я обурливою та неприпустимою. Зібрав гігантську армію – понад 600 тисяч з усієї імперії, вторгся на територію теперішньої України і висунув сколотам ультиматум: здатися чи померти. Сколоти здаватися не збиралися, але йти на лобове зіткнення з усією ворожою ордою теж не хотіли. Тому влаштували маневренну війну малими групами. Атакували в різних місцях армію Дарія, що розтягнулася на багато кілометрів, концентруючись на лініях постачання. Відійшли углиб країни. У результаті Дарій дійшов приблизно до теперішнього кордону Полтавської, Дніпропетровської та Харківської областей і змушений був тікати разом із залишками ослабленої орди.

Те саме місце. Ті самі обставини. Така сама тактика. Навіть учасники майже ті самі.

Марина КОМАРОВА, 40 років, волонтерка:

Коли рашистські окупанти заявили, що будуть відходити з Київської та Чернігівської областей, я спитала чоловіка:

– Це ж якщо вони вийдуть, то можна буде повернутися додому?

– Теоретично – так. Але ти повинна розуміти, що ми будемо тепер жити, як в Ізраїлі. Десь ми їм хвоста прищемимо – одразу ракети полетять.

– Ясно, – відповіла я, – треба шукати будинок із підвалом.

Армія – наш пріоритет на століття

І майже кожен день почала діставати чоловіка питаннями:

А коли можна повернутись?

Повертатися вже можна?

А зараз?

А коли?

І ось, коли офіційно оголосили, що російська наволоч відповзла з цих областей, я знов запєла:

– То вже ж точно можна повертатись?

– Ні.

– Чому?

– Бо вони готуються до другого етапу. Буде важко на сході. Від цієї битви буде багато чого залежати. В тому числі й повернення додому.

– Ок. Ну тоді через скільки теоретично?

– Через місяць.

Із початку квітня я кожен день відраховую, скільки залишилося.

Максим ХРАМОВ, 56 років, ресторатор:

Уже третій день намагаюся зрозуміти, що відчуваю. Жах? Ненависть? Страх? І лише сьогодні зранку зрозумів. Я відчуваю… спокій.

Спокій від того, що все стало на свої місця.

Коли відходять перші емоційні сплески, ти чітко розумієш, що війна – це командна робота. В роботі є цінності та цілі. Як свої власні, які ти обстоюєш, так і командні. І в першу чергу ця ціль – Перемога. Команда складається з польових гравців та тренерів, менеджерів та лікарів, рекрутерів та фінансистів.

Війна – це те саме змагання, як у спорті чи бізнесі. Тільки ціна виграшу – свобода і життя, а програшу – неволя і смерть.

До надважливих стратегічних об'єктів належать культура і мова

А тому геть розпач і плачі. Ми все запам'ятовуємо і не пробачимо. Але виграти можна лише з холодною головою і твердими руками. Тому беремо себе в руки й робимо кожен своє. На максималках.

Ігор РОП'ЯНИК, 64 роки, художник:

Мої батьки прожили під німецькою окупацією. Багато розповідали, як воно тоді було. Вони спокійно вчилися, працювали, господарювали. Німці створювали для цього умови, наскільки дозволяли принципи окупації. Так, були в них свої вороги, з якими не панькалися, – євреї, комуністи, українські націоналісти. Але ж не мирне населення! Що таке терор, наші люди пізнали лиш тоді, коли їх "визволили" свинособаки із зірками на кашкетах. Саме з їхнім приходом на "ви­зволених" землях починалися тортури, катування, постріли в потилицю невинним людям.

Що творять нині їхні нащадки – бачимо! Дикунська орда! Було б не дивно, якби таке творили лиш якісь буряти, чеченці, калмики, удмурти… Але щоб слов'яни, принаймні так вони себе називають?! Які вважають себе "культурною нацією"?! Та ваша "культура" і ваш "русскій дух" смердять уже на увесь світ! Не відмиєтеся, тварюки, ніколи!

Андрій ЖОЛОБ, 41 рік, лікар, музикант:

Ви ж розумієте що ніколи в житті, за жодних обставин ми не маємо права підставити другу щоку. Ми просто зобов'язані стати найлютішими до всього російського народу.

Багатьом із нас ще довго доведеться з цим працювати, бо російської літератури-музики-фільмів у нашому житті було надто багато. Працювати, щоб не шукати в ґуґлі російською мовою, а вивчити іншу і шукати нею, якщо нема відповідей в українському ґуґлі. Власне не ненависть, лють буде нашою реакцією на будь-яку футболочку Russia і на пісеньку будь-якої танібуланової в Єгиптах і Туреччинах, куди поїдемо після перемоги.

А ті, хто спілкувався вдома чи в окопах російською, тепер з ще більшою люттю вчитимуть українську мову.

Олександр СИДОРЕНКО (Фоззі), 49 років, музикант:

Справ багато. Розподіляєш їх: на ранок, на день, на вечір. Ну і на нічну тривогу теж щось лишаєш. Щоб не скролити в телеграмі копіпасти, а у фейсбук – заклики лишити коментар.

Для ночі підходять листи, запити, відповіді. Типу, чому саме ти не можеш організувати незнайомому френду список із 20 пунктів, в якому все, окрім автомата. Якщо ж уночі тихо, прокидаєшся з легким відчуттям несплаченого боргу. І ти спав, замість того щоби хоч щось зробити, і хтось сидів у підвалі замість тебе.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

Зараз ви читаєте новину «"Ми не маємо права підставити другу щоку"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути