Ексклюзиви
Четвер, 03 листопада 2011 15:46

"Лексикон інтимних міст"

 

Презентація збірки та автограф сесії 11 листопада, Київ.11.11, книжковий ярмарок "МЕДВІН: Книжковий світ", вул. Фізкультури, 1

20.30, освітній центр "Майстер Клас", вул. Лаврська, 16.

12 листопада, Київ, 15.00, кав'ярня "Бабуїн", вул. Симона Петлюри, 10

13 листопада, Чернівці. 15.00, пентхауз бізнес-центру "Полюс", вул. Рівненська, 5а

18.00, книгарня "Букініст", вул. Головна, 31

20.00, ресторан "Веранда", вул. Головна, 34

Перший примірник збірки Юрія Андруховича "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики" надійде в продаж 11.11.11 об 11:11. Це 111 есеїв про 111 міст. Книжка коштуватиме 111 грн, основний текст набраний кеглем 11,1.

Юрій АНДРУХОВИЧ, 51 рік, письменник

- Числові жарти супроводжували роботу над цією книжкою постійно. Останнє речення написав 11.01.10, а текст після редагування на верстку вислав 08.08. Не хочу стверджувати, що це магія, але трохи жартів таки було. До друкарні ми здали її 01.10. Київ у ній 50-те місто. 13-ю "нещасливою" літерою нашої абетки є не яка-небудь, а Ї - і спробуйте знайти місто, щоб на цю літеру починалося.

Колись у мене був фантастичний номер домашнього телефону: 7-00-00. Для його отримання я нічого не робив. Просто був перший клієнт фірми, що прокладала зв'язок у тодішньому нашому мікрорайоні Франківська. Прийшли майстри, встановлюють телефон. Тоді один із них так серйозно каже: "Несіть папір і ручку, будемо вам диктувати ваш номер". Я слухняно шукаю все це, знаходжу, вони диктують - 7-00-00. Цей номер у мене був до 2002-го, доки не змінив помешкання. За ті роки я часто переживав таку сцену. Хто-небудь із нових знайомих, бувало, каже: "Давайте я запишу ваш телефон". Я на це: "Не треба вам записувати, ви його запам'ятаєте". А мені у відповідь: "Та ні, що ви, в мене погана пам'ять на числа". Тоді я дочікувався, доки людина знайде папір, ручку й приготується записувати, й називав свій номер: 7-00-00. Люди від цього здебільшого вибухали нервовим сміхом і перепитували: "А якщо серйозно?" До речі, нині живу в будинку з номером 77.

Міст насправді могло би бути десь так із 115 - 120. Просто краса числа 111 перемогла - і певні міста відпали. Але не назовсім: деякі з них потраплятимуть до перекладів цієї книжки іншими мовами взамін тих, що є в українській книжці, але недоцільні в перекладній. От у мене, наприклад, є розділ про Сан-Джованні-Вальдарно. Це таке містечко в Італії, в Тоскані. Не включатиму його до німецького видання "Лексикону", бо людина, про яку я там пишу, може образитися. На цей випадок у мене є взамін місто Сентралія з американського штату Пенсильванія. В українському виданні його немає. Говорячи футбольною мовою, воно сидить на лаві запасних. Там їх ще кілька на тій лаві.

Перше й останнє місто, про яке написав - такі самі, як і в книжці, тобто Аарау та Ялта. Найдовше писав про Берлін і Київ. Найкоротших теж два - Єнакієве та Єрусалим. Просто вони повинні симетрично виглядати на розвороті. Найдовший розділ про Львів. Десь поруч із ним Берлін, Нью-Йорк і Київ.

У "Лексиконі інтимних міст" представлені всі літери української абетки, за винятком, ясна річ, м'якого знаку. На нього вже точно нічого не знайти. Але є незручні в цьому сенсі літери - Ї, И, Й, Щ. Найбільше міст на Б. Їх і справді об'єктивно багато. Тобто, на світі чомусь повно міст, які починаються з Б. Не знаю, чим це пояснити.

Нашої з вами країни, звісно, найбільше - 24 міста. Потім Німеччина, Польща. Далі, напевно, США. Переважно ж по одному, максимум по два міста з країни.

Усі вони мені однаково дорогі. Але я от замислився, який із есеїв найсильніше люблю читати вголос для публіки. І вирішив, що це або про Гамбург, або про Оломоуц. Вони обидва анекдотичні, люди від них радісно сміються, а мені тільки того й треба.

 

 

З узвишшями в мене суцільна непевність. Значно краще мені ведеться з узниззями. Є таке слово? Відтепер буде.

Найкращим узниззям Любліна для мене виявився "Гадес" - ущелина Гада. Це такий підземний ресторан за два кроки від Краківського передмістя та Литовської площі. По-нашому він звався б "Аїд", хоч ніхто ніколи в нас не назве так жодного закладу, хіба що похоронний. Я ще можу собі уявити кафе "Аїда" - останній гадючник для спитих оперних солістів та ветеранів хору.

Після кожної пиятики в такому закладі, мабуть, почуваєшся Орфеєм, особливо наступного ранку. Шкода, що я почувався Орфеєм тільки раз.

Прихильники аналогій свого часу звернули увагу на певні британо-слов'янські відповідності. Якщо англійці є росіянами Британії, то шотландці - її українцями, а валлійці - білорусами. Ірландці ж безумовні поляки.

Уривки з есею "Люблін, 1992"

 

Згідно з усіма цими відповідностями, поляки того вечора мали б усіма силами підтримувати айрішів, своїх заморських двійників. Натомість вони вимагали одного: щоб ми співали у відповідь. Зрозуміло, що наша відповідь, "Ой у лузі червона калина", просто розмазала їх по стінці. Я й сам дивуюся, чому я щойно вжив цей розхожий бандюцький вислів. Але іншого в мене просто не знайшлося. Це справді було розмазування, справді калиною і справді по стінці. Свідченням цьому стала цілковита деморалізація айрішів: після чергової, хаотичної та розгубленої, наради вони не знайшли нічого ліпшого, як затягнути бітлівський Yesterday.

Здається, ми навіть разом випивали за Джеймса Джойса. Це письменник, який настільки любив Ірландію, що аж називав її свинею і, звісно, не міг у ній жити.

Зараз ви читаєте новину «"Лексикон інтимних міст"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 173
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути