Письменниця Лада ЛУЗІНА, 39 років. Познайомилася зі своїм чоловіком через інтернет:
– У 17 років на Водохреще наворожила собі хлопця на ім'я Ігор. Так звали мою першу любов, дуже нещасну. Думала, що то ВІН, але ми розійшлися.
Мого чоловіка теж звати Ігорем. Ми познайомилися через інтернет. Писала книжку, і захотілося з кимось поговорити. Відкрила сайт знайомств. До кандидатів у мене було дві вимоги: щоб не молодший за мене і щоб курив. Бо некурці, рано чи пізно, починали мене перевиховувати. Усі чоловічі анкети були однакові – з прозорими натяками на швидкий секс. Ігорева відрізнялася тим, що "віконечко" з побажаннями до партнерки було майже порожнє. Там була тільки одна фраза: "Хочеться зустріти людину, з якою легко". Вона видалася мені дуже точною. Нею сказано все – якщо вам легко вдвох, то байдуже, де ви живете, чим займаєтеся, працюєте по 20 годин на добу чи ледарюєте. Це як щастя: коли ти щасливий, то неважливо, де й за яких обставин. Я відправила цьому хлопцеві листа із таким текстом: "Геніальне визначення. Легкість – практично синонім щастя. Давай зустрінемося!"
Домовилися про побачення на Володимирській гірці. Я прийшла раніше, сіла на лаву. Хотіла заздалегідь побачити того, хто прийде, і мати можливість утекти. Моєї фотографії він не бачив. Коли Ігор прийшов, я одразу розслабилася. Він був такий же привабливий, як на фото, й одразу дістав пачку сигарет. Ми проговорили з ним 12 годин, розійшлись о сьомій ранку.
Якось ми грали в запитання й відповіді. Він запитав, чи вийду за нього заміж. Я злякалася. Була зациклена на своїй свободі, тому відповіла обережно: "Добре, але тільки коли закінчу роман". Ще через два місяці він поставив те саме запитання, і я остаточно погодилася.
За два роки до зустрічі з Ігорем я сформулювала вимоги до свого майбутнього чоловіка. Щоби був не письменник, не журналіст, не оператор, не співак, не артист, не художник, не поет. Творчі люди не вживуться разом. У стосунках між чоловіком і жінкою завжди дратувала необхідність грати: сказати – не сказати, дзвонити – не дзвонити, бути ніжною або холодною, тому що нав'язливих не люблять. З Ігорем можу бути собою. Ми різні й однакові водночас. Він любить куховарити, а я ненавиджу. Він знає 24 способи приготування картоплі й переконаний, що мені з моїми кулінарними талантами навіть до плити підходити не можна. У нього немає алергії на кішок, а в мене живе кішка. До зустрічі з Ігорем мені страшенно щастило на чоловіків-алергіків та некурців.
Раніше я не мала вихідних. Тепер у суботу і неділю ми просто валяємося в ліжку цілий день, дивимося телевізор або читаємо одне одному книжки вголос.
Ми ніколи не сваримося. Коли починаю бурчати, Ігор може сказати: "Боже, яка ти гарненька!" І конфлікт згасає, не почавшись.
Коментарі
1