Найбільший в історії алмаз отримав у подарунок на 66-річчя британський король Едвард VII 9 листопада 1907-го. Камінь, завбільшки як гусяче яйце, важив 621 г. Його випадково знайшов наглядач шахти "Прем'єр" у Південній Африці Фредерик Велс. Перевіряючи ввечері стан вагонеток, він помітив у відвалах породи блиск. Видряпав алмаз кишеньковим ножем і відніс до оцінювача. Той засміявся і кинув "звичайний шматок гірського кришталю" на землю. Велс підняв камінь. Про всяк випадок зазирнув до офісу власника шахти - Томаса Кулінана. Спершу той теж подумав, що з нього жартують. Але коли провів алмазом по сапфіровому склу кишенькового годинника, побачив глибокий слід.
Кулінан звелів відправити до провідних новинних видань знімок, на якому стоїть він, Фредерик Велс, тримаючи алмаз, і гендиректор шахти Вільям Макґарді ?(на фото ліворуч)?. Та на камінь-рекордсмен два роки не знаходилися покупці. Нарешті уряд Трансваалю - так називалася британська колонія у Південній Африці - викупив його за 150 тис. фунтів стерлінгів - $18 млн на сьогоднішні гроші, щоб подарувати Едвардові VII. Так хотіли віддячити йому за ухвалення конституції Трансваалю. Довго ламали голову, як найбезпечніше алмаз переправити до Лондона. Спорядили пароплав із сотнею озброєних охоронців. Та в останню мить передумали - потай відправили звичайною поштою. А судно пішло порожнє, відволікаючи увагу можливих крадіїв.
Король одразу віддав подарований алмаз на огранування до Амстердама. Ювелір працював чотири роки. За цей час двічі непритомнів від нервового виснаження. Зі "звичайного шматка кришталю" він отримав дев'ять великих і 96 дрібних діамантів. Зараз вони прикрашають корону та скіпетр британської королеви Єлизавети II.
"За перехід до злодія Степашки рубати праву руку й ліву ногу"
8 листопада 1670 року лівобережний гетьман Дем'ян Многогрішний (на портреті) надіслав листа російському цареві Олексієві Михайловичу. Пропонував допомогу в придушенні повстання донського козака Степана Разіна. Звістка про поразку бунтівника від урядових військ на Поволжі саме дісталася гетьманської столиці Батурина. Разін утік на Дон і звідти взявся підбурювати полкові міста Гетьманщини до бунту "чарівними" - заохочувальними - листами. В Україні, яка вже 16 років перебувала під царським скіпетром, часто-густо виникали непорозуміння між козацькими полковниками та московськими воєводами. Разін вирішив скористатися з тих протиріч і взяти реванш за поразку. "А вас московські бояри хочуть вигнати із батьківщини", - лякав він "черкас", як тоді росіяни називали українців. Закликав знищувати російські гарнізони, воєвод "брати на живіт" і "облаштовувати стародавні козацькі порядки". Обіцяв невдовзі прийти на допомогу "з татаровою і калмиковою ордою".
Лівобережну Україну охопила шпигуноманія: гетьманська контррозвідка полювала на Разінських листонош. Тим, на кого падала підозра, у Батурині влаштовували допити із "перевіркою вогнем" - розпеченим залізом. Спійманого в Кременчуці колишнього сотника-разінця Михайла Карачевського піддавали тортурам три тижні, аж доки він зізнався, де сховав "чарівні" листи. "И он Мишка, де отдал письма жене, а жена заявила, что бросила их в Днепр. Начали еще пытать, и он сознался, что закопал те листы в горшке в землю. А от ран умер вскоре", - переповідав у Москву посланець Іван Хомутов почуте від гетьмана Многогрішного у приватній бесіді. Інший разінський шпигун, Давид Перехрест, зберігав таємні листи під сукнею дружини.
Степан Разін не отримав жодної відповіді з України. Усіх налякала пересторога гетьмана, що як міг зміцнював свою владу: "За перехід до злодія Степашки рубати праву руку й ліву ногу". Донського бунтівника піймали за півроку й четвертували в Москві. А за 2,5 роки проти Дем'яна Многогрішного козацька старшина вчинила змову й видала московитам. Колишнього гетьмана звинуватили у державній зраді - стомлений надмірною "опікою" воєвод-зайд, він почав таємні переговори з правобережним гетьманом Петром Дорошенком про об'єднання України під протекторатом Османської імперії. Многогрішного заслали до Сибіру. Помер там 1703-го.
11 листопада 1936 року ветерани Першої світової війни в День перемир'я - її закінчення - прямують Єлисейськими полями в Парижі до могили Невідомого солдата. Подібні урочистості відбулися також у Брюсселі, Лондоні та Вашингтоні. Перша світова, що тривала з 1914-го до 1918 року, забрала понад дев'ять мільйонів життів, каліками стали вдвічі більше
12 кілометрів на годину
із такою швидкістю їхав перший мотоцикл 10 листопада 1885 року набережною річки Неккар в німецькому містечку Каннштатт неподалік Штутгарта. Винахідники - інженери Ґоттліб Даймлер і Вільгельм Майбах. Це був дерев'яний велосипед із приладнаним під сидінням двигуном внутрішнього згорання (на малюнку). Той за допомогою ремінної передачі приводив у рух заднє колесо. За кермом сидів 16-річний син Ґоттліба - Пауль. Мотоцикл не мав амортизаторів і шин, тож після поїздки хлопець провів кілька днів у ліжку - боліли стегна.
- Я вас вітаю, друже, ми зробили не машину, а кісткодробарку! - сказав того дня Вільгельм Ґоттлібові.
Через рік Даймлер встановив свій двигун на чотириколісний візок і так перетворив його на перший автомобіль.
11.11.1111
- ця дата - 11 листопада 1111 року - була єдина в історії, яку можна вказати за допомогою лише однієї цифри. Літописці не зафіксували тоді жодної події.
"У нашому світі можна бути впевненим лише в двох речах - смерті та податках", -
писав 13 листопада 1789-го Бенджамін Франклін, колишній посол США у Франції, у листі другові - історику Жану Батісту Лєруа. 83-річний політик підсумовував своє життя. У квітні наступного року Франклін помер.
Останню жертву іспанської інквізиції 7 листопада 1781-го публічно спалили живцем у Севільї. Душевнохвору черницю звинуватили у статевих стосунках із дияволом. Попри катування на дибі вона не зізналася в злочині. За 300 років "полювання на відьом" на Піренейському півострові стратили 343 522 жінок.
12 листопада 1717 року німецький алхімік, механік і авантюрист Йоганн Ернст Еліас Бесслер-Орфіреус (на портреті) у присутності відомих фізиків продемонстрував своєму покровителеві ландграфу Карлу Гессен-Кассельському винайдений ним "вічний двигун". Після запуску машини її замкнули в кімнаті. За два тижні відчинили - колесо двигуна крутилося з тією ж швидкістю. Відкрили через два місяці - те саме. Орфіреус став знаменитий по всій Європі. Підвела його служниця: вона проговорилася, що колесо "вічного двигуна" розкручувала із сусідньої кімнати за допомогою хитромудро протягнутих шнурків.
9 листопада 1961-го Верховна Рада УРСР у рамках кампанії боротьби з культом особи перейменувала місто Сталіно на Донецьк. Від заснування називався Юзівка - на честь промисловця Джона Джеймса Юза. Довкола його металургійного заводу, зведеного 1869-го, і зародилося поселення. 1924-го - у рік смерті Леніна – місту дали назву Сталіно: "Так, як символом Леніна є сталь, його сталевим послідовником є його помічник товариш Сталін", - мотивували в протоколі міськради.
3 
1
Коментарі