16-27 травня, Франція, м. Канни
Який має бути фільм, аби він потрапив на Каннський фестиваль, розповідають кінознавці
Алік Шпилюк, 53 роки, кінокритик
- Каннський фестиваль - це шампанське, Венеційський - витриманий віскі, Берлінський - пиво і шнапс, Одеський - холодне біле вино, "Молодість" - українська горілка.
Як і шампанське, Канни непередбачувані. Вибір переможців не має жодної закономірності. Торік ніхто не міг уявити, що чорно-білий німий фільм "Артист" отримає визнання. Удруге це не повториться. Режисер "Артиста" Мішель Азанавічус добре відчуває вимоги світового екрану, зробив кілька вдалих знахідок, але не більше. Найкрутішими у світі лишаються Ларс фон Трієр і Терренс Малік.
Щоби потрапити у конкурс, треба бути справді видатним режисером або дуже яскравим дебютантом. Як було із Сергієм Лозницею позаторік. Бачив фрагмент його нової стрічки "У тумані", яка змагатиметься у цьогорічному конкурсі Канн. Цікава, вишукана робота. У ній є трішки російських грошей. Оскільки більш нічого росіяни на конкурс не мають показати, то влаштують офіційний прийом на честь фільму. Переконані, що це їхня картина, а Лозниця - їхній кінодіяч. Нещодавно чув, як Сергія запитали, чи можна його вважати білоруським режисером. Сказав, що можна - водночас білоруським, українським, російським, німецьким, голландським. Це - європейський режисер, творче коріння якого закріпилося у радянському минулому. Народився в Білорусі, дитинство і молодість провів у Києві, вчився в Москві, працював у Санкт-Петербурзі, живе у Німеччині. Але в нього український паспорт.
Бюджети фестивального кіно різні - може бути і 2 мільйони доларів, і 200 мільйонів. Найсильніші продюсери - американці. Брати Гарві й Боб Вайнштейни зараз найуспішніші у світі, бо роблять великі гроші. Непогано просувається колишній киянин Олександр Роднянський. На тлі успіху в Росії намагається прорватися в американське кіновиробництво, і йому це вдається.
Денис Іванов, 33 роки, продюсер
- У конкурсі Канн випадкових людей немає. Британець Кен Лоуч бере участь увісімнадцяте. Щоб туди потрапити, треба зробити собі ім'я. Зазвичай спочатку фільм режисера проходить у спецпоказі, потім - у позаконкурсній програмі й тільки після цього потрапляє в конкурс. За рік зробити кар'єру нереально.
Країна-виробник фільму - це бренд. Режисер з України чи Білорусі має бути геніальним, аби подолати бар'єр: "А що, є така країна?" Якщо стрічка незрозуміла, країна, режисер і актори - невідомі, а історія - важко перетравлювана, шанси в такої дуже низькі. Але Каннський фестиваль підтримує держави, розташовані на узбіччі кінопроцесу. Завжди присутні одна-дві картини з таких. Також зазвичай є кілька із новинками у кіномові. З кінця 1960-х фестиваль критикували за гламурність і буржуазність. Тому завжди є пару антигламурних фільмів. Цього року - це фільм Сергія Лозниці "У тумані" та "За пагорбами" румуна Крістіана Мунджиу.
Заборонених тем у кіно немає, є непрохідні для певного фестивалю. В конкурс Канн навряд чи потрапить стрічка, яка прославляє нацизм або некоректно ставиться до раси, статі, сексуальної орієнтації. Як не крути, всі фільми мають тільки дві теми - любов і смерть. Героями керують ці два почуття, незалежно - артхаус це чи "Міцний горішок".
Продюсування картини грає не меншу роль, ніж її якість. У кіно не вийде, як у спорті, - стрибнув вище за всіх і переміг. За кожним рішенням стоїть політика. Дуже агресивно поводиться французька компанія Wild Bunch, яка продюсувала "Артиста". Кілька років тому понад п'ять їхніх фільмів потрапили у конкурс Канн. Наша Марина Врода також співпрацювала з молодою французькою продюсеркою Флоранс Келлер. Але й її фільм "Крос" торік був найкращим.
2 
1
Коментарі