Наприкінці червня Дінні Макґінлі, міністр у справах ірландськомовних територій – гелтахтів – представив у парламенті проект нового "Закону про гелтахти". Він вимагає від влади семи графств, що мають цей статус, складати і виконувати плани зі збереження та поширення ірландської мови. Тих, які не впораються, можуть виключити з числа гелтахтів. На цих територіях гельська є мовою освіти і сфери обслуговування. Дорожні знаки також лише ірландською. Гелтахти отримують дотації з держбюджету на розвиток мови.
Вперше округи з населенням, для яких рідна мова ірландська гельська, виділили у 1920-х, коли країна здобула незалежність. Тоді ірландськомовними були близько чверті громадян. Гельську оголосили першою державною, англійську – другою. Не дивлячись на захист мови урядом, кількість носіїв ірландської відтоді невпинно падає. 1956-го прийняли новий закон про гелтахти, їхню територію скоротили майже втричі. Дослідження 2007-го показали, що й у цих кордонах лише 20 – 30 тисяч
із близько 90 тисяч жителів використовують гельську як рідну. До гелтахтів переїжджають люди з англомовних регіонів і англійська витісняє ірландську в побуті
Кейсі ШЕВОНН, 47 років, викладач гельської, Дублін:
– Ще 10 років тому на курси приходили тільки ті, кого зобов'язували на роботі. Поліцейські, державні службовці, вчителі вивчали необхідний мінімум, здавали тест – і все. Поверталися лише перед черговою атестацією. Мені було дуже боляче, що ірландці, які народилися й виросли тут, не хотіли говорити рідною мовою. Приблизно 10 відсотків прагнули вивчити її так, щоб спілкуватися нею вдома. Це, переважно, ті, в кого батьки володіли гельською. Зараз ситуація змінилася. Маємо три групи діток, яких хочуть перевести з англійських класів. Бо в гельських викладають фанати своєї справи. З дітьми їздять на екскурсії, більшість додаткових занять – безкоштовні. Англійську вони й без того знатимуть, від цього нікуди не дінешся, але чому б додатково не вивчити мову землі, на якій живеш? Також маємо дві групи дорослих, які вдосконалюють свою ірландську. Вони чули її від бабусь із дідусями й хочуть, щоб їхні діти також знали гельську. Це не масове явище, але прогрес є. Уряд збільшив фінансування й у нашій школі. Тепер маємос 12 викладачів замість восьми. Надрукували частину книжок шкільної програми з літератури гельською. Минулого тижня отримали п'ять ящиків книжечок для малюків. Сподіваюся, ця тенденція збережеться.
Конрад МАКДАРА, 36 років, юрист, Корк:
– Фірму перевіряють, чи дотримується вимоги дублювати документацію ірландською. Маємо спеціальну людину, яка перекладає це все без помилок. Якщо якийсь урядовий документ виходить тільки ірландською, нам його перекладають англійською. Я вчився в юридичній школі Гарварда, мої батьки познайомилися і півжиття прожили у Манчестері, працюю у фірмі з головним офісом у Лондоні. Чув гельську хіба в історичному музеї, з якого дива маю раптом перемикатися на неї? Але складаю іспит, бо можуть забрати ліцензію. Її можна повернути через суд, однак начальник свариться, що це довго й дорого. Тому вся фірма здає ці ідіотські тести.
У доньчиній школі діти, які вивчають гельську, безкоштовно харчуються в їдальні та їздять улітку в спеціальні табори. Донька хоче бути, як усі, подорожувати разом з однокласниками. Але коли я побачив, що вона по 2 години на день вимальовує ці закарлючки, написав відмову. Нащо вчити мову, в якої немає майбутнього? Якщо хоче знати багато мов, хай вивчає китайську.
Дарін МЕДОК, 24 роки, студентка, Гелвей:
– Зацікавилася гельською після того, як перечитала "Володаря перснів". Для мене це мало якийсь відтінок магічності й загадковості. У нас на курсах була чудова викладачка. Вона змогла втовкмачити 14-річним підліткам, що ти – ніхто, якщо в твоєму житті немає нічого, крім фаст-фуду і наслідування зірок MTV. Інакше захоплення гельською я покинула б так само, як і акваріумістику, волейбол та в'язання гачком.
Мені подобається ініціатива уряду забезпечувати місця в університетах тим, хто вивчає гельську. Це – свідомі люди, які готові зберігати й поширювати її й надалі. Моя сестра – приватний гінеколог у Дубліні. Вона досить популярна, а її клієнти знають, що з нею треба розмовляти гельською. На звертання англійською вона прикидається, що не розуміє. Якщо бачить, що говорите ірландською вільно, а не просто заради неї, робить хорошу знижку.
Ерін РУЛАХ, 28 років, хореограф, Фінгал:
– Я танцювала в Лондоні в одній з відомих шкіл. Потім завагітніла і втратила форму. Коли повернулася, власник студії запропонував вести уроки етнічних танців. Я взялася за ірландські, бо в школі вісім років займалася ними. Думала, матиму до десятка учнів, а не по 30, як на східних. Однак на перший урок прийшли майже 80 людей. Через місяць їх залишилося 40, але всі займаються вже понад рік. Тоді я зрозуміла: у всьому світі цікавляться нашою культурою, а ми власними руками занедбуємо її. Не можна раз на рік у День святого Патріка поспівати ірландських пісень і казати всім, що ти любиш Ірландію. Це те саме, що наварити макаронів, перемішати їх із кетчупом і запевняти, що ти – великий знавець італійської кухні. Зараз я приїхала на рік у Фінгал, щоб пройти курс історичних танців. Ходжу на ірландські. Восени починаємо тур Європою. Усі знають, що в Ірландії прес-конференції та інтерв'ю ми даємо гельською. Я говорю нею не дуже правильно, бо вчилася від дідуся, а він був простим будівельником. Але краще так, ніж ніяк.
Лоркан МУРЧУ, 31 рік, фермер, Фурбо:
– Я свідомо залишився жити у гелтахті, хоча мав мільйон можливостей виїхати до Дубліна чи в якусь іншу країну, бо закінчував коледж у Франції. Своїм прикладом хочу показати дітям: можна бути щасливим не лише в мегаполісі чи офісі. Друзі кажуть, що я залишився в селі, бо уряд виділяє купу дотацій. Але овочі в мене купують приватні ресторани й служби доставки їжі. Я пройшов усі перевірки й маю сертифікати, що не використовую небезпечних речовин на полі. Уклав кілька контрактів на новий урожай. Справа не в грошах, безкоштовному тракторі і преміях від уряду. Я хочу жити там, де діти чутимуть рідну мову.
На жаль, середній вік жителів гелтахта – 65 – 70 років. Молоді намагаються виїхати у великі міста. Але країна переживає затяжну кризу. У нас дуже високий рівень безробіття, тому багато повертаються в села. Там у будь-якому разі прогодуєш себе і родину. Пишаюся тим, що загітував друзів перебратися сюди. А вони перетягли своїх родичів.
Уряд виділяє багато грошей на освіту в нас. Ми отримуємо класні книжки, у дітей хороші вчителі. У нас суттєво нижчі тарифи на електрику й газ. Торік померли кілька старих. Їхні будинки запропонували безкоштовно. Мої друзі вселилися в такий. Тепер мають величезний сад. На національні свята до нас приїжджають туристи, тут влаштовують цікаві фестивалі.
Я не забороняю дітям вивчати англійську. Навпаки, добре розумію, що на самій гельській далеко не заїдеш. Вони мають два уроки англійської на тиждень у школі, я дозволяю дивитися Discovery англійською. Також читають уголос англійські книжки. Цього достатньо, щоб нормально її знати. Просто не хочу, щоб одного дня онук зателефонував мені й сказав: "Good evening, Grandpa".
5 
1
Коментарі
1