Іранським жінкам заборонили дивитися футбол разом із чоловіками

 

У червні уряд Ірану заборонив жінкам дивитися футбольні матчі Євро-2012 у фан-зонах разом із чоловіками. Відтепер жінки не мають права з'являтися в клубах, барах і кафе, коли там транслюють футбол.

– Це вкрай недоречно, коли представники обох статей уболівають разом. Чоловіки під час матчів хвилюються, поводяться вульгарно й дозволяють собі брудні жарти. Тому дивитися з ними футбол – негідно для жінки. Вони мали б іще подякувати поліції, – заявив Бахман Каргара, заступник начальника відділу суспільних справ поліції.

Футбол – найпопулярніша гра в країні. Є жіночі команди та чоловічі. Жінкам заборонено приходити на поєдинки чоловічої ліги. Під час Євро-2012 матчі транслюють усі державні телеканали

Аболфазл КІАВЧІ, 24 роки, менеджер із продажу, Тегеран:

– Я перейнявся футболом два роки тому, під час чемпіонату світу. На матчі ходив у сусіднє кафе із сестрою. Вона на два роки молодша, незаміжня. Просила взяти її із собою, щоби познайомитися там з кимось із хлопців. ­Сестра дивилася з нами три гри. Потім їй це набридло. Зараз ходжу на футбол із друзями. Так набагато краще. Не треба стримувати в собі агресію, у певні моменти можу вилаятися. При жінці ніколи не дозволив би собі такого.

Щоправда, жінки піднімають настрій. Три тижні тому ходили зі співробітниками на природу, 10 хлопців і дві дівчини. Грали в баскетбол. У кожній команді було по дівчині. І ніхто від цього не страждав. Було ­жарко, ­дівчата познімали сорочки на довгий рукав, але не хіджаби – до цього не звикли. Мішані ­чоловічо-жіночі команди можуть бути лише серед близьких родичів чи друзів. Офіційно такі ігри заборонені. Вважають, що вони розбещують уяву і провокують на вульгарні вчинки.

Роя НАСЕРІ, 26 років, домогосподарка, Ісфахан:

– У нашому районі немає жіночих глядацьких зал. А супроводжувати в центр мене ніхто не буде, бо не встигне повернутися і зайняти хороші місця у своєму закладі. Чоловік каже, щоб я дивилася вдома, та сам чомусь іде з друзями до кафе або кінотеатру. Він би й не проти мене взяти, але побоюється, що нас затримає поліція моралі.

Свекрові не подобається, що я цікавлюся футболом. Говорить, ми боремося за традиційні цінності й водночас дозволяємо дружинам дивитися на чужих чоловіків у трусах, ще й переживати при цьому сильні емоції. Коли я сказала, що хотіла би подивитися бокс, вислухала лекцію на 2 години. Мовляв, мені б годилося переглядати серіали, кулінарні програми і виступи на релігійні теми, а я з 250 каналів вибираю тільки непристойне для жінки. Доньку ми віддали на легку атлетику, бо в неї дуже хороші дані. Тренер із Єгипту пропонувала взяти її на художню гімнастику, але вся родина відповіла, що це – спорт для повій.

Мохсен ХАДІ, 32 роки, художник, Тегеран:

– Коли чоловіки й жінки довго перебувають в одному приміщенні, це провокує брудні думки, яких не повинен мати щирий вірянин. Тому в нас не заохочували спільних переглядів футбольних поєдинків. А віднедавна це суворо заборонено. Якщо поліція побачить жінку в товаристві фанів-­чоловіків, одразу оштрафує.

Я дивлюся матчі вдома із сестрою. З дитинства вболіваємо за італійців.

Рахмад ВАХІДІ, 44 роки, музикант, Тегеран:

– Я дивлюся серйозний футбол деінде, тільки щоб дружина не бачила, як я серджуся чи вигукую непристойності. Ми з друзями воліємо залишати негативні емоції поза домівкою. Зженеш злість на якомусь воротареві, покричиш із хлопцями, а додому повертаєшся ­спокійний і люблячий. Якщо стримуватися, бо поряд чиясь дружина чи мати, – тоді в чому сенс цієї гри? Хочуть дивитися матчі – будь ласка, але вдома або в окремому залі.

Моя дружина добре знається на світовому футболі. Матчі іранських команд чи чемпіонат Азії ми переглядаємо вдома, бо ставимося до них спокійніше. Але коли мова йде про гру збірних Іспанії чи Італії, емоції вирують. Повірте, я б не хотів, аби моя Мехрі почула мій крик, коли судді не зарахували гол збірної України.

Мохамед ДАЙМАРІ, 24 роки, вчитель англійської мови, Керман:

– Дивлюся футбол удома. Беру кілька ­пляшок пива і закриваюся у вітальні. Нема компанії. Двом меншим сестрам і мамі ця гра не цікава. Друзі також не розуміють мого захоплення.

Колись кілька матчів переглядав із дівчиною. Вона грала в національній збірній з волейболу. Дуже спортивна. Майже 190 сантиметрів на зріст. Це мені найбільше в ній ­подобалося, бо я маю 202 сантиметри. Але ми не засиджу­валися перед екраном, бо в неї самі тренування. Спорт забирав увесь її час, тому ­розійшлися.

У нас практично в усіх видах є жіночі ­команди. Вони зачиняються в спортзалах і тренуються. Чоловікам туди заходити не можна. Більшість змагань між жінками для нас закриті.

Вінус БЕХЕШТІ, 31 рік, лікар, Керманшах:

– Ми з чоловіком купили квитки на фінальний матч Євро-2012. Потім він сказав, що на роботі цього не схвалюють, тому ­поїде з другом із Марокко. Той свою дружину бере, хоч вона цікавилася, чи гратиме у фіналі ­Європи Бразилія. Прикро, бо держава диктує, які в тебе мають бути захоплення. Хассан говорить, що можу піти до кінозали, але там не пострибаєш і не порадієш від душі, а вдома самій нецікаво.

Я вивчала сімейну психологію. У всіх книжках пишуть, що у подружжя мають бути спільні інтереси, вони повинні дихати одним повітрям. То чому ці інтереси обмежуються кухнею й дітьми? Хіба не краще було б разом уболівати за чоловікову улюблену команду?

Мохамед АХМЕД, 21 рік, студент, Керман:

– Більшість іранців дивляться чемпіонат ­Європи вдома. Там можеш робити, що хочеш: лаятися, пити пиво. На людях – зась. У парках установили кілька великих екранів. Біля них іноді збираються фанати. Але переглядають матчі спокійно – без лайок і алкоголю, бо навколо ходять поліцейські.

×