У середині ХХ ст. Магатмі Ґанді доводилося переконувати співвітчизників у необхідності мати вдома вбиральні. Навіть заможні й освічені індуси в ті часи справляли свої природні потреби в кущах. Сотні років вони вважали, що мати туалет у будинку - негігієнічно.
- Там, де готують та їдять, переконаний багато хто, не може бути туалету, - пояснює Віджай Баскар, голова санітарної програми індійського міністерства з розвитку сільської місцевості. - Прибирати туалет - негідно, за законами окремих каст. Для цього слід наймати певних людей. Але на таке часто бракує грошей. Тому й ходять у кущі. На вулицях сморід, спалахують епідемії тифу, малярії та інших небезпечних хвороб.
За останні чотири роки міністерство спорудило понад мільйон туалетів в оселях. Проте дві третини з 1,13 млрд індусів продовжують справляти потреби просто неба.
- Це передусім біднота, - каже Радж Гопал, менеджер із Мумбаї. - У мене вдома два туалети, я регулярно в них прибираю. Більшість людей не розуміють, навіщо будувати вбиральню, коли всі й так оправляються посеред вулиці. Туалети треба мити, вони смердять. У вашій країні бувають зими, бігати в кущі, коли мороз, мабуть, не надто приємно. Тому туалет в оселі - необхідність.
У штаті Хар"яна живуть 21 млн індусів. Мають телевізори 70% із них, а вбиральні - 40. Навесні місцеві жителі зробили крок до вдосконалення гігієни: перестали видавати дівчат заміж за чоловіків, в яких удома немає туалету. У містах штату з"явилися плакати: "Не маєш туалету - не маєш дружини". У міністерстві кажуть: ініціатива виявилася дієвішою за всі попередні програми. У відомстві обліковують будинки без вбиралень. У багатьох помешканнях почали активніше облаштовувати туалети.
- У нас діє програма виплат: кожен індус, який споруджує вдома вбиральню, отримує 2500 рупій (400 грн. - "Країна"). Сільським громадам виділяють цемент і цеглу для будівництва. Усі будматеріали безкоштовні, - додає Віджай Баскар. - А "шлюбну ініціативу" міністерство підтримує - вона дає реальні результати.
Креативну пропозицію жителів Хар"яни підхопили й тамтешні організації із захисту прав жінок. Для слабкої статі відсутність домашніх туалетів - проблема.
- Йдеться не лише про гігієну, а й про безпеку, - пояснює Раньяна Кумарі, індійська правозахисниця, директор організації "Центр соціологічних досліджень". - У селі вдень справити потребу важко - скрізь люди. Тому сором"язливі жінки чекають темряви й виходять із будинку, наражаючись на небезпеку. Когось ґвалтують, хтось наступає в пітьмі на змій.
Раньяна переконана - там, де погано діють урядові програми, спрацьовує людська принциповість.
- Ненасильницькими методами - бойкотами, голодуванням - можна досягти незалежності. Це довели індуси 60 років тому. Відмовляючи нареченим, доки ті не побудують удома туалет, можна побороти й антисанітарію, - каже Кумарі.
Програми з будівництва туалетів стартували майже одночасно з черговим витком освоєння космосу. Нещодавно уряд Індії виділив $2,4 млрд на розробку пілотованого космічного корабля. Його планують запустити 2015 року.
Таке капіталовкладення індійці вважають розумним, хоча 76% населення країни в день витрачають менше ніж $2. Завдяки космічним програмам у віддалених сільських районах держави з"явилося телебачення, інтернет і пункти телеконсультацій із міськими лікарями.
- Завдяки супутникам ми через телебачення залучаємо людей до боротьби з антисанітарією. Вчимо правил гігієни, пояснюємо причини епідемій, закликаємо облаштовувати туалети і не викидати сміття в річки, - каже представник Індійської організації космічних досліджень Шрі Гурупрасад. - 70 відсотків індусів живуть у селах і не мають можливості лікуватися. Через супутниковий зв"язок ми практикуємо телемедицину: людина може прийти до місцевої лікарні й отримати консультацію спеціаліста або групи фахівців із провідних медичних центрів. Для цього в сільських госпіталях облаштовують кабінети зі спеціальним телекомунікаційним обладнанням. По всій країні їх 268.
Подібна система працює і в школах. Через супутник сільські учні можуть прослухати музейну екскурсію або курс професорських лекцій.
- В Індії є 13 автобусів із телекомунікаційним обладнанням. Вони курсують віддаленими регіонами, де немає доступу до інформації, - розповідає Шрі Гурупрасад. - Космічні програми буквально допомагають вирішувати суто земні проблеми.
Каналізаціям Хараппи п"ять тисяч років
За часів цивілізації міст Хараппи і Мохенджо-Даро в ІV тисячолітті до н. е. на території сучасної Індії існували найдосконаліші каналізаційні системи у світі.
На вулицях праіндійських міст стояли криниці з трубами, які забезпечували водою всі будинки. Городяни користувалися домашніми й міськими туалетами. Нечистоти стікали в канали, які пролягали вздовж вулиць. Канали були закриті цеглою. Ними постійно текла вода зі спеціально обладнаних на пагорбах міста басейнів і колодязів. Так нечистоти і бруд потрапляли в річки.
За допомогою такої каналізаційної системи пращури індусів не лише мали воду в помешканнях, а й уникали смороду та епідемій в умовах надзвичайної спеки.
ЦИФРА
650 млн індусів справляють потреби просто неба
Усе змиє Ганг
Чотири дні поспіль в індійських автобусах може витримати хіба індус. Або ж той, хто вдало мімікрував під нього. Спочатку вчуся користуватися пристанційними туалетами.
Дякувати Шиві, індуси не економлять воду. Замість туалетного паперу в кожній кабінці - кран та відро. Просто, гігієнічно і дещо елегантно - прозорий потік, що змиває бруд цього світу до світового океану.
Якщо автобус зупинився в чистому полі, згодиться й перший-ліпший кущ. Індійські пані в таких ситуаціях поводяться стильно. Більшість тамтешніх чоловіків, на відміну від українських, роблять це навсидячки. А жінки навпаки - гордо стають неподалік, трохи підбирають спідниці - аби не замочитися, відставляють ніжку й милуються пейзажем.
Якось, прогулюючись фортом Джайсалмер о п"ятій ранку - єдиний комфортний час в умовах тропічної спеки, - ми зустріли жіночку, яка без зайвого сорому сиділа навпочіпки між власним будинком і старовинним муром форту. Привітальний помах рукою, обов"язкове Hello, і ми розійшлися назавжди.
Не подумайте, що в цьому славному форті не було каналізації! Просто за довгі роки під вагою величної споруди земля трохи просіла. Стікання нечистот майже припинилося. Тепер вони якщо й течуть, то вулицею, нагадуючи про плинність буття. Сморід не надто бентежить - навпаки, вдало поєднується з хрестоматійним ароматом коров"ячого гною, що вкриває бруківку.
Але ніщо не зрівняється з величним Гангом! Продукти життєдіяльності століттями стікають кам"яними стінами будинків до священної річки, немов коричневі водоспади. У воді вони змішуються з попелом спалених тіл, жертовними квітами й сміттям, яке зразкові індійські господині в шовкових сарі щоранку несуть до Гангу. Коло життя замикається. Якщо хтось цікавиться, як індуси вирішують проблему гігієни, впевнено кажу: "Більшість із них такої проблеми не мають".
Євгенія КОРНЕЙКО
Коментарі