У Черкасах відбулася прем'єра вистави "Тарас: слава" за поемою Богдана Стельмаха у постановці Сергія Проскурні. Це перша частина проекту режисера. Почали постановкою про останні дні Шевченка до 150-річчя від його смерті. Закінчать 8-годинною мультимедійною виставою до 200-ліття поета 2014 року.
9 березня у Черкаському музично-драматичний театр до двох Шевченків - бронзового у дворі, дерев'яного у вестибюлі - додалася маска із пап'є-маше на афіші вистави.
До партеру заходить зграйка школярів у костюмах із краватками. Штовхаються, дуркують, наче їх пригнали сюди вчителі. Це молоді баскетболісти, яких запросив Сергій Проскурня. Якось їхав із Черкас до Одеси в одному вагоні з командою 14-річних юніорів "Черкаських Мавп". Запитав хлопців зі свого купе, чи давно були в театрі? Вони: "Ніколи!" Режисер тоді запропонував мерові Черкас Сергію Одаричу розпочати програму естетичного виховання спортивної молоді.
- Проводжу їх, питають, що таке "партєр", - розповідає. - Кажу: "А знаєте, як у театрі поводитися?" Вони обурено: "Ну ми ж не футболісти".
Справді, за всю 2-годинну виставу жодна мобілка з їхнього ряду не дзенькнула.
Режисер запитує хлопців-баскетболістів: "Знаєте, як поводитися в театрі?" Вони обурено: "Ну ми ж не футболісти"
"Слава" - четверта частина поеми Богдана Стельмаха "Тарас". Розповідає про життя Шевченка після 37 років: від муштри у казармі Новопетровського форту посеред казахського степу до смерті. Протягом вистави місце дії змінюється на Нижній Новгород, Кирилівку і Санкт-Петербург. На службі Тарас - найнезграбніший солдат, потай малює. Заприязнюється з родиною коменданта форту Ускова - пані Агатою та її сином Дмитриком. Згодом йому дозволяють повернутися в Україну. Гостює у сестри і брата. Змушений вертати до Петербурга, де глядачі стежать за останніми його годинами і строфами.
Актори з ніг до голови одягнуті у світлий льон. З нього - сорочки, взуття, верхній одяг. Декорації - натягнуте на стенди полотно із легкими замальовками церкви, квітів, дерев. Коли їх рухають, щоб із казахського степу зробити українське село, персонаж Доля забуває про мікрофон біля обличчя і гучно свариться: "Та куди ж, не туди!"
У другому ряді партеру постійна відвідувачка театру 69-річна Людмила Петрівна коментує сусідці всіх, хто з'являється на сцені:
- Тарас із Кієва. Народний артіст. А ця Кайдашиху грала. Он малий - майбутній артіст, - каже далі про хлопчика, що грає Дмитрика Ускова, який помирає. - І таке дали грати дитині. Недобре, коли вмираєш на сцені. Холодно. Вентілятор у них, навєрноє.
Людмила Петрівна загортається в пальто, одягає бузковий мохеровий берет, дістає носову хустинку. Раптом у залу спрямовують два прожектори. Дві жінки в окулярах, із сучасними зачісками, на височенних шпильках піднімаються на сцену. У чорних ділових костюмах нагадують вчительок. Згори під електронну музику спускається біла пластикова дошка. На ній текст: "Тарас Шевченко (1814- 1861), кількість пам'ятників - 1101, кількість театрів ім. Шевченка - ?, кількість випитої горілки - знак нескінченності".
Жінки - Добра і Погана Слава. Добра: "Він - душа свята" і витирає рядок про горілку. Погана: "Твориш ти ікону з образу його". Говорять про сучасне сприйняття Шевченка. Перевертають дошку. На звороті - список "Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, ?"
- Обалдєть, - каже чоловік у залі. Через хвилину його син ниє: "Папа, хочу в туалет". Татусь бере його за руку і каже дружині, що вже не повертатиметься. Багато глядачів прийшло з дітьми дошкільного віку. Малюк із першого ряду на другій годині вистави все поривався вилізти на сцену. Врятував коржик, який йому видала мама.
Виконавець головної ролі Петро Панчук переодягається на сцені. Оголює ноги, дівчата в партері гигочуть. Згодом, закоханий у молоду актрису Катрю Піунову, Тарас чепуриться перед дзеркалом. Одягає штучну бороду на товстій білій гумці й високу хутряну шапку. Каже про бороду: "Як лисині бракує "оселедця", то він, збитошник, з підборіддя пнеться".
Усіх жінок Тараса - Дівчину, Вродливицю, Татарку, Наречену (Ликеру) - грає та сама актриса, Ірина Глазова. Її образ нагадує героїнь Шевченкових малюнків - чорнобрових, дещо пухких. Щоразу з'являється як марево, танцює у тонкій білій сукні, читає присвячені їй вірші, навіть намагається спалити рукопис. Не горить.
Репліки Шевченка з вистави "Тарас: слава"
А сто чортиць тобі в матню!
Потап, ліхтар йому під око!
А матері його сто копанок чортів!
Мені нарешті можна до столиць!
Приймай же, друже, волоцюгу з Лугу!
А Катя Піунова... Ну, посватав...
І висватав, як знаєш... гарбуза...
З коня такого я не вперше падав,
Та завше прикро... Юна комиза
Чекає молоденького туза,
А я – старий, і я – не туз; це вада.
В мундирах ми усі – орли.
Або – осли. Це – як для кого.
Ось півлисточка засмітив –
Мов копу жита змолотив.
2 
1
Коментарі