"Гроші нам послав Господь" - Іспанці рятуються від кризи грою в лотереї

Напередодні Різдва 70 сімей із іспанського села Содето й 1800 жителів північного містечка Ґраньєн виграли в національну лотерею El Gordo понад 720 мільйонів євро. У Содето пощастило всім, крім грецького режисера Костіса Міцотакіса, який оселився там через нерозділене кохання до місцевої красуні. Селяни, які працюють переважно на будівництвах чи на фермах, отримали по 130 тисяч. Городянам дісталось приблизно по 400 тисяч євро. На білети кожен витратив по 20 євро.

Зараз Іспанія переживає одну з найскладніших економічних криз за останні десятиліття. Рівень безробіття сягає 23 відсотків. Багато людей купують лотерейні білети El Gordo. Сподіваються на удачу, яка докорінно змінить їхнє життя, чи хоча б на невеличкий додатковий прибуток

Олена РОДРІҐЕС, 25 років, безробітна, Мадрид:

– Чоловікові батьки походять із Содето. Раніше там було півтисячі жителів. Зараз лишилося трохи більш як 200. Фермери, коли дізналися про виграш, мчали до міста на тракторах. Не могли повірити. Коли переконалися, кілька днів не вилазили з барів. Усі були щасливі. Кажуть, доля дала ще один шанс. Знайомий фермер розповів, що більшість грошей піде на виплату кредитів. Узяв їх на зрошувальне обладнання, бо село часто потерпає від посухи. Багато з тих, хто виграв, купили нові меблі, дехто – автомобіль.

У лотерею в нас вірять більше, ніж у владу. Що з урядом, що з білетом – або пощастить, або ні. Але грати можна кілька разів, а влада – лашається надовго.

Я купую лотереї п'ять років. Поки що нічого не вигравала.

Отець Ґільєрмо, 58 років, Мадрид:

– Торік виграв у лотерею 300 тисяч євро. Ніяк не міг наважитися сказати про це парафіянам. Гроші нам були потрібні, щоб викупити й реставрувати старі дзвони, але ми не могли назбирати потрібної суми. Я хотів прямо розповісти, але коли купував білети в магазинчику біля дому, продавщиця так сумно промовила: "Хто це такий грішний, що не може відмовитися від азартних ігор і просить вас купувати йому лотереї? Хтось із ваших лежачих парафіян? Треба думати про спасіння душі, а не про забавки". Тоді сказав на недільній проповіді, що гроші нам послав Господь, і важливо те, що вони є, а не в який спосіб до нас потрапили. Відтоді ходять чутки, що мені приносять пожертви власники місцевих будинків розпусти.

Лотереї люблю з дитинства. Нас було шестеро в родині, і батько купував кожному по білету. Якщо хтось вигравав, гроші спускав на нові білети. Брати досі купують їх своїм дітям і онукам.

Позаторік захопився гральними автоматами. Це не була хвороба, бо я не витрачав ­більше 3 євро за раз. Але добряче допомагало розслабитися. Якось пішов просто з церкви. У той день вислухав чотири страшні сповіді. Треба було відключитися. Коли сів, люди ­почали озиратися. Тільки тоді зрозумів, що не переодягнувся. Після того до автоматів навіть не підходжу.

Хулія СОЛЛ, 23 роки, студентка, Ґраньєн:

– Бабуся виграла 96 тисяч євро. ­Той ­білет купили на чотирьох. Разом із сусідкою скооперувалися й полатали асфальт на їхній вуличці. Кілька тисяч віддала в церкву. Ще здійснила давню мрію – купила спеціальне інвалідне крісло для своєї паралізованої подруги. Воно коштувало майже 5 тисяч євро. Коли жителі Ґраньєна виграли такі величезні гроші, у місцевій газеті вийшла серія статей про людей, які зривали джек­поти, але розтринькували все й урешті йшли працювати сміттярами. На мою бабусю це так вплинуло, що пообіцяла не витратити жодного цента на розваги.

Вона має трьох онуків. Відкрила для кожного рахунок і поклала по 20 тисяч євро. Сказала, ще 20 відклала для першого правнука. Хто хоче їх отримати, хай поспішає.

Марія ТАТО, 45 років, няня, Ґраньєн:

– Серед переможців більшість – пенсіонери й робітники. Освічені люди чомусь не вірять, що можна купити білет і одразу розбагатіти. Мій сусід­-дантист казав: "Вірогідність щось отримати – одна на мільйон. Ти просто викидаєш гроші. Краще б купила на них книжку". А я взяла й виграла 222 тисячі євро. ­Придбала нарешті нове авто й зробила гарний ремонт. Поки що витратила менше 50 тисяч. Решту поклала в банк.

Працівники пекарні за частину виграшу обладнали дитячу кімнату в себе на підприємстві. У теплиці закупили нове обладнання. Хтось віддав 80 тисяч школі. 100 тисяч передали молодій вдові. У неї народилися дуже хворі близнята.

Більшість поклали гроші на рахунки. Я не чула, щоб хтось поїхав у подорож навколо світу. Падре мені порадив переказати кошти на рахунок хоспіса в місті. Сусідка найняла людей, щоб навели лад на старому цвинтарі. Мій брат оплатив навчання місцевому хлопцю. Дитина дуже талановита, але якимось дивом не отримала стипендії на навчання в університеті. Хоче бути агрономом-­селекціонером. Брат каже, може, він якийсь новий сорт апельсинів виведе.

Ми й далі купуємо лотереї – El Gordo і Euro­million. Чоловік не вірить, що ще колись отримаємо великий виграш. Але маємо звичку щосуботи їхати в торговельний центр, купувати там продукти на тиждень, три газети, два жіночі журнали й чотири лотерейні ­білети.

Леон РОНЕР, 54 роки, власник магазину, Барселона:

– Коли ти відкриваєш навіть невелику продуктову крамницю, перш за все домовляєшся з представниками молочних ферм, пекарнями й дистриб'юторами лотерей. З десяти покупців троє візьмуть білет.

Мені здається, тільки британці так люблять розіграші, як ми. Навіть діти в школі розігрують коробку олівців. Моя донька програла в конкурсі на найкращий малюнок і не отримала набір художника. Ми купили навіть кращий, але вона все одно була засмучена, бо не виграла його. Проводили лотерею серед третьокласників, де білет коштував євро, а головний приз – 50 центів. Моя мала спустила 10 євро.

×