вівторок, 20 листопада 2012 16:12

"Голодомор відбувся, бо Україна не була вільною і нею керував маріонетковий уряд"

  Володимир ВАСИЛЕНКО. Народився 16 січня 1937 року в Києві. Батьки освітяни.

1959­го закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював представником України при Європейському ­Союзі та НАТО. Був послом у Великій Британії та Ірландії. З 2001­го – суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії. У 2006–2010 роках – представник України в Раді ООН із прав людини. 2008­го – уповноважений України в Міжнародному суді ООН під час розгляду справи ”Румунія проти України”. Викладає міжнародне право у Києво­Могилянській академії.

Дружина Людмила – філолог. Син ­Андрій та донька Леся працюють юристами. Захоплюється плаванням та історією України. Найяскравіше враження в житті – ухвалення
Декларації про державний ­сувере­нітет та Акт проголошення незалежності України. ”Була боротьба між двома таборами.
Перший наполягав на відновленні державної незалежності України. ­Другий –
на продовженні пере­бування в СРСР.
На щастя, перший переміг”, – згадує він
Володимир ВАСИЛЕНКО. Народився 16 січня 1937 року в Києві. Батьки освітяни. 1959­го закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював представником України при Європейському ­Союзі та НАТО. Був послом у Великій Британії та Ірландії. З 2001­го – суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії. У 2006–2010 роках – представник України в Раді ООН із прав людини. 2008­го – уповноважений України в Міжнародному суді ООН під час розгляду справи ”Румунія проти України”. Викладає міжнародне право у Києво­Могилянській академії. Дружина Людмила – філолог. Син ­Андрій та донька Леся працюють юристами. Захоплюється плаванням та історією України. Найяскравіше враження в житті – ухвалення Декларації про державний ­сувере­нітет та Акт проголошення незалежності України. ”Була боротьба між двома таборами. Перший наполягав на відновленні державної незалежності України. ­Другий – на продовженні пере­бування в СРСР. На щастя, перший переміг”, – згадує він

У міжнародному праві геноцид – "злочин злочинів". Більшого бути не може

Чому в Україні була така трагедія як Голодомор?

- Бо ми програли війну. 1920-го були програні визвольні змагання між Україною, очолюваною Директорією, та більшовицькою Росією, на чолі з Раднаркомом. Проте неорганізований спротив українців продовжувався до 1922 року. Згодом він зійшов нанівець. По перше, завдяки голоду в 1920-1921-тих, що підірвало спроможність до повстанської діяльності. По друге, комуністична влада, вбачаючи серйозність національно-визвольного руху, пішла на значні поступки. В Українській РСР запровадили політику українізації, визнали її автономію, відмовилися від політики військового комунізму і запровадили НЕП (нова-економічна політика, яка була запроваджена у радянських республіках у 1920-х - "Країна"). На деякий час непевне становище режиму стабілізували і суспільство трохи розслабилось після війни. Поступки дали серйозний поштовх культурному розвитку, українці почали відбудовувати свою національну культуру, вимагати більших прав для себе відповідно до формальних положень Конституції СРСР. Москва злякалася. Тому почали колективізацію, щоб підірвати тодішній коріння спротиву - українське селянство. Почалося невдоволення. Тому влада вирішила завдати удар по іншій групі — по інтелігенції. Репресувала близько 30 тисяч представників української інтелігенції та голодом ослабили селянство. Комуністам вдалося обезголовити націю та паралізувати її волю до спротиву. Таким був намір радянської влади.

У чому причина постійних дискусії щодо визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом чи ні?

- З одного боку, нема принципового значення, як його визнавати. Все одно це був страшний злочин, скоєний комуністами. Через штучно організований голод було винищено кілька мільйонів людей. У міжнародному праві під винищенням розуміють свідоме вбивство значної кількості цивільного населення, зокрема шляхом позбавлення його доступу до продуктів харчування і ліків. Це було масове знищення людей, що в ієрархії міжнародних злочинів є одним із найтяжчих. Геноцид і масове винищення називають однаково - "злочинами проти людяності". З іншого боку, геноцид має особливий характер та правову специфіку. У міжнародному праві геноцид - "злочин злочинів". Більшого злочину просто бути не може. Тому такий нюанс вирізняє геноцид зі "злочинів проти люлдяності".

Голодомор це геноцид?

- Це і "злочин проти людяності", і геноцид водночас. У Конвенції ООН 1948 року визначені характеристики та визначена відповідальність за "злочини проти людяності". Так називають дії спрямовані на часткове або повне фізичне знищення національної, етнічної, расової або релігійної групи. Це вбивство, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень та розумових розладів, навмисне створення умов життя, розрахованих на фізичне знищення групи, заходи, що унеможливлюють народжуваність у даній групі або примусова передача дітей з цієї групи в іншу. Те, що відбувалося в Україні у 1932-1933 роках, підпадає під всі ознаки. Це також стосується й питання дітей. Через штучно створені умови голоду в Україні батьки змушені були відмовлятися від своїх дітей. Поширена була масова безпритульність. Діток підбирали на вулицях і запроторювали в дитячі будинки, де їх виховували радянськими людьми. Однією з ознак винищення людей є масове вбивство значної кількості індивідів. Міжнародне право не визначає конкретно скільки це, тому кількох тисяч достатньо. Конвенція взагалі не встановлює межі чисельності для геноциду. Це може бути вбивство невеличкого племені, яке налічує сто осіб. Натомість знищення кількатисячного селища вже не визнаватимуть геноцидом. Злочинні дії повинні бути спрямовані не проти окремо взятих членів певної групи, а проти групи, як такої. Плем'я є етнічною одиницею. Знищення його суперечить принципу багатоманітності світу в цивілізаційному вимірі, тому становить небезпеку для всього людства. Вирішальним для юридичної оцінки геноциду є встановлення наміру знищити саме цю національну, етнічну, релігійну чи расову групу. Керівництво СРСР мало намір знищити частину українців, щоб вони не бунтували, хотіли позбутися нашого прагнення до свободи і збереження змісту української ідентичності. Тому Голодомор 1932-33 років — це геноцид.

Чи був він якось задокументований?

- Конвенція ООН не вимагає пред'явлення документів про план злочину, але його необхідно довести. Умовно кажучи, якщо Сталін хотів винищити українців, то йому не обов'язково прямо писати — винищити стільки українців. Голод виник із масштабним вилученням у селян врожаю для втілення надмірних хлібозаготівельних планів. У 1930-1931 роках влада мала на меті лише заробити і використати кошти на індустріалізацію країни та створення військово-промислового комплексу. Вже тоді де-не-де люди переживали голод. Держава продовжувала встановлювати високі плани хлібозаготівель. У 1932-1933-ті адже гинули сотні тисяч. У такі ситуації держава повинна була переглянути плани заготівель та надати допомогу районам, які потерпали від голоду. У 1932 і 1933 роках у державних резервах Непорушного і Мобілізаційного фондів зберігалося більше двох і трьох тонн збіжжя відповідно. Продукти і зерно йшли з України в інші радянські республіка або на експорт за кордон. Натомість влада застосовували репресії проти селян, забираючи усі продукти харчування. Репресували також тих партійних працівників, які намагалися допомогти населенню. Радянська влада видавала численні постанови про відповідальність у вигляді штрафів продуктами, якщо селяни не виконували норми чи графіки хлібозаготівель. Існували "чорні дошки", до переліку якої заносили сотні сіл або й цілі райони, що саботують хлібозаготівлі. До них забороняли довозити товари, з магазинів вилучалися усі продукти. У розпал Голодомору селянам забороняли виїжджати за межі саме Української СРР, на кордонах якої виставляли військових. Почувши про голод, багато громадських організацій із-за кордону пропонували Союзу допомогу. Проте Сталін заперечував, що в Україні голодують. Він уже тоді його намагався приховати. Радянська влада мала багато ресурсів, щоб запобігти Голодомору, але не робила цього свідомо. Вона могла "контролювати голод". Із середини 1933-го смертність від голоду почала стрімко знижуватися, хоча врожай наступні кілька років був нижчий. Усі ці факти задукоментовані у постановах чи директивах вищого керівництва. Це означає одне - голод штучно організувало радянське керівництво. Якщо людина до цього часу ще свято не вірить у штучність винищення українських селян голодом, то тут ніякі аргументи не допоможуть — задокументовані чи ні.

Чому ж не всі країни хочуть визнавати геноцидом українців?

- Противники кажуть, що голод був не тільки в Україні, але й інших радянських республіках. Це дійсно так, проте не у таких масштабах, як у нас, його не було ніде. Лише голод в Україні та на Кубані був геноцидом. Хоча голод в Росії був, і там все теж дуже трагічно. Також противники кажуть, мовляв під час Голодомору гинули також представники національних меншин, не лише українці. Проте вони постраждали тільки через те, що жили разом з українцями. Жили б в Москві — ну, як максимум, відчували б перебої з ікрою. Удар голодом був по території розселення українців в межах Совєтів. Національні меншини, які там проживали, стали не вільними жертвами геноциду. Не було наміру їх знищувати, як національні одиниці. Але й рятувати ніхто не хотів. Мали помирати разом з нами. Є дослідники, які вважають, що голод був спрямований проти громадян радянської України, а не українців, як національної одиниці. Проте українці, які складали три чверті населення Кубані, були громадянами радянської Росії. Третій аргумент противників геноциду у тому, що серед виконавців Голодомору були й самі українці. Це правда. Але у Конвенції ООН не сказано злочин є тільки тоді геноцидом, коли його здійснювали представники інших національностей. Радянське керівництво хотіли заморити голодом саме українців, як представників певної нації.

Дехто намагається протиставити український Голодомор єврейському Голокосту. Наскільки це правильно?

- Є люди, які шукають спільні та відмінні ознаки між цими подіями. На їх думку, оскільки Голодомор відбувався не так як Голокост, його не можна визнавати геноцидом. Але навіть будь-які два злочини чимось відрізняються один від одного. Тут те саме - це два різних геноциди. У юридичному вимірі вони схожі, мають однакові правові характеристики. У Конвенції 1948-го не зазначено, що злочин є геноцидом тільки тоді, коли має ознаки Голокосту.

Чому найбільше противиться визнавати Голодомор як геноцид українців Росія?

- Інформація про Голодомор і відновлення пам'яті про нього пов'язане зі з'ясуванням причин, чому це сталося. Саме це й казить Росію. Хоча ніхто в Україні не вимагає відповідальності за скоєний злочин сучасної російської влади. Росія вважає себе спадкоємцем СРСР, а Сталін — кумир для частини російської владної верхівки. Цілком зрозуміло, що вони будь-якими способами намагаються заперечити український вимір Голодомору. Стверджують, що визнання тільки українського Голодомору геноцидом — це не повага до пам'яті жертв голоду в інших республіках СРСР. Росіяни хочуть зробити це злочином проти радянської людини, а не проти якоїсь нації конкретно.

Яка ситуація із визнанням Голодомору сьогодні?

- Геноцидну природу Голодомору в Україні було визнано постановою апеляційного суду міста Києва 13 січня 2010 року. Суд розглянув матеріали кримінальної справи, яку порушувало СБУ у свій час. Відомство дійшло до висновку, що питома частина українців була навмисно заморена голодом, що є актом геноциду. Суд підтвердив цей висновок, проте закрив справу. Особи, які брали участь у вчинені злочину, померли. Організаторами Голодомору була визнанана радянська верхівка: Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар, Петровський, Балицький. До речі, ніхто не оскаржував дії і рішення суду. Цього не було, коли СБУ у травні 2009-го порушило кримінальну справу, ні коли передавало її до суду, ні після винесення судом постанови. Хоча серед політиків та ЗМІ було стільки критики, особливо галасували комуністи. Але ніхто не оскаржував, бо не мав ніяких підстав. Рішення ґрунтується на українському законодавстві, відповідає нормам міжнародного права і відновлює в певній мірі справедливість. Проте справу необхідно продовжувати. Вона була порушена проти 9 осіб, організаторів. Далі потрібно встановлювати, хто брав участь у вчинені злочину.

Чи потрібне міжнародне визнання Голодомору геноцидом?

Ні. Це глупість — апелювати в таких питання до світу. У нас мільйони людей були заморені, мільйони не народились, а нам важливо, як про це подумають сусіди. Та хай думають як хочуть. Українці повинні для себе зробити висновки, тоді й буде міжнародне визнання. Визначати пріоритетним міжнародне було помилкою Ющенка і його команди. По великому рахунком важливо, що про Голодомор думають громадяни України, а не Росії, Франції чи Ізраїлю. Треба спочатку в Україні цього добитися, а потім проситися на міжнародну арену. Усвідомлення цього жаху має згуртувати націю. Ми повинні вивчити ці жорсткі уроки історії, задумуватися над тим, хто нами керує, яка ціна свободи і що робити, щоб таке більше не повторилося.

Які ми можемо винести уроки?

Перше - пам'ятати. Друге - формувати в собі окремо і суспільстві загалом ментальні запобіжники до подібних злочинів. Тоді люди інакше ставитимуться до сьогодення і робитимуть все можливе, щоб не допустити будь-яких масових злочинів на своїй землі. Голодомор відбувся, бо Україна не була вільною і нею керував маріонетковий уряд, який тільки формально був український. Тому мусимо усвідомити, що якщо ми хочемо жити, маємо більше цінувати свободу.

Зараз ви читаєте новину «"Голодомор відбувся, бо Україна не була вільною і нею керував маріонетковий уряд"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

52

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути