Статистичні дані київських архівів того періоду спалили
Як відкривали тему Голодомору?
– У Радянському Союзі більшість демографічної статистики йшла під грифом "для службового користування". В обмеженій кількості дані стали доступні у середині 1960-х. Почалося дослідження й обговорення, але тоді це не стосувалося Голодомору. Відкрили загальні показники демографічної динаміки й складу населення. Детальна статистика смертності, зокрема – за статтю та віком, була засекречена. Піднімати дані періоду Голодомору неформально було заборонено.
Науковці в діаспорі зверталися до теми, але не мали доступу до статистики. Їх дослідження базувалися на уривчастих даних і спогадах. Наприкінці 1980-х багато інформації відкрили. Тему Голодомору стали піднімати історики, демографи й діячі культури. Мали надію, що отримають вивірену статистику втрат. Але цього не сталося.
1937-го провели перепис населення, який показав чисельність значно меншу, ніж визначив Сталін на XVII з'їзді партії. Тому перепис був оголошений дефектним, демографів і статистиків розстріляли. Демографічний інститут Академії наук у Києві розформували.
Яка кількість втрат зараз виглядає найреальнішою?
– Завершуємо реконструкцію демографічної динаміки України та комплексне дослідження з оцінки втрат населення внаслідок Голодомору. Рахуємо доросле населення, кількість народжених, померлих, міграцію. 3,9 мільйона було втрачено через надсмертність – різниця між реальним числом померлих під час Голоду і гіпотетичною кількістю померлих, якби його не було. До них додаємо 600 тисяч ненароджених. Виходить 4,5 мільйона людей.
Документів того періоду в Україні не залишилося. Їх наче спалили у роки Другої світової війни, перед вступом німців до Києва. 1 липня 1941-го, тобто перед окупацією столиці України німцями, до начальника статистичного управління УРСР Рябичка приїхав заступник голови уряду республіки Барановський. Він наказав вивезти на 15 полуторках (вантажні автомобілі ГАЗ-АА. – Країна) у Корчувате (місцевість у Голосіївському районі Києва. – Країна) весь архів статистики і там його спалити. Барановський дозволив залишити і зберегти лише три мішки найважливіших статистичних документів – на вибір Рябичка. Їх можна було вивезти з Києва.
Але статистику завжди готували в двох екземплярах: один був у Києві, інший відправляли в Москву. Тому більшість документів зберігається у тамтешньому архіві. Також у нашому інституті є особистий архів українського демографа Юрія Корчака-Чепурківського. Ми з колегами скопіювали багато статистичних відомостей по областях УСРР і регіонах РСФСР. Востаннє це було в березні 2014-го. Після того співпраця припинилася. Тема Голодомору зараз у Росії негласно заборонена, дослідження не проводять. Загальна позиція тамтешніх істориків: геноциду не було, всі регіони постраждали від голоду однаково. Втрати вимірюються лише зерновою спеціалізацією регіону, а не національністю чи будь-якими іншими факторами.
Можна простежити, які регіони найбільше постраждали, за допомогою отриманих даних?
– Ми порівнювали втрати в Росії та Україні по регіонах. Дані брали у державному архіві РФ. Не знайшли документи про статистику населення Кубані і тих районів нинішніх Курської, Белгородської та Воронезької областей, де жили українці. У нас померли 16 відсотків сільського населення й чотири – міського. Найбільше постраждали незернові лісостепові регіони – сучасні Київська, Черкаська, Полтавська області, а також Харківська. Регіони з найвищими показниками втрат населення становлять 34 відсотки території і 41 – населення тодішньої УСРР. У Російській Федерації: 1 процент території і шість – населення.
Чим вирізнялась Україна від інших територій, де був голод?
– Коли говорять про голод по інших територіях, то варто пам'ятати: лише в Україні та на Кубані була запроваджена система натуральних штрафів – це вилучення м'яса, хліба і картоплі за невиконання планів по хлібозаготівлі. На практиці – забирли будь-яку їжу, яка була в хаті, – крупу, квасолю, кукурудзу, квашнину з діжок, соняшникове насіння. Усе, що можна було з'їсти. Такого не було в інших зернових регіонах Союзу.
Чи опиралися люди?
– Серйозний опір був під час колективізації. Пік припав на 1930 рік. Тоді в Україні відбулося 2779 терактів. Наступна хвиля селянської протестної активності спостерігалась у першій половині 1932-го. Тоді був дуже поширеним вихід із колгоспів – насамперед у Вінницькій, Київській, Харківській областях. Вони потім сильно постраждали від голоду. Відбувалися "волинки" й "бабські" бунти. Жінки йшли до амбарів і намагалися забрати зерно або не дозволити вивозити. Були підпали. Рідше – збройні сутички, бо зброю радянська влада вилучила. Людей заарештовували.
Чи враховувала влада цей опір українців під час організації Голодомору?
– Більшовики не забули боротьбу, яку вели українці у 1918–1920-х роках. Потім – активний і пасивний опір колективізації, саботажі. Не могли пробачити їх, аж допоки не організували Голодомор. Він виглядає помстою за свободолюбність. Враховували навіть політичне минуле окремих населених пунктів. Щоб завоювати підтримку серед української інтелігенції та селян, намагалися вербувати в кадри якомога більше місцевих. Але отримали зворотний результат – поширення національних визвольних мотивів. Антиколгоспні акції відбувалися масово. Був поширений пасивний спротив: селяни відмовлялися працювати, втікали із сіл – це називали відхідництвом.
Чи є документи, які прямо свідчать про те, що Великий Голод було організовано владою з Москви?
– Радянська верхівка діяла хитро. Прямо ніхто не наказував морити людей голодом. Таких документів немає. Але є багато інших. Наприклад, телеграма від 1 січня 1933 року, де Сталін чітко каже: селяни, які вкрали хліб, мають його добровільно здати і будуть помилувані. Або покарані за законом про "п'ять колосків". Ця телеграма стала поштовхом до масових обшуків. Активізувалися буксирні бригади, які діяли з 1932-го. Ходили по хатах і забирали все продовольство. Казали, що селяни мають великі підземні амбари із зерном. Насправді знаходили значно менше, ніж очікували. Розказували, що селяни приховують зерно, яке недоотримують містяни, робітники. 22 січня вийшов указ заблокувати кордони, зокрема заборонити виїзд з України та Північного Кавказу. Селян виловлювали загони ДПУ (Державне політичне управління. – Країна) і повертали назад. Голодуючих не пускали до Києва та інших великих міст, ставили на дорогах заслони. Села, які не виконували план по хлібозаготівлі, а також політично неблагонадійні, заносили на так звані чорні дошки. Це означало повну фізичну й продовольчу блокаду населених пунктів. Їх жителі були приречені на вимирання.
Чи потрібно порушувати питання Голодомору як геноциду на міжнародному рівні?
– Звичайно. Демографи працюють, щоб показати світу втрати після Голодомору в Україні і порівняти з тією ж Російською Федерацією. Оприлюднюємо інформацію на наукових конференціях і пам'ятних заходах. Вона доводить, що ми пережили геноцид.
2 
1
Коментарі