19 липня 1937 року в Мюнхені в галереї в парку Гофґартен відкрили виставку "Дегенеративне мистецтво". До нього зарахували цілі художні напрями – імпресіонізм, дадаїзм, кубізм, сюрреалізм, експресіонізм. Дегенеративним, тобто звироднілим, нацистська пропаганда вважала чи не все авангардне мистецтво. Мовляв, воно не лише антикласичне, а й єврейсько-більшовицьке, антинімецьке, а тому небезпечне для арійської раси.
Боротьбу з "дегенеративним мистецтвом" й організацію виставки курував міністр народної освіти та пропаганди Третього рейху Йозеф Ґеббельс. 30 червня 1937-го він розпорядився, аби президент Державної палати образотворчих мистецтв Адольф Циґлер відібрав твори німецького "дегенеративного мистецтва" в царині живопису та скульптури, які з 1910-го перебувають у власності Рейху.
За три тижні з 32 музеїв вилучили 650 експонатів. Зокрема твори Едварда Мунка, Поля Сезанна, Вінсента Ван Ґоґа, Поля Ґоґена, Пабло Пікассо, Марка Шагала, Василя Кандинського. "Довга черга, яка вишикувалася на рипучих сходах, закінчувалася на вулиці. Натовп, що обліпив галерею, був такий великий, що доктор Ґеббельс, розгніваний і збентежений, незабаром закрив виставку в Мюнхені", – записав у щоденнику американський журналіст Вільям Ширер. Проте від ідеї не відмовилися: до квітня 1941-го виставка об'їхала 12 міст. Її відвідали понад три мільйони осіб.
Тим часом із німецьких музеїв вилучили понад 16 тис. творів мистецтва, визнаних дегенеративними. Більшість із них продавали за кордоном, передусім на аукціонах у Швейцарії. Там їх скуповували музеї та приватні колекціонери. Отримана валюта йшла на переозброєння німецької армії. Близько чотирьох тисяч експонатів, які мали малу цінність на міжнародному ринку, в березні 1939-го в Берліні спалила місцева пожежна бригада.
Існував і чорний ринок конфіскованих творів мистецтва. Паслися на ньому й нацистські чиновники високого рангу. Герман Ґеринґ на цій хвилі здобув полотна Ван Ґога і Сезанна.
16 липня 1880-го після пробного буріння англійські залізничники заходилися прокладати тунель під Ла-Маншем із боку міста Дувр. На французькому березі також заклали розвідувальну галерею. Через два роки сумарна довжина підземних галерей діаметром 2,8 м із обох берегів досягла 1840 м. Принц Вельський із нагоди успішного початку "будівництва століття" дав бенкет на дні першої шахти. Проте британське міноборони зажадало негайно припинити роботи: мовляв, тунель підриває державну безпеку країни. До проекту повернулися 1987 року. А 6 травня 1994-го королева Великої Британії Єлизавета II і тодішній французький президент Франсуа Міттеран урочисто відкрили Євротунель. Він близько 51 км завдовжки, зокрема 39 км – під морським дном.
Реввійськрада СРСР 16 липня 1928-го видала таємну директиву про вилучення з армії "класово чужих елементів". Ішлося про дітей священиків, колишніх жандармів, поліцейських, "куркульських" синів. Тих, які "виявили себе активними і свідомими провідниками класово-чужих впливів і зовсім не піддавалися перевихованню".
19 липня 1695 року в популярному тоді в Англії збірнику "Як покращити господарство й торгівлю" опублікували перше в історії шлюбне оголошення: "Джентльмен 30 років, доволі заможний, охоче поєднає свою долю з молодою дамою, яка володіє капіталом 3 тисячі фунтів або близько того. Він готовий забезпечити оборудку угодою".
Шведський купець випустив перші паперові гроші
16 липня 1661 року банк стокгольмського купця Юхана Пальмструка (1611 – 1671) випустив перші в Європі банкноти – Kreditivsedlar, або "кредитні гроші" (зразок – на фото). Перед тим він випускав векселі – боргові документи із зобов'язаннями сплатити певну суму в зазначений термін. Паперові гроші швидко стали популярні: доти великі суми монетами доставляли навіть возами.
У шведському королівстві банкнотами можна було розрахуватися будь-де: банк давав гарантію, що кожен папірець при бажанні його власника може бути обміняний на монети. "Да у них же ныне вместо денег учинены бумажки, вместо золотых и ефимков дают нам такие бумажки. На них покупаем товары с великою передачей", – доповідав із приводу нововведення у чолобитній цареві Олексію Михайловичу московський купець Семен Гаврилов по поверненні зі Швеції.
Кожну банкноту в банку власноруч підписували клерки й директор. Та Пальмструк піддався спокусі: за п'ять років випустив грошей більше, ніж мав коштовних металів на покриття їх вартості. Роздав стільки кредитів банкнотами, що врешті-решт банк зазнав краху. Розпочався судовий процес. Операції з обміну паперових грошей на старі далери припинили на рік. Уряд узяв на себе зобов'язання банкіра й виплатив борги монетами. Пальмструка позбавили дворянського титулу та засудили до смертної кари. Згодом її замінили на довічне ув'язнення. У казематі Юхан протягнув рік.
Наступною країною, де налагодили постійний випуск паперових грошей, була Франція. Там перша спроба теж закінчилася аферою: Генеральний банк, що його в Парижі відкрив шотландський економіст Джон Лоу, з 1716-го випускав банкноти, не підкріплені золотом та сріблом, лише гарантіями уряду.
19 липня 1886 року угорський композитор Ференц Ліст дав у Люксембургу свій останній концерт. Під час вечора на його честь класик, хоч і був застуджений, зіграв три невеличкі п'єси. Два наступні дні він безупинно кашляв. Та все ж вирішив поїхати до баварського містечка Байройт. Там на традиційному фестивалі давали "Трістана та Ізольду" Ріхарда Ваґнера (1813 – 1883). Лікарі застерігали Ліста, що може схопити запалення легенів. Та 74-річний композитор не зважив на це й подався слухати музику покійного друга. До кінця опери не досидів, а за шість днів, 31 липня, помер у готелі на руках у камердинера. Фото зроблене в березні 1886-го
"Я йду під Державним прапором України й у її територіальних водах і прямую до українського порту Одеса.
На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати", – передав зі сторожового корабля СКР-112 капітан другого рангу Микола Жибарєв 21 липня 1992 року командуванню Чорноморського флоту, який іще ніяк не могли поділити між собою Росія й Україна. Команда СКР-112 на чолі з командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настенком склала військову присягу на вірність народу України.
Над судном підняли український прапор і вирушили із Кримської військово-морської бази в селі Новоозерне у бік Одеси, щоб там увійти до складу Військово-морських сил України. Спроби російського командування ЧФ силами інших кораблів і авіації завернути СКР-112 були марними. Тоді з борту СКР-112 й надіслали це повідомлення-застереження.
24 серпня 1993-го судно здали на роззброєння та демонтаж і вивели на відстій. А влітку 1996-го розібрали на брухт
5 
1
Коментарі