"Жоден народ світу не бачив такої ганьби, коли замість чоловіків-дезертирів на фронт ішли слабкі жінки", – цитували газети слова 27-річної Марії Бочкарьової, першої жінки-офіцера в російській армії, на зламі весни-літа 1917-го. Третій рік тривала Перша світова війна. У Російській імперії вибухнула Лютнева революція, із монархії країна перетворилася на республіку. Солдатам дозволили обирати й скидати офіцерів. Часто-густо вояки відмовлялися залишати окопи й іти в атаку. Прифронтові міста заполонили дезертири. От Марія Бочкарьова й запропонувала вихід: присоромити солдатів-чоловіків, створивши в російській армії жіночу військову одиницю, що не мала аналогів у історії. На заклик відізвалися понад дві тисячі жінок – переважно солдаток та козачок. 19 червня за розпорядженням Тимчасового уряду Росії з них сформували жіночий "батальйон смерті". А 21 червня 1917 року в Петрограді на площі біля Ісаакіївського собору головнокомандувач Російської армії генерал Лавр Корнілов вручив йому знамено з написом "Перша жіноча військова команда смерті Марії Бочкарьової". Жінки-солдати мали чорні погони з червоною стрічкою й емблему – череп і схрещені кістки.
– Я знаю, що жінка як воїн нічого не варта для батьківщини, – зізнавалася Марія Бочкарьова у вузькому колі знайомих. І пояснювала так свій задум: – Хай ми помремо, головне – привернути увагу!
Для "смертниць" не робили поблажок: підйом о п'ятій ранку, заняття до десятої вечора, проста солдатська їжа. Жінкам голили голови. "Бьёт морды, как заправский вахмистр старого режима", – скаржилися на Бочкарьову жінки з 4-го взводу командувачеві Петроградського військового округу.
"Смертниці" жили в казармах, де частину приміщень займали чоловіки. Початковий ентузіазм і дисципліна стали швидко занепадати. У батальйоні завагітніли семеро жінок. Чоловіки в очі обзивали їх повіями. Кепкували над невмінням обходитися зі зброєю. На перших стрільбах всього 28 влучили в мішень. На фронт згодилися виїхати 170 жінок із двох тисяч. Решта залишились у Петрограді.
– Не хочемо йти! Ідіть самі на смерть! – вигукували вони зі сміхом і лайкою.
У першому й останньому бою жіночого "батальйону смерті" Бочкарьової, що відбувся в липні 1917-го під Сморгонню на Гродненщині, нинішня Білорусь, батальйон втратив половину людей. Смертницям надалі доручали охорону поїздів і лазаретів. У січні 1918-го "бабську армію", як часто називали жіночий батальйон, розпустили. Після Жовтневого перевороту Марія Бочкарьова воювала в білій армії адмірала Олександра Колчака. Більшовики її розстріляли 16 травня 1920-го в Красноярську.
19 червня 1919 року член колегії Наркомату земельних справ Української СРР Григорій Клунний опублікував листа, що Наркомзем при виданні популярних книжок для населення порушує закон про рівноправність мов. Оскільки російське населення становить в Україні 12–15%, треба видавати російською мовою 15% літератури, а не 50%, як вважає керівництво наркомату.
Англійський король Карл II 22 червня 1675-го звелів розпочати будівництво астрономічної обсерваторії на Ґринвіцькому пагорбі у східному передмісті Лондона. Її призначення – "виправити таблиці руху небесних тіл і положень непорушних зірок, що дозволить визначати такі необхідні довготи певних місць для вдосконалення мистецтва навігації". До Ґринвіцької обсерваторії наприкінці XIX ст. погодилися "прив'язати" нульовий меридіан.
23 червня 1989 року на засіданні комісії Верховної Ради Української РСР із питань патріотичного та інтернаціонального виховання і міжнаціональних відносин розглянули питання про національну символіку. Комісія рекомендувала "аргументовано, ґрунтуючись на історичній правді, пропагувати радянську соціалістичну символіку, розкривати її гуманістичний зміст, прищеплювати глибоку повагу до прапора та герба УРСР". Наголошували на неприпустимості використання під час громадсько-політичних заходів жовто-блакитних прапорів та інших символів, які "скомпрометовані буржуазними націоналістами".
23 червня 1771-го в місті Кадіс на півдні Іспанії загинув перший у історії кориди матадор – 36-річний Хосе Кандідо Еспозіто (на тогочасному малюнку). Він виступав із чотирма напарниками – одним кінним і трьома пішими. Ті по черзі уколами списів мали ослабити бугая, а Хосе – прикінчити шпагою. Тільки-но почалося видовище, як бик скинув вершника й заколов коня. Еспозіто вискочив на арену із червоним плащем, аби відволікти увагу й врятувати колегу, але посковзнувся на калюжі крові. Бик умить насадив його на роги, що пройшли через стегно та живіт. За 7 годин матадор помер. Протягом історії кориди – її правила сформували в середині XVIII століття із законів лицарських турнірів верхи проти биків і народних святкових змагань – загинули 63 матадори та 350 їхніх асистентів
23 червня 1868 року американець Крістофер Шоулз зі штату Вісконсин одержав патент на друкарську машинку. Завбільшки як стіл, вона друкувала лише великими літерами, а результат можна було побачити тільки наприкінці роботи, оскільки папір закладався всередину. 1873-го Шоулз доопрацював конструкцію й продав її фірмі з виробництва зброї Remington Arms. Наступного року та розпочала серійне виробництво. Одним із перших покупців був американський письменник Марк Твен. Існує версія, що його роман "Пригоди Тома Сойєра" став першим класичним твором, надрукованим на машинці.
2072 особи розстріляли у трьох в'язницях Львова протягом 22–24 червня 1941 року працівники НКВС. В умовах швидкого наступу німецьких військ прокурор області Леонтій Харитонов санкціонував страту політичних в'язнів – священиків, членів ОУН, колишніх українських військових. "Ворогів народу" без суду поливали чергами із автоматів просто в камерах через дверцята для передачі їжі, закидали гранатами. Трупи ховали в подвір'ях в'язниць
2 
1
Коментарі