Шестеро киян - двоє чоловіків і четверо жінок - пропонують стати другом за гроші. Зареєструвалися на сайті Rent a friend.com - "Винайми друга"
32-річний Віктор написав у анкеті, що може разом малювати, політати на повітряній кулі, послухати музику, заспівати в караоке, повчитися гарним манерам, ліпленню, готувати їжу. Згоден разом фотографуватися, подорожувати, дегустувати вина, займатися різними видами спорту, йогою, бойовими мистецтвами, танцями, дивитися фільми, вечеряти, плавати.. Сходить за компанію у кав'ярню, до знайомих, в книжкові магазини, на боулінг, риболовлю та гольф, у зоопарк, музеї, парки розваг, церкви, в ліс, на пікніки, за покупками, на пляж. Покатається на велосипеді, вигуляє домашню тварину, пограє в комп'ютерні ігри. Складе компанію на бізнес-заході, вечірці, в казино, клубі та барі. Погоджується вислухати, може бути другом по телефону, листуванню в інтернеті.
Телефоную, представляюсь Даною із Ялти. Замовляю компанію до Києво-Печерської лаври.
- Щойно зрозумів, як ви мене знайшли, - каже Віктор. - Рік тому зареєструвався на тому сайті, ви - перша, хто зателефонував. Скільки хочу за це? Коли реєструвався, напевно мав поняття. Зараз подумаю.
Через 15 хв. передзвонює, називає ціну - 120 грн.
Домовляємось зустрітися біля метро "Арсенальна".
- Там побачите пам'ятник чи то гарматі, чи то кулемету. Біля нього. Якщо загубитеся, телефонуйте, все розповім.
- Я вас по фото впізнаю, - кажу.
- А що - я на сайті ще й фото залишив? - дивується.
Наступного дня Віктор приходить рівно о 12.00, як домовлялися. У капелюсі, білій сорочці, чорному плащі. Попереджає: гулятимемо 2 години, бо потім має справи. До Лаври йдемо пішки.
А що - я на сайті ще й фото залишив?
- Я народився в Києві, місто люблю. Особливо Поділ, там ремісники колись жили, дуже старовинні будинки. Такого більше ніде в центрі немає, все після війні відбудоване, - починає екскурсію. - Про цей сайт дізнався, коли в Нью-Йорку був. Дві дівчини з Гамбурга казали, що він дуже популярний у світі. Коли повернувся додому, загорівся так дружити. Думаю, якщо людина захотіла скористатися такою послугою, вона сама цікавою має бути.
Пропонує мені сфотографуватися. Радить як позувати, де стати. Дорогою розповідає про Десятинну церкву. Показує музей Голодомору.
- А це вічний вогонь. Півроку тому одна дівчина підсмажила там сосиски. Я зараз постійної роботи не маю. Останнє місце роботи - в IT-сфері. Тепер ходжу на тренінги з особистісного зростання. Маю багато друзів - у соціальних мережах і в житті.
Біля центральних воріт Лаври дістаю гроші, щоб заплатити за вхід. Віталій каже, що знає, як зайти безкоштовно.
- Я ваш фотоапарат заховав у кишеню при вході, щоб ми не були схожі на туристів, - пояснює. - Треба казати, що в художню академію йдеш, тоді без грошей пропустять.
Зізнається, що після мого дзвінка готувався - читав у інтернеті історію Лаври.
- Спочатку страшенно перелякався. Думав, якась тітка, раптом не виправдаю довіри. Потім спало на думку, що віруюча і просто не знає, де Лавра. Згодом поставив себе на ваше місце й вирішив, що компанію складу, я балакучий.
Пропонує перейти на "ти". Питає, де працюю. Розказую легенду, що в сфері громадського харчування, офіціантом. Але мрію стати барменом.
- Я в Нью-Йорку в ресторані бачив дуже хорошого офіціанта, це вже літня людина. Він нас так обслужив, що багато залишили йому чайових. Там це дуже престижна професія, - говорить.
У печерах веде мене за руку, аби не впала. Не дозволяє купувати свічки, каже: має ліхтарик у телефоні.
Після екскурсії Віктор пропонує випити кави, сам розплачується.
О третій дня кажу, що вже варто їхати, протягую 120 грн. Віктор дякує. Платить за мене в маршрутці до метро.
- Не знаю, яким я був дружбаном, але ти - кльовий друг, - каже на прощання.
3 
1
Коментарі
1