14 листопада 1889-го американська журналістка 25-річна Неллі Блай із газети New York World вирушила в навколосвітню подорож - о 9.40 на пароплаві відбула із Нью-Йорка в бік Європи. Блай завзялася побити рекорд містера Філеаса Фоґґа з роману Жуля Верна "Навколо світу за 80 днів", опублікованого 16 років до того. А заодно довести, що жінки нічим не поступаються чоловікам. Мандрівку профінансував видавець газети Джозеф Пулітцер - вона обіцяла гучну рекламу його виданню.
Неллі Блай вирушила у плавання з невеликим саквояжем. Окрім одягу, що був на ній, прихопила лиш одне плаття. Не взяла навіть парасольки. Із усіх пунктів, де зупинялася, відправляла телеграфом короткі репортажі. Від маршруту відхилилася раз - коли через протоку Ла-Манш дісталася до Франції. Журналістка зробила гак до міста Ам'єн, де жив Жуль Верн, щоб узяти в письменника-фантаста інтерв'ю. Той прийняв Неллі у своєму домі, розпитав її й так захопився марафоном журналістки, що почав позначати на глобусі маршрут: Нью-Йорк - Лондон - Париж - порт Бріндізі на півдні Італії - Суец у Єгипті - острів Цейлон в Індійському океані - китайські Сингапур і Гонконг - японська Йокогама - Сан-Франциско - Нью-Йорк.
Останній відтинок шляху - із Сан-Франциско до Нью-Йорка - Неллі Блай подолала спеціальним поїздом, що без зупинки перетнув Сполучені Штати із заходу на схід. 25 січня 1890 року о 15.51 надісланий на нью-йоркський вокзал екіпаж доставив мандрівницю до редакції газети New York World. Тут одразу зафіксували точний результат подорожі: Неллі обігнула земну кулю за 72 дні 6 год. 10 хв. 11 с - на вісім днів швидше за Філеаса Фоґґа. На честь рекордсменки дали салют із 10 залпів. На адресу журналістки з усіх куточків світу посипалися вітальні телеграми. Найціннішою була така: "Я не сумнівався в успіху Неллі Блай. Вона довела свої наполегливість і мужність. Ура на її честь! Жуль Верн".
За голову Черчилля давали сім тисяч доларів
15 листопада 1899 року майбутній британський прем'єр Вінстон Черчилль потрапив у полон у Південній Африці. Там 33 дні тривала війна між бурами - нащадками голландських поселенців (boeren - "селяни"), які жили там із XVII ст., - й англійськими військами. Британська імперія хотіла захопити найбагатші у світі родовища золота й алмазів, знайдені на території бурських держав - Трансваалю та Помаранчевої республіки.
Лейтенант Черчилль, якому тоді було 24 роки, приплив до південноафриканського порту Кейптаун 31 жовтня 1899-го як військовий репортер щоденки Morning Post. І одразу попросився на фронт. "Які чоловіки були ці бури! - захоплювався супротивниками, коли описував першу зустріч із ними. - Я побачив їх уранці крізь дощ: тисячі відважних стрільців. Вони майстерно трималися в сідлах, рухалися, наче вітер, а жили за незламними законами й вірою в суворого старозавітного Господа".
Черчилль прибув до прифронтового містечка. Сів у бронепоїзд "Довговолоса Мері", який мав здійснити розвідувальну поїздку: достеменно з'ясувати, як далеко засіли ворожі війська. Потяг не подолав і 30 км, як бури його захопили. І відразу збагнули, що до їхніх рук потрапив видатний бранець - аристократ, син члена британського парламенту.
У таборі в Преторії - одній із трьох теперішніх столиць Південно-Африканської Республіки - Вінстон задумав утікти. Знайшов двох спільників. Вони дочекалися, коли вартові забалакалися, підставили Черчиллеві спину, і він переліз через табірну стіну. Та самі втекти не встигли - охоронці їх помітили. "У мене в кишені були чотири плитки шоколаду. Але компас і карта, що мали допомогти знайти дорогу, таблетки опію та сушене м'ясо, які мали підтримувати мої сили, залишилися в друзів", - згадував Черчилль. Він випадково вийшов до будинку інженера-англійця, який наглядав за вугільними шахтами. В одній із них той і сховав Вінстона. Машиніст товарного потяга погодився вивезти його за лінію фронту. Черчилль одразу написав великий нарис про свій місячний полон і втечу з нього у стилі пригодницького роману. Британське командування, яке програвало на початку війни з бурами битву за битвою, зробило з нього національного героя. Наступного року Вінстон Черчилль став членом парламенту й розпочав політичну кар'єру.
За голову аристократичного репортера-втікача бури призначили 25 фунтів винагороди - майже $7 тис. на нинішні гроші. Видрукували спеціальні листівки про це. Одну з них Вінстон Черчилль зберігав у рамці на стіні свого кабінету до кінця життя.
"Загинули всі до одного, але ворога не пропустили", -
писав у фронтовій газеті "Красная звезда" військовий кореспондент Володимир Коротєєв про подвиг під Москвою 16 листопада 1941 року радянських солдатів-"панфіловців" - від комдива Івана Панфілова. За офіційною версією, 28 бійців 1075-го стрілецького полку 316-ї дивізії знищили 18 німецьких танків біля роз'їзду Дубосєково неподалік столиці СРСР. Живих не залишилося. Наступного року всіх їх нагородили Зірками Героїв СРСР посмертно. Згодом виявилося, що шестеро "панфіловців" пережили війну, а стаття була літературною вигадкою. Бій біля роз'їзду Дубосєково під Москвою справді відбувся, але загинули там понад 400 солдатів полку. Останній із "панфіловців" Іван Шадрін помер 1985-го. Після німецького полону він два роки відсидів у радянських концтаборах. Зірку Героя йому дали без зайвого галасу.
Англійський чиновник Семюєл Пепіс 14 листопада 1666 року занотував про перший випадок переливання крові у тварин. "На зібранні у Ґрешем-коледжі стався пречудовий експеримент, - писав він того дня у своєму щоденнику. - Від одного собаки в тіло іншого перелили кров. Стара кров другого витікала через отвір в другому боці. Перший здох на місці, а інший почувався добре. Доктор сказав, що так можна добряче покращити здоров'я: випускаючи погану кров, а добру позичивши з кращого тіла". Пепіс вів щоденник дев'ять років - до 1669-го, доки в нього не почалися проблеми із зором. За життя своїх нотаток нікому не показував. Видали їх 1825-го.
53-річний французький король Генріх IV (на портреті) 14 листопада 1607-го дозволив бити за непослух королівських дітей. Доти замість них карали слуг. Із першою дружиною, відомою як королева Марґо, монарх дітей не мав, а з другою - Марією Медичі - шістьох. Окрім того, визнав своїми 11 позашлюбних.
19 листопада 1421 року в Голландії сталася найбільша за п'ять століть повінь. На південному заході країни гнані потужним штормом хвилі Північного моря зустрілися з водами річок Маас і Ваал, що вийшли з берегів після дощів. За день стихія зруйнувала всю систему дамб у цій густозаселеній частині країни. Під водою опинилися 72 села. Близько 100 тис. осіб потонули. Коли вода зійшла, на місці сіл і полів залишився архіпелаг порослих очеретом болотистих острівців.
5 
1
Коментарі