Хто охороняє Майдан
Віталій БОРДУНОВ, 65 років, киянин. Служив в Афганістані у транспортному батальйоні – з 1986-го по 1989 рік. Має дружину і дорослу дочку
— Вийшов на Майдан ще до тієї п'ятниці. Почув, що потрібні люди, – знайшов штаб, записався. Чергую вдень – вночі не виходить через особисті обставини. Коли якісь провокації чи підозри на провокацію – нас викликають. Ми бігом туди, стаємо живим щитом між "Беркутом" і народом. І видивляємося відморозків, що кидають у міліцію каміння. Якщо таких помічаємо, то до них не підходимо – підлітаємо. Діємо жорстко. Як треба "заламати" – то "заламуємо". Афганці підтягуються з кожним днем. Якщо буде команда, з'їдуться за день з усієї України.
Бинт на лобі – це "тітушки" вчора стукнули. Після чергування повертався додому, десь о восьмій вечора. На рукаві у мене стрічка з євросимволікою. На Святошині виходжу з метро, підходять три "відморозки" років по 25–27. На спортсменів не схожі, звичайна гопота. Звертаються на "ти": "Афганець?" Відповідаю: так. "У Європу хочеш?" – "Так, хочу". В цей момент по лобі чимось – бабах. Били збоку, не бачив – хто. В очах попливло, на півхвилини вирубився. "Включився" – вже нікого. Стрічку, за якою мене "вирахували", не зняв. І не зніму. Чим би все не закінчилося – буду тут до кінця.
Ігор СЕРДЮК, 48 років, Чернігів, голова обласної організації "Ніхто, крім нас". Служив в Афганістані у 1988–1989 роках, підполковник запасу. Має дружину, дочку, онука й онуку
— Дочка вийшла заміж, живе в Москві. У суботу повернувся від неї – гостював. Про розгін дізнався від знайомих. Зразу почав продзвонювати чернігівських "беркутівців" – хотів узнати, чи справді їм дали наказ діяти саме так. Зрозумілого не почув нічого. Увечері в суботу був тут.
На Майдані виконуємо функції патрульно-постової служби – барикад не будуємо, спецзагонів не навчаємо. Уночі чергують люди, що в разі необхідності здатні вирубити 120-кілограмового жлоба – це наша "група швидкого реагування". І "чисті" патрулі, в кожному від двох до десяти людей, – стежать за порядком. Щоб не пили, не смітили. Удень здається, що нас тут небагато. Та основна маса людей підтягується ввечері – патрулюють після роботи, вночі. Серед них є співробітники силових установ. Звісно, тут вони без форми. Щодня розраховуємо, скільки і де нас має бути. Це "прорахунок" – яка потрібна сила, аби переважити іншу силу. Протидія у нас достатня.
На спортсменів не схожі, звичайна гопота. Звертаються на "ти"
Порушників здаємо в штаб у Будинку профспілок. Сьогодні вночі на територію намагалися пронести ніж і два "стволи" (пістолети. – "Країна"). Сам там не був, чув по радіостанції (рація "Моторола". – "Країна"). Нас викликали хлопці, що чергували на вході. Прийшли – там два "красені". Відвели їх у штаб.
Андрій ЧИКІЛЬОВ, 48 років, киянин. У 1984–1986 роках служив в Афганістані, сержант. Має дружину, двох дітей та чотирьох онуків
— Зранку в суботу подзвонили: "Подивися новини". Подивився і сказав, що завтра буду тут. Хоч не збирався – підписання асоціації з Євросоюзом я не вітаю. Люди тут не за асоціацію – люди тут, бо в країні немає справедливості. Азаровський Податковий кодекс написала людина, яка є ворогом України, – це грабіжницький документ. Бо 90 відсотків українців працюють, фактично, за їжу. Тоді як син Януковича за рік потроїв статки – 30-те місце в списку найбагатших людей України. Тому я сюди і прийшов: раніше нас обкрадали, а тепер – грабують.
На ніч їжджу додому, вдень чергую в патрулі чи в оточенні. Наше завдання – не допускати безладу і провокацій. Звісно, влада може влаштувати ще один розгін Майдану. Це не так складно: провокатори закидають міліцію камінням чи пляшками з легкозаймистою рідиною – і надійде команда "фас". Тому маємо виявляти провокаторів і витісняти з Майдану. Діяти ми готові максимально жорстко. Визначити, провокатор це чи ні, просто: ті, хто зібрався тут, аби вимагати повалення влади, не провокуватимуть міліцію до силових дій. Усі поінформовані, попередження постійно звучать зі сцени. Тому люди, які зчиняють подібне, у будь-якому разі не з Майдану і не з Майданом.
Рідні мене підтримують – як і більшість населення України. Моє коріння на Донбасі – батьки, рідні, люди, з якими служив. Там Януковича ненавидять так само, як і тут. Просто ті люди повністю залежні від нього з Ахметовим. У мене є точна інформація: якщо відкриватимуть рота – їх звільнять і внесуть у чорний список. Роботи на Донбасі вони більше не знайдуть. Причому необов'язково підтримувати Майдан. Не можна скаржитися на затримку зарплатні чи невиплату компенсації. Але людей, які вважають, що Янукович усе робить правильно і взагалі молодець, я не зустрічав. Для більшості він не просто ворог, а особистий ворог.
Андрій МАРУНЧАК, 47 років, місто Новий Розділ на Львівщині. Має 12-річного сина та 22-річну дочку. Служив в Афганістані у 1985–1987 роках
– 25 листопада був уже тут. Думав їхати додому, але після ночі на 30 листопада зрозумів: залишуся. Завдання захищати людей спочатку не ставив – просто хотів висловити свій громадянський протест. Там же діти були, по 17–18 років. У суботу виступив на віче на Михайлівський. Закликав афганців зібратися біля Головної пошти в неділю на 12-ту годину. Відгукнулися чоловік 40–50. Побачили, що йдуть захоплювати Український дім, нащо – неясно. Вибудували живий кордон, щоб не було провокацій. Потім під Адміністрацією президента стали щитом між "Беркутом" і людьми, бо там були молодики неадекватної зовнішності – точно не простий народ.
Після віче в ніч на 9 грудня було багато випивших. На територію їх не пускали. Вони записували це на мобільні телефони: "Яке ти право маєш не пускати, хто ти такий?" Усім пояснювали: Майдан – територія без алкоголю.
Азаровський Податковий кодекс написала людина, яка є ворогом України
У нас п'ять постів – на Інститутській, Хрещатику, Лютеранській, біля міськдержадміністрації й на майдані. На кожному пості – по чотири афганці. Плюс заміна – ще 20. Тобто постійно тут не менше 50–60 наших. А в разі чого будуть усі – тільки в Києві 8,5 тисячі афганців.
Усі ці прапори партій – то мішура. Тут люди захищають себе і своїх дітей.
Сергій СИЧЕВСЬКИЙ, 41 рік, Чернігів. У 1990–1992 роках служив у 76-й повітряно-десантній дивізії
— Живу з родиною в Умані. У Києві з 21 листопада – від самого початку Євромайдану. Приїхав подивитися, що воно таке. Потім навідався на пару днів додому, набрав теплих речей – і сюди. Учора вернувся з Криму: треба було змотатися на день, я родом звідти і служив там. Дзвоню друзям, афганців своїх запрошую: "Поїхали на Майдан, виходьте всі – наших дітей б'ють". Перше запитання: скільки вам платять? А ще говорять: навіщо нам той Євросоюз?
Після того, як подивився відео побоїща 30 листопада, зрозумів: "Беркут" треба розформовувати. Бо стало очевидно, що єдине їхнє завдання – бити людей. А тих, хто віддавав цей наказ, треба вивести на Майдан, і хай їх студенти на сувеніри розірвуть. Їхня відповідальність більша, ніж виконавців.
Кияни підтримують, чим можуть. Одна бабуся принесла борщу в термосі. Каже: "От вам моя візитка – щоб не думали, що отруєно чи ще щось таке". А більше всього львів'яни сподобалися. Вони вміють триматися разом. І не бояться – на барикадах перші. Коли був ще на Європейській площі, жили в готелі. На другу ніч прийшли пізно, чи не о другій годині. Туди якраз поселили студентів зі Львова – місць унизу немає, треба лізти на другий ярус. Я забрався туди, аж повертається дівчинка – умиватися ходила чи чай пила. Говорить: "Пане, лягайте внизу, краще я нагору полізу". Думаю, майбутня еліта України зараз росте на Львівщині – вони справді українці, а не "хохли".
Леонід КОПИЧИНСЬКИЙ, 57 років, військовий льотчик, 1980-го служив в Афганістані. Має трьох синів і дочку
– 30 листопада сидів удома, пив чай. Про розгін Майдану дізнався з новин. Побачив, як добивали лежачих, – питання, бути чи не бути тут, відпало. Досі не розумію, навіщо це було потрібно. У крайньому разі, можна було витіснити студентів щитами. Але в результаті цієї дурості вони спровокували те, що верески про Євросоюз переросли у протест проти влади. І це правильно: кому потрібна така влада?
Зібралися того ж дня восьмеро людей. За свої гроші взяли квитки на автобус. Багато хто приходить на Майдан, як на якусь розвагу – бо тут весь час танці й спів. Не всі розуміють, що по факту можуть потрапити під "замєс". Тому ми тут: щоб прийняти удар на себе і дати людям можливість піти з Майдану неушкодженими. Зброї у нас немає.
Усі ці прапори партій – то мішура. Тут люди захищають себе і своїх дітей
Мені ще ніколи не говорили стільки разів "спасибі" й не тиснули стільки руку, як після того, що ми зробили на Банковій. Інколи аж ніяково.
Учора ввечері з'явилась інформація: з енного міста приїхали енна кількість спортсменів, щоб улаштувати тут бійки. Інформація підтвердилася – наші люди знайшли цих спортсменів, поговорили. Ніч пройшла спокійно.
Народний депутат не може сказати мені: роби те чи те. Ми слухаємо тільки командирів, яких самі обрали. У разі необхідності на Майдан дуже швидко підтягнуться щонайменше 500 афганців. Вони знають, що будь-якої миті їх можуть викликати, й готові до цього.
2 
1
Коментарі