Переселенка з Кропивницького Тетяна Вербова з подругами відкрила в Латвії ресторан української кухні StockPot. Серед найпопулярніших страв – вареники, сирники, борщ.
– Це сімейний бізнес наших українок. Долучають до роботи своїх дітей та онуків, – каже заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк. – У ресторан часто приходять працівники латвійського міністерства оборони. Місце стає все популярнішим. Команда StockPot не тільки смачно готує, а й допомагає Збройним силам України. На перші зароблені гроші придбали й передали нашим військовим позашляховик та партію гуманітарного вантажу.
Відкрити заклад українкам допомогли волонтер Ґіртс Славіньш та власник приміщення Річард Джонсон. Місцевим сподобалися страви господинь. Новому закладу дали власну назву – "Український борщ".
Ми запитали в читачів: як влаштувалися за кордоном?
Тікали з подругами від війни до Польщі. Перші два місяці готували й роздавали їжу на автовокзалі в Любліні. Потім почали продавати патріотичні іграшки – синьо-жовті будиночки-подушки. Вони символізують домашній затишок і тепло. Одна подруга продумує дизайн, інша шиє, я відповідаю за реалізацію. Новий бізнес назвали Brave House. Подушки купують навіть в Англії, Німеччині й Туреччині. Третину доходу передаємо дітям, які постраждали через війну.
Марта ГОРГОЄВА, 35 років, підприємиця, Львів
Родиною виїхали в Чехію. Осіли в місті Карлові Вари. Знайомий порадив відкрити чайний магазин, який мали в Україні. Орендували маленьке приміщення, бо дуже дорого. Покупців небагато. Приходять переважно туристи й українські біженці. Були переселенці з Маріуполя, Сіверськодонецька, Святогорська. Чехи чаю практично не беруть. Немає такої культури.
Анна ПАКІНА, 39 років, підприємиця, Краматорськ Донецької області
Уже вдруге тікаю з дому від війни. 2014-го переїхала з Донецька в Маріуполь. Тепер живу в Польщі. У новій країні адаптувалася швидко. Спершу влаштувалася в салон краси майстром манікюру. Пізніше орендувала невеликий офіс і почала працювати на себе. Клієнтів небагато, переважно українки. Частину заробленого перераховую на потреби нашої армії.
Олена ТЕРЕЩЕНКО, 25 років, майстер нігтьового сервісу, Маріуполь Донецької області
Із трьома синами переїхала до Словаччини. В Україні проводила різні урочистості. За кордоном важко знайти таку роботу. Натомість мої діти вигадали бізнес. Створюють глиняні фігурки. Я дістаю матеріали, допомагаю продати. Половину заробітку передаємо українським благодійним фондам. Після війни хочемо продовжити цю справу вже вдома.
Ірина КОСЕНКО, 41 рік, ведуча свят, Київ
До війни мала власну сироварню, але все розбомбили росіяни. Чоловік пішов на фронт, я поїхала в Польщу до сестри й відновила бізнес. Об'єдналася з місцевими фермерами. Вони теж задумувалися варити сир, але не знали, з чого почати. Нині справи йдуть добре. Клієнтів багато. 10 відсотків заробленого віддаємо на благодійність. Хочемо допомогти дітям, які постраждали через війну.
Світлана ЛАЗЕР, 36 років, сировар, Миколаїв
Із донькою оселилися в німецькому містечку. Місяць сиділа без роботи. Одного дня побачила, що в оренду здають фургон. Довго не думала й узяла його собі. Створила пересувну кав'ярню. Донька варить каву, я готую випічку та гарячі бутерброди. Заробіток невеликий, але на життя вистачає, виділяємо гроші на армію.
Олександра ТИШЕНКО, 29 років, підприємиця, Буча Київської області
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі