Девід Лінч передає людські переживання образами, які важко окреслити словами

10 художніх і дев'ять документальних фільмів покажуть на 11-му Фестивалі американського кіно "Незалежність". Стартує 15 квітня у столичному кінотеатрі "Жовтень". Про найцікавіші стрічки заходу розповідає програмний координатор Віктор ГЛОНЬ, 34 роки

"Звук металу" – реж. Даріус Мардер

Панк-барабанщик Рубен поступово перестає чути. Після висновку лікаря про невідворотну глухоту розуміє, що кар'єра опинилася під загрозою. Спершу хоче зробити операцію, щоб відновити слух. Зрештою усвідомлює, що він цьому світу потрібен не тільки через своє вміння грати на барабанах. Життя водночас і складніше, і простіше. Варто побачити себе як особистість, а не просто функцію. Ти не професія, а людина. Так можна охарактеризувати посил стрічки.

У фільмі потужно грає британець Різ Ахмед. А звуковий монтаж відображає втрату слуху героєм. Режисер використовує звук і тишу як основні елементи. Наводить різкі контрасти між тим, що чує герой і що – ми.

Драма про втрату і розпач, про силу духу й людський вибір, незворотні зміни. Картина має шість номінацій на цьогорічний "Оскар", зокрема за "найкращий фільм".

 

"Мінарі" – реж. Лі Ісаак Чанг

Одна з топових новинок року. Отримала "Золотий глобус" як найкраща стрічка іноземною мовою, номінується на шість "Оскарів". Напів­автобіографічна драма розповідає про корейську родину, що намагається пристосуватися до ролі іммігрантів у США. Переїжджають на крихітну ферму в Арканзасі в пошуку власної американської мрії. Ключова тут проблема особистої асиміляції та водночас збереження ідентичності.

"Сурогат" – реж. Джеремі Херш

Вебдизайнерка з Брукліна погоджується стати сурогатною матір'ю для найкращого друга та його чоловіка. На 12-му тижні вагітності з'ясовується, що дитина народиться з вадами. Герої постають перед моральним вибором – чи робити аборт.

"Мерія" – реж. Фредерік Вайзман

Документальний фільм триває 4,5 години. Вайзман показує повсякденну роботу державних установ. Заходить кудись уперше, вмикає камеру та спостерігає. Намагається зрозуміти цей світ і показати нам. Зазираємо за лаштунки міської ради Бостона, де вирішують питання расової справедливості, нестачі житла, кліматичних проблем. Режисер знімав діяльність місцевої влади протягом 2018–2019 років. Без стандартної сюжетної арки, закадрової оповіді, інтерв'ю з героями. Показує, як мер зустрічається з помічниками, звертається до керівників підприємств, вислуховує ветеранів, відзначає День подяки. Також Вайзман стежить за державними службовцями, які працюють із людьми, які потребують допомоги.

Більшість стрічок програми присвячені актуальним соціальним і політичним питанням. Це вирізняє американських документалістів. Підходять не так з естетичної, як із практичної точки зору. Не просто знімок часу, як люблять європейці. На меті завжди стоїть розв'язати проблему через її оприлюднення і популяризацію.

Ретроспектива Девіда Лінча

Вперше додали секцію ретроспективи. Вибрали три роботи режисера Девіда Лінча до його 75-річчя. Концентруємося на середньому періоді творчості. "Синій оксамит" 1986-го, "Дикі серцем" 1990-го та "Малголланд Драйв" 2001 року – його найвідоміші фільми. Не були в українському прокаті.

Стрічки представляють той етап, коли Лінч здобув визнання. Автор занурює у свій вигаданий світ. Це кіно дивне, але не настільки, щоб відвернути людину, яка не цікавиться американським сюрреалізмом.

"Малголланд Драйв" вважають одним із найкращих фільмів XXI століття. Після автомобільної аварії акторка втрачає пам'ять. Знайомиться з дівчиною, яка теж хоче підкорити Голлівуд. Разом вирушають у подорож Лос- Анджелесом, що обертається для них пригодами на межі фантазії та реальності. Режисер описав картину як "любовну історію в місті мрій".

Роботи Лінча мають унікальний шарм. Передає людські переживання візуальними образами, які важко окреслити словами. Найбільше схоже на картини, що рухаються. Це сон про американську дійсність кінця XX століття.

15–21 квітня

11-й Фестиваль американського кіно "Незалежність"

Київ, кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26

"Коли хочемо бачити не потворне, а тільки прекрасне, це не може дати повну картину"

НАЙЦІКАВІШІ ПОДІЇ КВІТНЯ

3 квітня

"Альбом був готовий позаторік, однак його вкрали з мікроавтобуса гурту. На щастя, музиканти знайшли натхнення переосмислити пісні й видати одну з найкращих платівок 2020-го", – пише редактор онлайн-журналу "Слух" 32-річний Данило Панімаш про дебютний альбом "Імітація імітації" рок-гурту "Мантра Керуака". Це проєкт харківського музиканта, учасника колективів "Оркестр Че" та "Лінія Маннергейма" Олега Каданова.

Презентація альбому "Імітація імітації" гурту "Мантра Керуака"

19:30, Харків, Art Area ДК, вул. Чернишевська, 13

 

5 квітня – 17 червня

Сольний альбом "Оранжерея" 45-річний Святослав Вакарчук присвятив батькові, фізику та колишньому міністру освіти й науки Іванові Вакарчуку, який помер торік. До запису долучилися ще троє учасників гурту "Океан Ельзи" та запрошені музиканти.

– Хлопці запропонували створювати музику на ходу, по живому. З'явилися несподівані рішення, – каже Вакарчук. – В останній рік енергію отримуємо не на великих аренах, а в затишному колі найближчих. Уявили, що ми акустична група на Хрещатику чи львівській вулиці. Немає притаманного "Океану Ельзи" рок-н-ролу. Але є потужний внутрішній драйв. Я тут вільний – ніяк не обмежую себе. Можу зробити композицію без гітар, без барабанів чи з іншим голосом – другою вокалісткою проєкту Віталіною Мусієнко.

Всеукраїнський тур на підтримку сольного проєкту Святослава Вакарчука "Оранжерея"

Харків, Полтава, Кременчук, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг, Херсон, Одеса, Миколаїв, Кропивницький, Черкаси, Суми, Чернігів, Житомир, Київ, Львів, Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця

13–23 квітня

Сім фільмів французького режисера Леоніда Могилевського покажуть на великому екрані. Народився 1899-го в Одесі. Це його перша ретроспектива в Україні.

– Не полишає думка про щасливу долю, яку він вибрав собі, коли 1929-го не повернувся до СРСР із Парижа, – розповідає генеральний директор Довженко-Центру Іван Козленко, 39 років. – узяв ім'я Леонід Моґі. У 1930-х стає затребуваним режисером у Франції, а в 1940-х – у США, куди втік від Голокосту. Після Другої світової війни – один із провідних європейських постановників, представник кінобогеми, тусовщик. Крутить романи і з жінками, і з чоловіками. До самої смерті 1976-го – активний пацифіст, борець проти поширення ядерної зброї.

У програмі – фільм "Документи епохи" 1928-го на основі хроніки від Першої світової до кінця 1920-х. У кадрі вокзалом Києва крокує командувач німецьких військ Герман фон Ейхгорн – незадовго до його вбивства, гетьман Скоропадський накриває стіл для союзників, Винниченко та Петлюра мерзнуть біля Софійського собору, загони Муравйова проходять містом. Повернення картини в культурне поле – спроба дискусії про фальсифікацію історії в радянські часи та її переосмислення сьогодні.

Ретроспектива фільмів Леоніда Могилевського Моґі Fest

Київ, Довженко-Центр, Сцена 6, вул. Васильківська, 1

15, 16, 22 квітня

30-річний Іван Уривський поставив спектакль за п'єсою норвезького драматурга Генріка Ібсена "Пер Гюнт". Авантюрист і шукач пригод 40 років мандрує світом. Стає купцем, работорговцем, вождем бедуїнів, пророком, потрапляє в божевільню. Пристосовується до будь-чого. Наприкінці життя губить усе багатство, яке наживав нечесно. А на батьківщині чекає жінка, яка його кохає, за сюжетом.

– Гюнт схожий на Гамлета, – каже Уривський. – У монологах, загадкових імпульсних вчинках, історії з утраченим батьком. Звісно, герой Ібсена не рухається шляхом шекспірівського, та їхні всесвіти у великому театрі життя десь перетинаються. На початку репетицій викликав у мене негативні почуття. Зараз щиро співчуваю. Його химерний хід думок і розум захоплюють.

Прем'єра вистави "Пер Гюнт", реж. Іван Уривський, у головній ролі Остап Ступка

19:00, Київ, театр імені Івана Франка, площа Івана Франка, 3

17, 18, 27 квітня

– Частина читачів говорять: "Найкраще він написав 20 років тому. Те, на чому я виріс", – каже письменник Сергій Жадан, 46 років. – Після 2014-го в мене змінився стиль. Як і розуміння, про кого пишу. Раніше часто це були абстрактні персоналії. Цікавили екзотичні химерні постаті – Юра Зойфер чи Нестор Іванович Махно. Аж раптом побачив свого героя дуже близько. Я з ним спілкуюся. Мені про нього стало важливо говорити.

Жадан проведе першу велику зустріч із читачами після карантинної паузи. Читатиме поезію різних років, авторські монологи.

Творчий вечір Сергія Жадана "Весняні читання"

17 квітня, 19:00, Львів, Центр Довженка, просп. Червоної Калини, 81

18 квітня, 19:00, Рівне, Міський будинок культури, вул. Соборна, 3д

27 квітня, 19:00, Харків, Харківський театр ім. Шевченка, вул. Сумська, 9

До 18 квітня

– Найбільше на мене вплинув степ – печенізька, скіфська, кімерійська баба, – каже художник 61-річний Петро Антип. 2014 року через війну переїхав до Києва з Горлівки на Донеччині. – Зробив сучасну скульптуру, що нагадує степову за формою, передає таку ж енергетику неба й простору. Трикутник і шестикутник – ідеальні фігури, на яких побудований всесвіт. Намагаюся простими формами передавати образ. Усюди роблю замальовки – на серветках, чеках. А потім переношу їх у скульптуру чи картину.

На площі 2,5 тис. кв. м Українського дому показують 50 творів монументальної, станкової та малої пластики, 60 картин, майже 300 малюнків та ескізів.

Виставка "Сучасна архаїка. Петро Антип"

Київ, Український дім, вул. Хрещатик, 2

До 24 квітня

Після Першої світової український художник Микола Глущенко переїхав до Берліна. Там познайомився з Олександром Довженком. У той час режисер був радянським дипломатом, завербував художника-початківця до розвідки. Діяв під псевдонімом агент Ярема.

– Ця сторінка біографії Глущенка досі не розкрита, – розповідає мистецтвознавиця Людмила Тверська, 81 рік. – Особисто був знайомий з Гітлером. Навчалися в одній академії мистецтв. Фюрер відвідував виставки Глущенка, міг навіть бути його прихильником. Подарував альбом своїх акварелей. Це грало на руку розвіднику. Крутився в найвищих колах Німеччини й отримував такі дані, як ніхто. Було важко запідозрити у шпигунстві художника, який живе у світі своїх фантазій.

Також товаришував із Володимиром Винниченком. Припускають, на­гляд за ним був одним із завдань агента. Художник розписав йому дачу портретами українських гетьманів.

Виставка живопису Миколи Глущенка "Сонячні краєвиди, сонячні жінки"

Київ, Національний заповідник "Софія Київська", вул. Володимирська, 24

До 2 травня

– Досліджую метод соцреалізму, який панував у Радянському Союзі з 1930-х, – каже київська художниця Лада Наконечна, 40 років. – Головним героєм проєкту обрала пейзаж. В експозиції представлені картини українських художників тих часів. Сучасні мистецтвознавці вважають пейзаж найменш ідеологічним. Гадаю, це не так. Художник мав бути частиною соціуму, партійним і зображати те, що було типовим. У пейзажах ідилічний погляд ніби показує універсальну Україну – лани, ріки, села, щасливих людей. Соцреалізм зображав краще майбутнє. Обмежував глядача, бо не давав простору для уяви, демонстрував єдині правильні образи.

Також пропоную власний пейзаж України. Із фотографій зруйнованих будівель у Донецькій та Луганській областях прибрала всі пошкоджені елементи, залишила лише вцілілі. Вийшли абстрактні роботи, схожі на авангард початку ХХ століття. Показую, що, коли хочемо бачити не щось потворне, а тільки прекрасне, це не може дати повну картину. Сучасні події є наслідком минулого.

Виставка "Дисципліноване бачення"

Київ, Національний художній музей України, вул. Грушевського, 6

×