Чи можуть близькі люди йти у спільне майбутнє

Українську драму "Клондайк" покажуть на міжнародному конкурсі американського фестивалю незалежного кіно "Санденс".

Дія розгортається впродовж трьох днів у селі Грабове Горлівського району Донецької області. 17 липня 2014 року біля цього населеного пункту російські військові збили літак малайзійської авіакомпанії. Місцеві жителі Ірка й Толік очікують народження першої дитини. Уламки збитого боїнга падають неподалік їхнього будинку. Жінка відмовляється евакуюватися, навіть коли село захоплюють озброєні люди, за сюжетом.

Про роль у фільмі розповідає акторка Оксана Черкашина, 33 роки

 

Режисерка Марина Ер Горбач побачила мене у виставі "Погані дороги" в Театрі на лівому березі. Для тизера знімали епізод, у якому чоловік полем везе героїню в пологовий народжувати. Змушені об'їжджати уламки мить тому збитого малайзійського боїнга й тіла пасажирів.

Цей фільм – спроба розібратися зі стосунками в конкретній родині: як війна впливає та змінює людей. Наші герої, як і всі жителі села, стали свідками авіакатастрофи рейсу MH17. Однак це не постійно в об'єктиві. У центрі уваги – взаємини між близькими, проблеми й виклики, з якими може стикатися будь-яка сім'я. Але ця історія не могла б статися без нинішнього контексту.

Головна героїня Ірка прожила все життя у Грабовому. А будинок – ніби ще один герой. Він для жінки – жива субстанція з історією та душею. Піклується про нього. Її основне завдання – зробити все, щоб захистити майбутню дитину й народити її здоровою та сильною. Це рушій, що дає силу та стійкість.

Ірка працювала і дояркою в селі, і медсестрою в місті. Знає, як надати першу допомогу – робити уколи, бинтувати, зупиняти кровотечу. Не лякається, коли щось подібне відбувається в її житті.

З режисеркою домовилися, що хочемо бачити на екрані пластику левиці донбаських степів. Красивого й сильного звіра. Це найактивніші учасниці прайдів. Крім виховання левенят, полюють і приносять здобич. Вивчали, як поводиться левиця у стані стресу чи в разі загрози дитинчатам.

Я – спринтер за природою, а тут треба було підготуватися до марафону. Півтора місяця майже щодня постійно в кадрі. Навіть якщо це не моя сцена, я все одно була на майданчику. Не вживаюся в роль – не вірю в цей акторський шаманізм. Для мене акторство – це як фізика. Готуєшся і потім точно виконуєш роботу перед камерою. Подобається дистанція, яку тримаю з героїнею. Розумію, що не про мене йдеться. А про образ, який вибудовується співпрацею з режисеркою та розмовами з іншими виконавцями. Головне – вміти бути концентрованою, щоб усі ці змісти й малюнок ролі передати.

Для нас було важливо створити світ фільму до екрана. Вибудувати всю плоть персонажів – навіть те, чого не побачимо в кадрі. Щоб актори не просто вивчили текст і якісно розіграли конкретні сцени. Хотіла передати напруження між нами. Створити причини зародження цих напружень, які все одно в сім'ї виникають десь раніше.

Перед зйомками я місяць репетирувала з партнерами. Сергій Шадрін (помер 2 травня 2021-го на 42-му році життя. – Країна) зіграв мого чоловіка – електрика Толю, з яким 10 років разом. Олег Щербина втілив брата Ярослава, який виїхав на навчання до столиці. Розігрували не реальні, а гіпотетичні сцени, які відбулися до того, як ці люди потрапляють на екран. Бо зіграти родину важко. Завжди є однакові звички, інтонації в голосі чи словечка.

Прорепетирували весь шлях важливих моментів і рішень, які робить родина. На знімальний майданчик приходили вже із враженням, що справді це життя прожили. Вперше в кар'єрі мала такий досвід. Заходила в кадр і знала, що моя героїня робила тиждень тому, чому сьогодні злиться на чоловіка, бо купив їй не ту сумку, яку хотіла.

Найбільший виклик і складність – відобразити правдиву тілесність вагітної жінки. У мене немає дітей, але знаю вже наче більше, ніж ті, хто народив. Переглянула багато відео для вагітних. З'ясувала все, що мушу відчувати та що робити в різних ситуаціях. Спостерігала за жінками, як у них центр ваги зміщується, коли з'являється живіт. Моєю головною консультанткою була Марина, вона мати двох дітей. Я відчувала спокій і безпеку. Якби знімав чоловік, можливо, такого не було б.

Я народилася в Харкові, а грала селянку. Допомогло те, що в юності щороку їздила в село до діда й баби. Для мене не було новиною корову подоїти чи щось поробити на городі. Тіло мало це все згадати. Кіно – це візуальне мистецтво. Бачите картинку, як діє, рухається героїня, і вірите або ні.

Фільм розкриває питання, чи можуть близькі люди з різним минулим іти у спільне майбутнє. Герої розуміють правду. Але вибір, тим більше політичний, обумовлений не якимись раціональними відчуттями. Робиться, виходячи з бекграунду: хто ти, де, як і з ким ріс. Також важить емоційна складова – характер, пристрасті, особисті вподобання. Непорозуміння між персонажами виникають не через політичні моменти, а через конфлікти, які інколи виникають з нічого, як у кожній родині. У найближчих людей незгоди досягають апогею сильних почуттів. А навколо ще й складні умови вибору. Його треба зробити швидко, а ніхто не готовий.

21 січня

Світова прем'єра фільму "Клондайк", реж. Марина Ер Горбач

США, м. Парк-Сіті, штат Юта, кінотеатр Library Center Theatre

×