– Прийшла "червона мітла". Свої люди, з села. Ми їх називали "камізани", – розповідала Марія Грибан, 1920 року народження, із села Пулино-Гута Червоноармійського району Житомирської області. "Камізани" – це перекручене "комнезами" – члени комітету незаможників. – Приходили з пістолетами вдень – то один, то два "камізанда". Документів не показували. Візьме, копне ногою і в хату, шукає, шукає, пока все не забере. Овес, зерно забрали перед молотінням. Були сховали на полику під радюжкою, де спали всі, то і там знайшли. А ми мовчимо і плачемо. Хто в колгоспі не був, то все забирали – і худобу, і хату, і клуню, собак били, а людей висилали з села. Усім побили жорна. У нас забрали корову за незаплачений налог. Вся сім'я бігла півкілометра і плакала – не віддали. Свою пшеницю ми вночі косили. "Червона мітла" все забрала.
Ці спогади вивішено на сайті Червоноармійської райдержадміністрації у розділі "Голодомор 1932‑1933 років у районі"
"Червоною мітлою" в народі прозвали буксирні бригади, що насильно вилучали збіжжя в українських селян і майно – його оголошували власністю новопосталих колгоспів. Буксирні – бо, змусивши одні господарства виконати непідйомний план хлібозаготівель, їх направляли у відстаючі колгоспи – ніби тягнучи їх на буксирі за передовими.
Частина "буксирів" – і так теж називали тих активістів – були озброєні гвинтівками або наганами – щоб у разі чого відбиватися від селян або ж залякувати. Шукали зерно за допомогою довгих загострених щупів – проштрикували землю, стіни й долівку хати, хлівів, стодоли. Нишпорили по льохах, залазили в димарі, заглядали в колодязі, трусили стріхи. Силою забирали хліб, вимітаючи все до зернини, а також картоплю й буряки. Вигрібали з діжок квашену капусту, огірки, били жорна і ступи, нерідко мародерствували.
Від п'яти-шести до декількох десятків осіб могло бути в буксирній бригаді – "червоній мітлі". Туди входили голови колгоспів і сільрад, колгоспники-ударники, комсомольці й члени комнезамів – комітетів незаможників, уповноважені райпарткомів, працівники ГПУ й міліції, направлені з міст робітники та студенти. Роботу "червоної мітли" інспектували районні й обласні партійні комітети, спеціальні контрольні комісії КП(б)У. Частина конфіскованого добра йшла на потреби членів самої "буксирної бригади", що відкривало широкі можливості для зловживань.
Активіст стягнув горщики з печі, заглянув до них і вилив недоварений борщ на долівку
"Червону мітлу" для активізації хлібозаготівель комуністичний режим став використовувати 1929-го – із початком масової колективізації, а пік її припадає на голодні 1932–1933 роки. Не в останню чергу, через приїзд із Москви в Україну восени 1932-го спеціальної хлібозаготівельної комісії на чолі з головою Раднаркому СРСР В'ячеславом Молотовим. Той мав змусити українських партійців прийняти нереальний хлібозаготівельний план для республіки, а потім – забезпечити його виконання, вдавшись зокрема й до надзвичайних репресивних заходів.
18 листопада 1932 року під тиском Молотова ЦК КП (б) У ухвалив постанову "Про заходи щодо посилення хлібозаготівель", а за два дні її дублював Раднарком УСРР. Цими документами, поряд з іншими заходами, запроваджувалися натуральні штрафи: особисті селянські господарства мали відповідати за те, що колгоспи не виконали хлібозаготівельних планів. Тож "червона мітла" вимітала в селян не лише зерно, м'ясо і картоплю – що передбачалося документами як натуральний штраф, але абсолютно все з продовольства. Це означало створення умов, несумісних із життям. А отже – геноцид. Вилучення всього їстівного прирікало селян на голодну смерть.
"Тут вийшов указ про виконання хлібопоставок. – "А де брати зерно?". – "Вимітай червоною мітлою!" – згадував Павло Войціцький, 1920 року народження, із села Гуйва Житомирської області. Голодомор він пережив на Дніпропетровщині. – Тоді "активісти" почали все підряд забирати у селян. Бабусі принесли повістку, щоб здала скількись там зерна. Вона зібрала кукурудзу, і ми вдвох віднесли зібране до колгоспу. За нею прийшла друга повістка, а далі третя… На четверту повістку бабуся сказала: "Кукурудзи більше нема". Тоді на другий день вранці приїхала на двох санях "червона мітла" – здорові кріпкі "активісти", з похмілля морди у них були червоні на морозі. Були вдягнені у добротні кожухи, в халявах – батоги. Головний "активіст" Голос кричить: "Ти повістку получила? Чому хлібопоставок не здала?!" Бабуся крізь сльози відповіла, що здала всю кукурудзу. Голос тоді їй: "Брешеш!" – і наказав своїм шукати. Ті все перевернули у коморі та хаті, втикали шпички в хліві у землю, шукаючи хліб. Бабуся піднімала руки до неба, ходила по хаті й голосила: "Хлопці, змилуйтесь!" Я з переляку заліз на піч і заховався під рядна. А Голос сміявся над бабусею. Один з його "активістів" знайшов у коморі торбинку борошна, а другий з-під припічка дістав щербату макітру з крупою. Третій стягнув горщики з печі, усміхаючись, заглянув до них і вилив недоварений борщ на долівку. У льоху забрали картоплю, буряк, погрузили на сані й повезли до правління колгоспу разом з торбинкою борошна та макітрою крупи… Комуністи "активісти" довели село до голоду. Люди почали мерти".
Про безчинства "червоної мітли" давав свідчення комісії Конгресу США під керівництвом Джеймса Мейса, що діяла у 1986–1988 роках, Олекса Сонипул, 1915 року народження, виходець із Сосницького району на Чернігівщині. Він розповідав:
Помагали всякі дурачки, п'янички й ледарі
– В 33-му році перед самим Різдвом у нашому селі ходили бригади по викачці хліба. Забирали все, що можна їсти. У той день знайшли й нашу картоплю, що закопали на дядьковому городі. І через те в той день у дядька забрали все, і ті вузлики, що баба назбирала на насіння на другу весну. А на завтра, на перший день Різдва, приїхали до нас, відірвали вікна, двері й відвезли до колгоспу. Батько в ту ніч не спав удома, а мати уже померла. Нас було тоді шестеро: найменшій сестрі – чотири роки.
Запровадження натуральних штрафів, що їх вигортала "червона мітла", не дало якихось результатів, бо хліба в господарствах українських селян залишалося мало. Та Йосип Сталін тримався думки, що вони саботують хлібозаготівлі. У перший день 1933 року він надсилає ЦК КП(б)У телеграму: до колгоспників, колгоспів та одноосібників, які приховують розграбований і прихований від обліку хліб, будуть застосовані найсуворіші міри покарання.
– Від влади спасу не було ніякого. Присилали в кожне село уповноваженого з району, а він підбирав собі тут таку начебто бригаду, чи що, і починав викачку, – згадував Антон Чабаненко (рік народження невідомий), мешканець селища Кушугумі Запорізького району Запорізької області. – Він був при нагані: міг кого хочеш і коли хочеш застрелити. А помагали йому хто? Якщо в нас, то це всякі дурачки, п'янички й ледарі. Їм було викачувати – як дурному з гори котиться. Забирали все, що найдуть. У кожного залізні щупи, і скрізь ними штрикають: і в сіно, і в піч, і в грубу, і в долівку, і в стіни.
– Хто винен у Голодоморі, на вашу думку? – запитали наприкінці розмови в Марії Грибан із села Пулино-Гута на Житомирщині.
– Руководство, держава, "червона мітла", "камізани".
"Ця бригада ходить попід хатами і бере, що в кого хоче, і де діває – невідомо. Є випадки, що забирають хліб, скільки є, а як не даєш із хати, то арештують і забирають все майно. Як не даєш, то ще й поб'ють, або не пускаєш до хати, то вони двері б'ють. Дехто й купив хліба, то бригада каже "вкрав з колгоспу". А то беруть з погребів капусту, огірки і все", – описував роботу "червоної мітли" в селі Краснопілля Одеської обл. (тепер – Кіровоградщина) сільський кореспондент газети "Радянське село" в грудні 1932 року
2 
1
Коментарі