Вівторок, 03 вересня 2013 13:50

Це Сковороду світ ловив і не впіймав. Ульяненка ж він згріб у жменю

Три роки з дня смерті Олеся Ульяненка минуло 17 серпня. Останній його роман "Пророк" збирали з чорновиків і розрізнених файлів

Цей роман він не дописав – умер. ­Ну, він ніколи не любив прощатися, довго розкланюватись на порозі. ­Незавер­шеність – це в його стилі. Так він жив: усі речі накидані жужмом, перемішані, наче сюжетні лінії, розділові знаки й букви. ­Безлад був його давнім приятелем. Три роки тому вони побили горщики: Улян забрався геть, у небо по трубі. Безлад лишився. І чимдалі більше він зажовуватиме пам'ять про письменника й відпльовуватиметься міфами, анекдотами й випадково віднайденими публікаціями.

Але романів більше не буде. "Пророк" – останній, і в ньому ненажера-безлад звів собі кубло. У цьому романі він повноправний владика, наче Король Чума в одній із новел Едгара По. Текст довелося складати з розрізнених файлів, чернеток, уривків. Він стягувався докупи, наче порубана червона свитка, – спробуй розбери тепер, куди подівся той чи інший рукав. Так, цей роман міг би бути трохи інший. Але, як зазначає в передмові упорядниця Надія Степула, "все може бути – і всього може не бути".Попіл постає з попелу заради тих, хто ще не згорів дотла. Коли читаєш "Пророка" – цей роман розвіюється у свідомості. Він розбивається об асфальт душі, наче викинута з балкона горілчана пляшка. Могла би влучити в голову, й по всьому – але ж ні, асфальт підставляє груди. Він звик до традиційних людських розваг. Не здивується, навіть якщо замість пляшки з балкона вилетить чиєсь тіло.

На початку нового століття Ульяненко писав роман про маніяка. Вийшов він 2003-го під назвою "Дофін сатани". Коли ми зустрічалися, тільки й розмов було, що про знаменитих душогубів. Олесь ретельно вивчав їхні біографії, збирав усі доступні матеріали, що стосувалися серійних убивць, навіть їздив до якогось із них у колонію. Ця робота так захопила його, що в кожному другому перехожому помічав риси, притаманні маніякам. Ульяненко тоді зачитувався кримінальною антропологією Чезаре Ломброзо, який намагався довести, що злочинцями народжуються. І печать цієї долі – поняття буквальне, а не метафоричне. Сьогодні цю теорію вважають, м'яко кажучи, сумнівною, але Олесь вбачав у ній підтвердження власних спостережень. Їм міг би позаздрити славетний італієць: він-бо звик дивитися на піддослідних у доволі стерильних умовах психлікарні. Натомість Ульяненко спостерігав аналогічний розвал людського матеріалу "в живій природі"."Ось, – казав Олесь, провівши поглядом якогось круглоголового товстуна з морозивом, – це точно маніяк, і майже напевно – педофіл".

– "Звідки ти знаєш? – дивувався я.

– Здогадався за формою вух чи носа?"

– "Та ні, – похмуро відповідав Улян.

– Просто я його знаю, бачив не раз, як він треться біля школи".Уже після перших книжок до нього міцно приклеївся "титул" чорнушника – й кожним новим твором він підтверджував це реноме. Інший бік життя відплачував йому за цей інтерес тією ж монетою. Мене завжди дивувало, як він примудряється триматися "на краю ночі", на межі.Десь після завершення "маніяцького" роману Олесь категорично заявив, що з нього досить цього гівна. Він хотів написати щось сентиментальне, про любов, щоб жінки читали. Щось таке, як він собі уявляв, легеньке, дурноголове й попсове, як усмішка імбецила. Що з цього вийшло? "Жінка його мрії", в якій від "любовного роману" були тільки обкладинка й назва. Все інше – звичний для Олеся коктейль крові, нечистот і патологій. Цей роман не тільки завдав авторові чимало тяжких випробувань – звинувачення в порнографії, суд, знищення тиражу. Він також поставив крапку в історії його уявних компромісів із суспільством. Це Сковороду світ ловив і не впіймав, Ульяненка ж світ згріб у жменю й затис у кігтях так міцно, що вирватися з цієї лапи той так і не зумів."Пророка" він почав писати ще до "Жінки його мрії", але з якихось причин не довів до тями. Можливо, тому що задум "Пророка" припав на час, коли Ульяненко все ще намагався опанувати нову для себе інтонацію – ліричну. Але якщо писати про кохання під час холери – все одно доводиться писати про холеру.

Якби "Пророк" з'явився раніше за "­Жінку його мрії", нашим чиновникам-­моралістам додалося б роботи. Цей порно-філософ­ський трилер зазіхає не тільки на моральність, а й містить розкішний букет тем і висловлювань для всебічного цькування автора. Тут і ксенофобія, і пропаганда жорстокості та насильства, і паплюження державних урочистостей.

Головна сюжетна лінія кружляє довкола порнозірки мадам З-зі, яка перетворила сонне передмістя на знімальний майданчик "фільмів для дорослих". Ульяненко щедро послуговується гротеском. У його тексті сам Босх танцює гопака: єврейські та українські бандити трощать одне одному черепи, а десь поруч триває радісне злягання на природі. І тільки один "завошивлений придурок" щось там виє про кінець світу і псує загальне благоденствіє, щедро полите всіма людськими виділеннями.Оповідачів тут декілька. Кожен розказує свою версію історії, де герої міняються місцями, іменами, долями, вчинками. Сюжетний безлад, який легко пояснити недовершеністю твору, справляє моторошне враження. Цей роман – відкритий реєстр гріхів, виставка-продаж соціальних виразок на честь Дня Незалежності. Такого ж картонного й умовного свята, наче місцева тюрма, де злочинцям ведеться занадто добре, щоб їх там довго тримати. І сам пророк – плоть від плоті світу цього. Ніхто не зважає на його белькотіння. Та й навіщо, якщо апокаліпсис – не така вже й страшна штука.Кожен роман Ульяненка наражався на глухе, мовчазне відторгнення. "Пророк", очевидно, не стане винятком. Ніхто не хоче знати, що там, у темряві власного "я". Нікому не потрібен підсліпуватий Господь, який дозволяє собі промовляти через покидьків та асоціальних типів.

"Ніхто не хоче помирати наглою смертю. Усім подавай вічну любов, вічне життя. Що ти скажеш Творцю після смерті? Я сам не знаю, але хоч боюся".

Зараз ви читаєте новину «Це Сковороду світ ловив і не впіймав. Ульяненка ж він згріб у жменю». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 843
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути