В останній робочий день 20-річний Тоні Айоммі подумки вже був на сцені. Перед першими гастролями гітарист вирішив звільнитися зі сталеливарного заводу. Працювати там усе життя – наприкінці 1960х то була чи не єдина перспектива молоді провінційного Бірмінгема. Того ж дня права рука музиканта потрапила під прес для різки металу. Тоні відтяло крайні фаланги середнього і підмізинного пальців.
Кілька місяців він був у депресії. Пробував грати лівою, але не те. Із кришок від пляшок мийного засобу Айоммі вигадує спеціальні наперстки, а стрій гітари опускає на півтона нижче. Менший натяг струн дає незвичні низькі звуки.
????????????Тінейджер за тренд визнає авоську, з якою його батька батько посилав по кефір
Так народився важкий рок. У 1970-х він нагадував триголового дракона – Led Zeppelin, Deep Purple, Black Sabbath. В останньому грав Айоммі. Їхня музика була проста, як розмови бірмінгемських хлопців після зміни на заводі. Але в одну композицію Айоммі міг умістити стільки мелодійних ходів, музичних рішень, що сучасному рокеру вистачило б на кілька платівок. Наприклад, один гітарний риф його композиції Fairies Wear Boots – це майже вся пісня For Whom The Bell Tolls гурту Меtallica. Але Меtallica переосмислювала минуле й робила своє. А зараз модно просто копіювати "вінтаж". І не тільки в музиці.
Сучасний тінейджер за тренд визнає авоську – плетену торбу, з якою ще його батька батько посилав по кефір. Молодий чоловік носить під носом рослинність, як на фото прадіда. Обов'язково має знімки "під старовину" себе вусатого з авоською. Black Sabbath для їхніх батьків був свіжим ковтком повітря, плюс портвейну. Для них – це витягнутий із батькових закапелків старий вініл, що робить тебе просунутим у музиці. Люди "з клепкою" знають, як на таких заробити, що їм продати.
Наприклад, ньюйоркський гуру звукозапису Рік Рубін. Це він вигадав звук супермодній Лані Дель Рей, яка співає, як Сінатра колись, але з легким нальотом сучасності. А у 1980х Рубін узяв записи минулих рокхітів Black Sabbath і зліпив із них те, що називається хіпхоп. Береш чужий гітарний риф, за кілька секунд з'єднуєш його з найсмачнішим шматком хіта іншого генія минулого – успіх забезпечено.
Тепер Рік Рубін повернувся до живої музики. Реанімує старі гурти, що самі не можуть розібратися в сучасних потребах публіки. На його студії звукозапису ліпили останні платівки Меtallica та RHCP. Там же вперше за 38 років зустрілися Айоммі з колишнім вокалістом Black Sabbath Оззі Осборном. "Великий і жахливий" покинув гурт через творчі розбіжності. Відтоді група стала особистим проектом Айоммі. Вигадана ним важка музика розвивалася далі. А Black Sabbath поступово втрачав актуальність. Попередній альбом гурту вийшов 18 років тому.
Я пропустив 1990-ті. Мабуть, був під кокаїном
– Не знаю багато про решту хлопців, я якось пропустив 1990ті, – сказав після запису 64річний Оззі. – Мабуть, був під кокаїном і димом, тому не можу згадати ті роки. Це добре – бути тверезим і чистим. Прокидаєшся зранку, в тебе нормальний настрій, не треба одразу ж шукати чарку бренді. Я не п'ю і тепер уже не курю. Бути живим – це набагато веселіше.
Новий альбом "13" має вісім основних композицій. Є ще п'ять – додаткових. Їх продають за окрему плату, на окремому диску – щоб відповідати назві "13".
У першій же композиції – End Of The Beginning – "Кінець початку"– вухо вловлює відлуння першої пісні першого альбому Black Sabbath. Є такі саме повтори й далі на диску. Наприклад, нова Loner – це N.I.B 1970го. А ще у силі традиція перших альбомів після початкової "залізобетонної" лавини давати слухачу розслабитися. Наступною йшла пісня під м'які тамбурини й мелодійну акустичну гітару. У новому альбомі такою є Zeitgeist.
У 1970х їхні альбоми народжували нову епоху в музиці. Тепер, коли вигадувати означає повертатися до старого, – повернулися до себе. Завершує платівку "13" вступ до першого альбому Black Sabbath – гуркіт грому і звуки дзвону крізь зливу.
Рік Рубін – Карл Маркс у сучасній музиці
СЕРГІЙ КУЗІН, 50 РОКІВ, ВЕДУЧИЙ RADIO ROKS:
– За останні п'ять років, окрім Black Sabbath, вийшли нові платівки у Aerosmith, Пола Маккартні, Рода Стюарта. Щасливий, що відбувається ренесанс рокнролу 1960–1970х. Він дав світу цілий напрямок нової музичної культури. Бо все, що відбувалося з 1990х, сокирою вбивало ідею рокнролу як такого. Панк, ґранж – це не музика. До появи цих примітивних жанрів рок сидів на симфонічній музиці та професіоналізмі музикантів. Щоб опинитися в топах у 1970х, необхідна була найвища майстерність. А зараз достатньо з голою дупою вийти на сцену поволати, що я рокер – і все – дєвочки починають верещати: "Я люблю рокнрол!"
Кожен товар, що з'являється на полиці, комерційно прорахований
Навряд чи на вершини світових хітпарадів Оззі Осборна й компанію вивели гаманці лише меломанів зі стажем. Наприклад, серед слухачів хвилі Radio Roks, що крутить класичний рок, 35 відсотків – ті, кому нема 25 років.
Над платівкою "13" працював продюсер Рік Рубін. Він – Карл Маркс у сучасній музиці. Хоча починав із хіпхопу, але перднути може кожен. Важко сказати, скільки процентів до успіху він привніс. Рокнрол – зброя колективна. Коли ж їх можна прорахувати, то виходить попса з голими цицьками, а не музика. Кажуть, Рубін спеціально робив ностальгійний звук під золоті часи "Чорної суботи". Нічого поганого в цьому не бачу. Кожен товар, що з'являється на полиці, комерційно прорахований. Значить, музиканти з продюсером думали про слухача. Як кажуть в американській індустрії звукозапису: "Якщо лайно на вході, лайно й на виході". Коли рокери зайшли в студію до Ріка Рубіна, за визначенням, погано зробити вони не могли. Але жоден продюсер не допоміг би, якби Black Sabbath не мали що сказати.
3 
1
Коментарі
2