Боротьба з демонами – довга і виснажлива і для одержимого, і для священиків. Екзорцистами можуть бути не всі

 

Одержимість, яка вимагає втручання екзорциста, трапляється вкрай рідко

Минулого тижня в Польщі з'явився перший у світі журнал Egzorcysta – про вигнання бісів із одержимих. Видання надходитиме в продаж щомісяця накладом 15 тисяч примірників. Кожен матиме по 62 сторінки, коштує 10 злотих – 25 гривень.

– Розповідатимемо про труднощі, пов'язані з окультизмом, астрологією та езотерикою, – пояснює редактор Артур Вінярчик. – На жаль, зараз бачимо зростання зацікавленості молодих людей до подібних явищ. Понад три мільйони поляків користуються послугами ворожок і езотериків. Ми хочемо, щоб вони зрозуміли, як це небезпечно.

За останні 15 років у Польщі кількість екзорцистів (католицьких священиків, які виганяють бісів. – "Країна") збільшилася із чотирьох до 120 людей

Отець Антоніо, 38 років, Рим:

– Учетверте в невеликому містечку в Тоскані виганяли бісів із місцевого ­алкоголіка, якому лише під 30. У чоловіка немає ніяких демонів, але його мати так виправдовує для себе синову слабкість. Зараз модно все зло, яке чиниш, списувати на демонів або зовнішні впливи.

Коли ми приїхали вперше, єпископ сказав, що ніякого злого духа в чоловікові немає, а його звичка – результат спокуси, якій він неспроможний опиратися. ­Годину пояснював жінці, що її сина треба ­лікувати, примусити працювати, не давати ­вештатися із сумнівними компаніями. Та вислухала, поплакала, а за два місяці знову зателефонувала з проханням приїхати. Ми не відмовляємо, бо жаліємо людей у відчаї. ­Їдемо на кілька тижнів, читаємо молитви з проханням про зцілення від алкоголізму. ­Кожного разу жінка каже, що синові якийсь час було краще, але ми не до кінця ­впоралися. Пропонували їм обом постувати, щодня ходити до священика, а тоді запросити нас. Однак вони не погоджуються обмежитися в їжі. Востаннє місцевий отець розказав нам, що жінка збирається везти сина в Сербію, бо чула, що там є дуже сильні екзорцисти. Він відмовляв її, але мати невблаганна. ­Перед цим ще хоче проїхатися усіма храмами ­Італії.

Сан не дозволяє мені зайнятися екзорцизмом, але єпископ бере мене помічником. Згодом робитиму це сам. За 15 років бачив одержимих демонами лише тричі. Першого разу це була молода мати, ­вдруге – ­старша жінка. Їм удалося допомогти. Ще був 18­річний хлопець. За нього молилися майже півроку, але ставало тільки ­гірше. У такому разі збираються кілька єпископів і моляться разом. За рік він скоїв ­самогубство.

Боротьба з демонами – довга і виснажлива і для одержимого, і для священиків. Зло починає атакувати душу того, хто намагається його побороти. Тому екзорцистами можуть бути не всі. Коли стикаєшся зі справжнім пеклом, хочеться сховатися, захистити свою душу. Єпископ розповідав: як вперше читав молитви над одержимим, перед очима постійно виникали образи потворних людей, крові, блуду. Що довше молився, то яскравіші були картини. Казав, не можна слухати того, що одержимі говорять, бо їхні знання – страшні. Ще моторошніше, коли вони не кричать, а спокійно промовляють, ніби отець на недільній проповіді. Його почали переслідувати жахіття. Хотілося кинути все й відмолювати власну душу. Це припинилося, як одержимий знайшов спокій.

Я вважаю, що кількість зла на землі постій­но примножується. Коли ми вбиваємо заздрість у собі, вона не помирає, а йде до когось іншого. Так пояснюю дітям у недільній школі. Попросив їх намалювати спокуси і демонів, більшість зобразили їх як злих ­гномів. Знайомі священики зі мною не згодні. Називають мої уявлення ­язичницькими і примітивними, але мені так легше боротися із цим. Демони так само нікуди не зникають. Це – не повітряна кулька, яка може луснути. Те, що вони здатні вселитися в книжку чи ляльку, повна маячня. Але тексти чи практика чорної магії відкривають двері для них. Вони ніби кричать: "Ця душа шукає вас, ідіть сюди".

Одержимість, яка вимагає втручання екзорцистів, трапляється так рідко, що спеціальний журнал викликає у мене сміх. Це – те саме, що випустити журнал "Проб­леми другої перегородки серця в кенгуру ­Західної Австралії". Зараз, на жаль, темний бік нашого життя переживає хвилю ­інтересу. ­Знімають купу фільмів, пишуть ­книжки про демонів. Якщо раніше люди ­цікавилися зомбі, мерцями, то тепер – злом у самих собі. Ніхто не хоче прийти до розуміння суті зла через віру й свою душу. Всім ­треба проста схема: злий дух вселився, тоді ­треба тричі підстрибнути, випити порошок із ­дохлої сови, пробурмотіти щось латиною чи арамейською, приплести сюди Леонардо да Вінчі чи ще якогось митця, покликати двох священиків, і з вибухами та блискавками за 10 хвилин прогнати злого духа. У нас почастішали дзвінки від ­родичів ­психічно хворих. Витвори їхнього розуму близькі сприймають як послання демонів. Таке враження, що людям хочеться бути причетними до зла. Розмови у цих ­випадках не діють. ­Божевільний не буде здоровий, хоч скільки обрядів над ним провести. Так само, як священик не може молитвою пришити відірвану руку, хоч би скільки років над нею молився б.

Мені дозволили розповідати такі речі, щоб люди не мали ілюзії, що одержимість – це пригода, про яку цікаво почитати й послухати. Глянцевий журнал у вільному доступі – глузування з тих, хто був причетний до екзорцизму. Ми забуваємо про те, що боремося з демонами кожну хвилину нашого життя. ­Заздрість, ­жадібність, розпуста ­майже щомиті спокушають нас. Якщо піддаємося раз, далі складніше уникати зла. А воно притягується до тих ­людей, які готові його прийняти. Коли чоловік раз зрадив дружину, йому дедалі важче ­опиратися цьому гріху. Якщо любите обговорювати з подругою сусідку, гріх осуду запускатиме свої щупальці глибоко вам у душу. За якийсь час він заважатиме тверезо подивитися на себе, але помічатимете зло в усіх довкола. Не думайте, що віра на словах і щонедільні ­візити до церкви створюють вам ­непохитний імунітет. Тільки любов і співчуття до ближнього рятують душу від спокус та зла.

Дівчина померла після 70 обрядів

 

Німкеня Аннеліза Міхель пережила близько 70 обрядів ­екзорцизму перед тим, як померла 23­-річною

Дівчина народилася в сільській родині ревних католиків. Крім неї, у сім'ї було троє дівчат. Усіх ­виховували строго. До найстаршої, Аннелізи, ставилися найвимогливіше. Вона кілька разів на тиждень ходила до церкви, щодня читала ­Біблію, взимку спала на підлозі.

Коли Аннелізі було 16 років, у неї стався перший епілептичний напад. ­Батьки занепокоїлися. ­Віддали доньку на лікування, але нічого не допомогло. Крім епілепсії, у пацієнтки виявили туберкульоз. ­Аннеліза втрачала апетит і вагу, мала депресію. ­Вночі відчувала, що їй важко ­дихати. Хотіла покликати на допомогу, але язик не слухався. ­Знаючи про ­демонів, що вселяються в людей, ­дівчина вирішила, що вона одержима злим духом. ­Розповідала, що у 13 років уперше почула шепіт диявола, який наказував уникати ­розп'яття і не пити освячену воду.

Після чотирьох років марного лікування батьки попросили місцевих священиків вигнати з доньки злого духа. Ті відмовлялися проводити обряд екзорцизму. Пояснювали: для цього потрібні більш явні ознаки біснуватості. Невдовзі дівчина навідріз відмовилася їсти, почала зривати із себе одяг, кусала рідних, залазила під кухонний стіл і гавкала на всіх, хто до неї наближався.

Перший обряд екзорцизму тривав 5 год. Аннелізу тримали троє священиків. "Забери руку, вона пече, як вогонь", – кричала дівчина їм. ­Одного вечора вона мала високу температуру, кашляла. Коли лягала спати, попросила матір: "Залишся, я боюся". Уранці мати побачила, що донька мертва. Аннеліза важила тоді 31 кг. Лікарі заявили, смерть настала від виснаження й зневоднення організму.

Священиків судили за спричинення смерті з необережності, однак ­виправдали.

 

×