Середа, 17 квітня 2013 11:53

"Блохін змушений опиратися на українців. Легіонери не зрозуміють його футболу"

Хуанде Рамос – дуже добрий тренер. Але з футболістами спілкується через перекладача – це проблема. Є моменти, коли треба контактувати напряму, вважає журналіст Микола Несенюк

7 квітня "Динамо" програло вдома "Шахтареві" – 1:2. Які враження залишив у вас матч?

– Кияни грали на неймовірних емоціях, були заведені. Завдяки пресингу мали певну перевагу. Щодо, власне, гри у футбол, зокрема контролю м'яча, кращий був "Шахтар". Мене вразила поведінка його гравців після того, як команда зрівняла рахунок. Ніхто не почав святкувати гол. Схопили м'яч і понесли його в центр.

Про що це говорить?

– Про усвідомлення своєї сили. Запас міцності у "Шахтаря" ­більший.

За рахунку 1:1 не забив стовідсотковий м'яч Браун Ідеє. "­Динамо" потрібен кваліфікованіший нападаючий?

– Я вважаю нігерійця дуже пристойним форвардом. Найкращий у "Динамо" – точно. ­Навіть зараз Ідеє з руками відірве ­команда німецької бундесліги, заплативши 10 мільйонів.

У людини невдалий період. ­Думаю, Ідеє треба було поставити на другий матч проти "Бордо". Було б непогано після того, як футболіст здобув Кубок Африки, надіслати за ним літак. ­Сказати: "Браун, ти нам потрібен, рятуй "Динамо". Не треба святкувати успіх і їздити на прийоми до президента. Взяти за руку й привезти до Києва. Тоді був би ефект. А так людина приїхала вихолощена, не пройшла збори й не може органічно влитися в команду.

Яка головна проблема українських клубів?

– Відсутність належної кількості добротних вітчизняних гравців. Їх ніде брати. Повністю зруйнована система дитячо­юнацького футболу. Це все одно, що закрити всі середні школи й відкрити тільки елітні університети. Діти мають отримати базову футбольну освіту. Де? У ДЮСШ. А їх немає.

1964 року збірна СРСР ­посіла друге місце на Кубку Європи. ­Результат був розцінений як ганьба. Вигнали тренера, а в країні запровадили турнір "Шкіряний м'яч", відкрили футбольні школи. Ще за п'ять років створили спортивні інтернати. У 1970­х – спеціалізовані школи олімпійського резерву. Їх мав кожен обласний центр. І тодішні команди другої ліги чемпіонату СРСР зараз спокійно б входили в десятку нинішньої української прем'єр­ліги. Сьогоднішній "Чорноморець" посів би третє­п'яте місце у тій другій лізі.

Зараз у "Динамо" намагаються створити український кістяк ­команди.

– Для чого? Щоб вигравати у "Дніпра"?

Показовий позаминулий рік. Українська збірна 21­річних поїхала на чемпіонат Європи. У нас було багато "зірок". А в останньому турі іспанці не дали нашим навіть м'яча торкнутися. Возили, як дітей. Куди нам із таким рівнем? Битися на полі можемо, обіграти завдяки цьому поляків – також. А на нормальному рівні зі збірною вчинять так, як іспанці на молодіжному Євро­2011.

Іспанія – футбольний зразок. ­Тягатися з ними важко не тільки нам.

– Я вихований у Радянському Союзі. Для мене всі місця нижче першого – поразка. Я згадував 1964­й і висновки після програного фіналу Євро. 1972­й – те саме. 1988­й – уже ні. З цього і почалося.

Років 10 тому розмовляв із Олександром Головком. Запитав його: "Що не збулося в кар'єрі?" Відповів: "Зіграти у фінальній частині Кубка світу чи чемпіонату Європи". Тільки зіграти. Розумієте різницю?

Моя точка зору: і збірна, і "Динамо" мають ставити максимальні завдання. Вихід до 1/8 чи 1/4 фіналу – це не досягнення. ­Досягнення – це ­титул.

Нинішній чемпіонат України сильніший, ніж той, що був наприкінці 1990­х. Але тоді "Динамо" виступало у півфіналі Ліги чемпіонів, а тепер наших команд на такому рівні немає. Чому?

– По­перше, не треба порівнювати ту Лігу чемпіонів, у якій були відсутні матчі 1/8 фіналу, з нинішньою. По­друге, в  ті часи "Динамо" не мало чемпіонату України. Була певна ідеологія. Згідно з нею, Київ переносив матчі внутрішнього чемпіонату, бо захищав престиж країни на міжнародній арені. ­Команда грала завдяки пресингу, біганині та міцному захисту. ­Такий динамічний футбол можна показувати раз на місяць. Після того – місяць відпочинку. ­Завдання – зіграти три матчі навесні. Якщо щастило – кудись потрапляли. 1999­го – до півфіналу Ліги чемпіонів.

Яка логіка в призначенні Блохіна головним тренером "Динамо"?

– Зняття Сьоміна та прихід Блохіна – надзвичайний сплеск емоцій.

Юрій Павлович, починаючи з весни 2012­го, після поразки від "Шахтаря", втратив контакт із командою. Фактично не керував нею. Плив за течією, розуміючи, що це його остання робота на такому рівні. Команда грала дедалі гірше й гірше. Тому відставка Сьоміна була питанням часу.

Нинішній головний тренер може виправити ситуацію?

– Блохін, працюючи зі збірною, показав, що може ­налаштувати футболістів на гру. Він змушений опиратися на українців. І не тому, що вони чули про "Золотий м'яч­1975", а іноземці – ні. Просто легіонери не зрозуміють футболу Блохіна, який вимагає надзвичайних фізичних зусиль. У Європі так не грають. ­Такий футбол може принести результат, але грати в нього двічі на тиждень – нереально.

Провідні футболісти світу проводять 60 матчів на рік. У найвищому темпі – 10–15. Садити на лаву запасних Мессі, Роналду, Ібрагімовича чи Кавані, щоб дати їм відпочити, ніхто не буде. Глядачі не зрозуміють. Бо вони ходять на "зірок", а західноєвропейський футбол продається.

Скільки часу ви, як уболівальник "Динамо", даєте Блохіну на те, щоб збудувати команду рівня чвертьфіналу Ліги чемпіонів – стадії, з якої починається реальна боротьба за титул?

– Думаю, це не здатен зробити жодний тренер. Блохін не вимагає 50 мільйонів на трансфери. Працює з тими, хто є, – роботягами, без "зірок". Щоб повернутися на європейський рівень, треба футболісти, яких немає. І для збірної немає. ­Завжди сміюся, коли тренери національної команди переглядають 30 гравців. Що їх пробувати? На пальцях однієї руки можна порахувати тих, хто гідний виступати за збірну. Інші – бій­біжи.

Ахметов хоче виграти Лігу чемпіонів. Для цього він з колегами мають відродити масовий футбол. Тільки тоді буде з кого обирати, бо першокласні іноземні "зірки" в Україну не їхатимуть. А в нашому чемпіонаті за "Шахтарем", "Динамо", "Металістом" і "Дніпром" нікого немає. Нікого.

П'ять років тому в Манчестері мав вільний вечір. Сів на електричку, поїхав у передмістя на матч четвертої ліги. Повний стадіон, тисяч зо 20 глядачів, атмосфера. У нас третьої ліги немає. Зате є нікому не потрібні київський "Арсенал" та донецький "Металург".

Прийшли 60 тисяч на "Динамо" – "Шахтар". Коли така цифра буде наступного разу? За півроку? Про це треба думати. А в нас весь футбол побудований на тому, щоб звітувати про успіхи. Господарю, першому секретареві, президенту. Це йде з радянських часів. Тодішні футболісти думали, чи дадуть їм премію або квартиру, чи влаштують на ­завод. Вирішення цих питань залежало не від публіки, а від першого секретаря. А для цього треба результат будь­якою ціною.

Я з дитинства грав з однокласником у футбол один на один. Традиція збереглася. Він став професійним футболістом, я – аматором. Під час одного матчу як перекосить мені по нозі! Кажу: "Ти що робиш?" – "­Вибач, нас так учать, – відповідає. – Якщо не скосиш, завтра не гратимеш".

Чому відвідуваність матчів "Динамо" зменшується?

– На "Динамо" так ходили завжди. У 1970­х та 1980­х на матчах типу "Динамо" – "Кайрат" було 15–20 тисяч глядачів. 100 тисяч – на єврокубкових поєдинках, зі "Спартаком", інколи з тбіліським "Динамо".

Уперше я потрапив на нинішній "Олімпійський" у серпні 1987­го. Був матч з московськими одноклубниками. 68 тисяч прийшли.

– Бо лотереї уже почали розігрувати, "жигулі". ­Припинили – стадіони спорожніли. Наші люди йдуть дивитися на суперника, а не на свою команду. Згадайте перший матч "Динамо" після повернення Шевченка. Повний стадіон. А далі? Чому не ходити далі? Такий футболіст повернувся! А нашим нецікаво.

На "Шахтар" ходять.

– Щороку на "Донбас Арені" роб­лять якесь шоу. Не купиш абонемент на футбол, не потрапиш на шоу. Так продають 30–40 тисяч абонементів.

Нашу прем'єр­лігу не цікавить точна кількість глядачів на матчах. Довірилися інспектору – скільки той напише. Як продавати футбол за таких умов? Як у вищій лізі могла грати "Оболонь" і допускати туди "Севастополь", якщо в них стадіони на п'ять тисяч глядачів?

Багато обласних центрів не мають пристойної футбольної ­команди. Чи повинна адміністрація області сприяти цьому?

– Вважаю, зобов'язана. Але утримувати на рівні здорового глузду. Жоден обласний центр не збідніє, якщо виділятиме щорічно 8 мільйонів гривень для команди другої ліги.

Чи існує в Україні тренерська школа?

– Треба чітко розуміти термін – тренер. Реально тренерську освіту має Моуріньйо. Він ходив на курси, вивчав анатомію – речі, які потрібні тренерові. Ясно, якщо ти грав, то тренування провести зможеш. Але цього замало. Що далі? Якщо у нас ставиться тактика, то досить примітивна. Так, Таран поставив тактику "Кривбасу". Але це тактика другої ліги.

До речі, команди нинішнього головного тренера збірної Михайла Фоменка – "Гурія", "Динамо", "Металіст", "Таврія" – завжди були впізнавані за почерком. Дисципліна, організація. Коли Кучук змінив Бакалова в "Арсеналі" – прогрес побачили всі. ­Аналогічно – Кононов у "Карпатах".

Олександр Головко недавно виграв у Німеччини кваліфікацію Євро для 17-­річних.

– Робота з дітьми та дорослими – різні речі. Тим більше на рівні національних збірних.

Мені імпонують люди, які хочуть щось довести. Дем'яненка звільнили з "Динамо", він не пішов за кимось фішки носити, а поїхав до Азербайджану, Узбекистану, виграв аналог азійської Ліги Європи. Показав, що він – тренер.

Після поразки "Шахтаря" від "Боруссії" Рінат Ахметов роздумував, чи залишати Луческу на посаді головного тренера. ­Залишив. ­Правильний вибір, сильний тренер?

– Сильний. Першому зустрічному "Інтер" не дадуть.

Чому "Дніпро" навесні грає невдало?

– Хуанде Рамос – дуже добрий тренер, у нього цікаві заняття. Але з футболістами спілкується через перекладача – це проблема. Є моменти, коли треба контактувати напряму. А це неможливо. У таких умовах збій дуже реальний. Коли тренер говорить іншою мовою, тоді в команді з'являється альтернативний центр впливу. Його становлять люди, які спілкуються своєю мовою, що відрізняється від мови тренера.

Що ви змінили б у правилах футболу?

– Нічого. Це найбільш доступний вид спорту. Колись я служив у армії, то ми грали камінцем. У хокей чи баскетбол ним не пограєш. І помилки, зокрема суддівські, – це частина гри, видовища.

Чи є користь від перебування П'єрлуїджі Колліни на посаді куратора українських арбітрів?

– Колліна говорить з нами мовою цивілізованого світу. У ньому також є договірні матчі, суддівські помилки. Але там інший рівень розмови про це. Колліна намагається нас на нього вивести. А нам це не треба.

 

Зараз ви читаєте новину «"Блохін змушений опиратися на українців. Легіонери не зрозуміють його футболу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 46
Голосування Чи заслуговував Роналду на червону картку у матчі Ліги чемпіонів "Валенсія" - "Ювентус"?
  • Так, це однозначно вилучення
  • На розсуд арбітра, міг обмежитись жовтою карткою
  • Це взагалі не фол і навіть не жовта картка
Переглянути
Погода