Американці мучать себе й дітей суворими дієтами

 

Поліцейські в американському місті Мейблтон, штат Джорджія, заарештували матір-одиначку 38-річну Ебоні Бері за вбивство доньки через примус до голодування. Коли 16-річна Маркеа померла, її вага була близько 18 кілограмів – третина необхідної норми для людини такого віку. Якось вона прислала бабі малюнок: велика родина сидить за накритим столом, але ніхто не торкається страв.

Мати примушувала Маркеа дотримуватися дієти, яку рекомендував місцевий лікар Ендрю Чанґ. Той написав книжку "Будьте голодними". У ній розповідає, "як чудово бути голодним", і рекомендує споживати не більш як кілограм їжі на день. Це менше половини середньої кількості харчів, що вживають американці. Колеги критикують погляди Чанґа, та він має тисячі послідовників у соціальних мережах.

– Коли ми вдесятеро голодніші, хіба будь-яка їжа не здається нам удесятеро смачнішою? А коли їжа вдесятеро смачніша – чи це не чудово? Це математичний принцип, – каже випускник одного з найпрестижніших медуніверситетів США Чанґ.

Його теж допитали в справі Ебоні Бері, з якою лікар дружить і яка раніше мала приводи за домашнє насильство. Чанґ вважає, що в смерті Маркеа ніхто не винен

Шейна ФЛІНТ, 29 років, юрист, Нью-Йорк:

– Мати постійно критикувала нас із сестрою, коли ми навчалися в школі. Якщо ми з'їдали бургер чи картоплю-фрі в їдальні, примушувала стояти голими перед дзеркалом і по 20 хвилин розповідала, які ми товсті й огидні. Ми з Джиною були такі залякані, що не сміли набрехати, що обідали салатом чи дієтичним супом. Я вірила, що кожне тістечко одразу відкладається в мене на талії. Вдома мати не готувала. Ми харчувалися огірками й салатом. Собі вона купувала курку, але нам її їсти не дозволяла – щоб не було целюліту. На вечірках у друзів ми доїдали все, що залишалося на тарілках. ­Дівчата ­знали цю ситуацію й приносили нам у школу бутерброди й суп у термосі. Одна з мам однокласниць заявила на нашу матір у соціальну службу. Коли прийшов інспектор, мати сказала, що ми перебільшуємо, а вона просто піклується про наше здоров'я. За рік я отримала стипендію й поїхала вчитися в Єль. За перший семестр набрала 12 кілограмів. У мене з'явилися регулярні місячні, ­більше не випадало волосся.

На новорічні свята приїхала додому, ­сестра була подібна до старої швабри. У 16 років мала жахливу шкіру, хиталися зуби. Мати дозволяла їй пити лише зелений чай і постійно верещала: "Хочеш жерти? Хочеш заплисти жиром? Я виховала двох свиней!"

У Вісконсині служба опіки ніяк не відреагувала на моє прохання забрати Джину. Я силою відвезла її до лікарні. Для цього маму довелося замкнути в підвалі.

Зараз ми обидві маємо сім'ї. У матері відтоді не були. Джина проходила дворічний курс реабілітації. Їй треба було навчитися контро­лювати себе, бо коли отримала доступ до їжі, не могла зупинитися.

Лу-Енн МЕЙ, 39 років, соціальний працівник, Вічіта, штат Канзас:

– Почастішали випадки, коли вилучаємо дітей із родин, бо їх там морять голодом. Раніше це були прихильники релігійних сект. Зараз побільшало родин, які так виховують дітей.

Наша служба не втручається без сигналу. Зазвичай телефонують учителі й кажуть, що дитина напихається сосисками в школі, хоч батьки вказали, що вона – вегетаріанець. Таких випадків, щоправда, небагато.

Джесіка ФЕРЕЙРА, 22 роки, студентка, Нью-Йорк:

– Перед шкільним випускним на дієті сиділи пів нашого класу. Ми з подругою вирішили приєднатися. Треба було їсти лише один якийсь сирий продукт, щодня інший. ­Почали з моркви, наступного дня – ­яблука, потім – апельсини. Від води відмовилися. За тиждень скинула майже 7 кілограмів. ­Подруга – ­трохи більше. Весь час боліла ­голова, нудило, ­стала дратівлива. Коли моє тіло набуло ­майже ­ідеаль­них обрисів, розійшлися з хлопцем. Він сказав, що йому набридли мої істерики й ­сльози без причини. На випускному балі хлопці від мене очей не відводили, запрошували танцювати. А мені нічого не хотілося. Усе ­боліло. ­Дратувала музика, голосні розмови ­подруг. Утекла додому. Там з'їла півторта. ­Потім ­лежала в лікарні з хворим ­шлунком. ­Зараз ­щодня мушу їсти супи. Втрачені кілограми ­повернулися.

Тоні ГАЙН, 27 років, тренер з фітнесу, Вашингтон:

– Мені подобалися ідеї Ендрю Чанґа. Я всім своїм клієнтам кажу, що відчуття легкого голоду слід мати постійно. Якщо хочете бути успішними, то мусите працювати головою, а не віддавати 60 відсотків тельбухам на перетравлювання їжі. Погано те, що ці ідеї сприймають надто радикально. Має бути відчуття ­голоду? Добре, давайте будемо помирати від нього та ще й від дітей сховаємо всю їжу.

Я виступаю проти кількаденних дієт. Вони не дають результату, бо незабаром ви повернетеся до звичного раціону. Один день на ­тиждень вживайте тільки легку їжу, і цього буде достатньо. Не переїдайте, відмовтеся від смаженого.

Безкоштовно займаюся з двома групами школярок із зайвою вагою. Кожне заняття починаємо з мантри: "Я маю досягти форми не через обмеження і виснажливі дієти, а завдяки болю в м'язах і роботі над собою".

Кевін ЛОУ, 46 років, художник, Чикаго:

– Ми з дружиною – сироїди. Не споживаємо нічого вареного майже п'ять років. Вирішили, що так краще для здоров'я. До того як вдатися до сироїдства, вживали по 10 гамбургерів на день. Запивали кока-колою. Одного дня познайомився на Facebook із сироїдом Джеремі. Він також художник. Казав, що у свої 50 почувається на 30. Ми з дружиною захопилися. Вона повикидала всі каструлі. Почали їсти сиру капусту, огірки, помідори. Спочатку я відчував шалений голод, потім звик. Зараз ми обоє худі, знайомі не дають нам більш як 35 років. Часто буваємо в походах, їздимо на велосипедах.

Рік НІКСОН, 35 років, інструктор групи підтримки людей із зайвою вагою, Чикаго:

– Ще п'ять років тому з проблемами харчування в нас було дві групи: булімія та ожиріння. Зараз усе стало складніше. Суспільство диктує – щоб стати успішним, ти маєш бути худий. Люди переконують себе, що треба менше їсти, починаються депресії, проблеми зі здоров'ям. Я не працюю з людьми, які морили себе голодом. Спочатку з ними має розібратися психіатр, потім вони проходять кількатижневу реабілітацію, а тоді можна про щось говорити.

У нас є група людей, поведених на здоровому способі життя. Не повірите, але після однієї пор­ції супу вони примушують себе пробігти кілька кілометрів. Життя перетворюється на постійну гонитву за ідеальною фізичною формою. І, хоч би як добре вони виглядали б, усе одно знаходять у собі недоліки. Популярні східні практики, які диктують утримання й аскетизм у їжі. Людина хоче працювати 12 годин у офісі, при цьому харчуватися тарілочкою води з незрозумілими водоростями й дрібкою рису. Ми вчимо їх позбуватися почуття провини за кожну порцію їжі й радіти життю.

Елізабет ВАРТОН, 40 років, дієтолог, Нью-Йорк:

– Зараз стало модно дотримуватися крайнощів у їжі – веганство, сироїдіння, фруктоїдство. Добре, коли людина розумно підходить до свого раціону й компенсує те, чого не отримує з тваринною їжею. Але більшість просто піддаються моді. Ви маєте досконало вивчити всі нюанси дієти перед тим, як переходити на неї.

У декого організм легко перебудовується при зміні раціону. А хтось певний час тримається на власних запасах міцності, а тоді системи починають відмовляти. Організм пожирає сам себе, що призводить до незворотних змін. ­Виснажену систему значно складніше відновити за ту, яка має щось зайве. Потрібна добре збалансована дієта, ювелірно виміряні фізичні навантаження. Я проти, щоб дітей тримали в суворих рамках. Вегетаріанство? Будь ласка. Але якщо немає м'яса, у раціоні повинні бути купа бобових, горіхів, бажано – морепродукти.

×