"Ми за порадою і думкою деяких прелатів, ґрандів і кабальєро наших королівств та інших вчених і чесних людей нашої Ради, багато над цим поміркувавши, вирішили наказати всім євреям і єврейкам покинути наші королівства й ніколи не повертатися в них, - звеліли іспанські монархи - королева Ізабелла I Кастильська та її чоловік король Фердинанд II Арагонський - в Альгамбрському едикті від 14 березня 1492 року. - І про це наказали написати цей наш лист, яким наказуємо всім євреям і єврейкам всякого віку, щоб до кінця липня цього року вони вийшли з усіх вищевказаних наших королівств і сеньйорій".
Едикт вийшов одразу по закінченні Реконкісти - відвоювання Піренейського півострова в мусульман-маврів. Воно тривало 700 років і закінчилося падінням Гранади, останнього їхнього оплоту на півдні, в січні 1492-го. В Альгамбрі, палацовому комплексі гранадських емірів, перші монархи об'єднаної Іспанії Ізабелла та Фердинанд і підписали едикт про вигнання євреїв. Їхня країна мала стати виключно католицькою.
Знатні іспанські євреї просили монаршу пару скасувати це рішення. Міністр фінансів дон Іцхак Абарбанель обіцяв великі гроші за дозвіл євреям далі жити в Іспанії. Арагонськй король готовий був поступитися, але великий інквізитор і духівник його дружини королеви Ізабелли Томас Торквемада домігся підтвердження декрету. 31 березня він набрав чинності. Залишитися в країні дозволили лише тим юдеям, які до 31 липня приймуть хрещення. Із 850 тис. євреїв, які жили тоді в Іспанії, у вигнання пішли коло 150 тис. Решта задля порятунку життя й майна прийняли християнство. "І більшість євреїв з їхніми іменитими громадянами, вождями, сановниками залишилися в своїх оселях, щоб розлучитися з джерелом живої води, Царем світу, і послідувати за чужими богами", - побивався рабин Авраам бен Йосеф. Хоч багато охрещених - їх називали марранами, тобто "змушеними" на івриті, - іще довго потай залишалися вірними юдаїзму. Виявити марранів було легко: вони зберігали вдома Тору й не працювали в суботу. За тодішнім правом, ці люди були релігійними клятвопорушниками й підлягали суду інквізиції. За таке він прирікав до спалення на вогнищі.
Багато іспанських євреїв-утікачів перебралися до сусідньої Португалії: тамтешній король Жуан II потребував їхніх капіталів. Проте перебування юдеїв у своєму королівстві монарх обмежив до двох років. Ті, хто не прийме християнства за цей час, повинні були піти. Урешті-решт, більшість іспанських євреїв-вигнанців осіли окремими общинами в Північній Африці й на Балканах, де їх узяв під опіку османський султан Баязид ІІ. Частина подалися до італійських держав - Міланського герцогства, Неаполітанського королівства, Венеційської та Флорентійської республік.
Майно, яке залишилось після євреїв в Іспанії, розпродали за смішними цінами.
1 квітня 1992 року іспанський король Хуан Карлос I оголосив Альгамбрський едикт таким, що втратив силу. Того ж дня монарх відвідав мадридську синагогу й попросив вибачення за рішення, прийняте його попередниками 500 років тому.
12 березня 1832 року в балеті вперше використали "пачку" - пишну багатошарову спідницю. Того дня в ній на сцену в паризькій Королівській академії музики - майбутній Grand Opеra - вийшла 27-річна італійська балерина Марія Тальйоні (на малюнку). Вона танцювала головну партію - "доньку повітря" - на прем'єрі балету Жана Шнейцгоффера "Сильфіда". Її пачка мала форму дзвону з корсажем із китового вуса й була сценічним варіантом модного в той час бального плаття з легкої напівпрозорої тканини, що лягала м'якими складками. Нову спідницю для балету розробив французький художник і модельєр Ежен Ламі. Доти балерини танцювали в укорочених сукнях, під які одягали панталони-"запобіжники": щоб глядачі не побачили чогось непристойного.
Упродовж XIX століття пачки ставали дедалі коротші, аж доки не набули сучасного вигляду.
"День допомоги Донбасу"
відбувся 16 березня 1922-го у врожайних губерніях України. До Донбасу відправили 329 вагонів продовольства, хоч планове завдання було - 240. Найбільше відзначилися Київська, Полтавська та Чернігівська губернії. Звідти пішли по два продовольчих ешелони.
48 військових
загинули 18 березня 1980 року на радянському космодромі "Плесецьк". Тоді під час заправки рідким киснем та азотом вибухнула ракета-носій "Восток-2М". Основні баки на момент аварії були заповнені пальним. За декілька секунд пролунало шість вибухів. Подати сигнал тривоги не встигли. Розслідування встановило, що спалахнуло через розклад перекису водню в наземних магістралях. Ракета горіла три дні.
14 березня 1961 року на грецькому теплоході "Ніколас Епіфанідес", що стояв на причалі в Одеському порту, сталася пожежа. Причина - два вибухи метану в одному з трюмів. Теплохід спалахнув умить, бо був навантажений 11 302 т туалетного паперу, 9 тис. т антрациту та іншим паливом і легкозаймистими матеріалами. Після вибуху СРСР конфіскував судно як компенсацію за витрати, що пішли на ремонт пошкоджених при пожежі портових споруд. Теплохід за три роки здали на брухт.
Власник пивоварні та готелю Джон Голдінґ в англійському місті Ліверпуль 15 березня 1892 року заснував другий у своєму житті футбольний клуб. Доти бізнесмен був президентом іншої місцевої команди - "Евертон". На власній земельній ділянці побудував для неї стадіон "Енфілд Роуд". Але невдовзі не дійшов згоди з футболістами щодо їхньої платні. Урешті-решт у Голдінґа залишилося поле без гравців. Тоді він набрав команду із шотландських професіоналів. Хотів її назвати "Евертон Аскетік". Футбольна асоціація цієї назви не прийняла - мовляв, надто подібна до попередньої, плагіат. Тоді клуб назвали просто - "Ліверпуль". Нині команда є 18-разовим чемпіоном Англії. 11 разів вигравала єврокубки - рекордний показник для Великої Британії.
16 березня 1942 року рейсхміністр східних окупованих територій нацистської Німеччини Альфред Розенберґ (на знімку) надіслав доповідну записку Адольфові Гітлеру про становище в Україні. Писав, як окупаційна влада може найефективніше використовувати ресурси підкореної країни. Наголошував на потребі заборонити інтелектуальний розвиток місцевого населення й збереження його як робочої сили. Водночас Розенберґ зазначав, що різкі висловлювання деяких німецьких функціонерів до "колоніального народу" негативно впливають на його волю до праці. І додав: "Розумна німецька політика може добитися за певних умов, також і шляхом деякої людяності, більшого для німецьких інтересів, ніж шляхом відкритої необдуманої жорстокості".
3 
1
Коментарі